Справа № 348/179/18
Провадження № 22-ц/4808/288/18
Категорія 34
Головуючий у 1 інстанції Флоряк Д. В.
Суддя-доповідач Мелінишин
05 грудня 2018 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П.
суддів: Пнівчук О.В., Ясеновенко Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду в складі судді Флоряк Д.В., ухвалене 1 жовтня 2018 року в м. Надвірній Івано-Франківської області, повний текст якого виготовлено 10 жовтня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_3, до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок пошкодження майна,
В січні 2018 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_4, звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок пошкодження майна.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.08.2015 року ОСОБА_2 є власницею домоволодіння АДРЕСА_1. Суміжний землекористувач ОСОБА_1 в жовтні 2017 року зруйнував огорожу, яка розмежовувала їхні земельні ділянки та була побудована її батьком 10 років тому. В добровільному порядку відшкодувати завдану майну шкоду, розмір якої становить 44725 грн, відповідач відмовився. Внаслідок неправомірних дій останнього їй завдано душевні страждання, порушено звичний спосіб життя. Тим самим спричинено моральну шкоду, розмір якої оцінює в 5000 грн. За наведених обставин просила задовольнити позов.
Рішенням Надвірнянського районного суду від 1 жовтня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 44 725 грн матеріальної шкоди, завданої пошкодженням огорожі та 4 704,80 грн понесених судових витрат по справі, а всього 49 429,80 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті винних протиправних дій ОСОБА_1 було пошкоджено огорожу позивача, вартість ремонту якої в розмірі 44725 грн підлягає відшкодуванню. Водночас заподіяння моральної шкоди є недоведеним.
На вказане рішення в частині задоволення позову ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та у позові ОСОБА_2 відмовити.
Зазначає, що він не є суміжним землекористувачем, оскільки власником земельної ділянки згідно державного акта є ОСОБА_5 Судом цієї обставини не з'ясовано, тому розглянуто спір за відсутності одного з учасників справи. Відповідно до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України це є підставою для скасування судового рішення.
Щодо суті спору зазначає, що стара огорожа споруджена з різного матеріалу, а будівлі та вигрібна яма - з порушенням будівельних та санітарних норм. Тому капітальну огорожу ним було вирішено встановити за власний рахунок, проти чого позивач не заперечувала. Здійснюючи демонтаж старої огорожі всі матеріали та частина металопрофілю без порушення конструкції перенесені на її земельну ділянку. Відтак, за бажанням позивача стара огорожа може бути відновлена. Оскільки встановлення огорожі та приведення її до належного стану є правом власника земельної ділянки, відсутній також протиправний характер дій та вина ОСОБА_5
Крім того, визначаючи розмір шкоди, суд виходив не з фактичних (реальних) витрат ОСОБА_2 на відновлення огорожі, а з висновку спеціаліста. Натомість, цей висновок не відповідає вимогам висновку експерта, ґрунтується на припущеннях, є неналежним та недопустимим доказом. Розрахунок шкоди здійснено без посилання на кількість та вартість будівельного матеріалу, об'єму виконання робіт, зокрема довжину огорожі, кількість затраченого часу та розмір заробітної плати працівників. Не містить він інформації про використані джерела обрахунків цін на будівельні матеріали та вартість робіт, обґрунтування можливості відновлення демонтованої та перенесеної на земельну ділянку позивача огорожі.
Неправильним, на його думку, є рішення і в частині судових витрат, оскільки стягнуто також судовий збір за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, в задоволенні якої було відмовлено.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_3 посилається на додержання судом норм матеріального та процесуального права. Вважає необґрунтованими доводи апелянта, оскільки такі не спростовують факту знищення її майна та заподіяння позивачу в зв'язку з цим матеріальної шкоди. Відповідальним за це є саме ОСОБА_1 як суміжний землекористувач, оскільки після смерті матері ОСОБА_5 в серпні 2007 року йому належить ця земельна ділянка, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом. Не спростованим належними доказами є і висновок спеціаліста будівельно-технічного дослідження ринкової вартості зруйнованої огорожі. Виконання цього експертного дослідження було доручено експерту, який має відповідну освіту, кваліфікацію і стаж експертної роботи. Розрахунок вартості будівельно-монтажних робіт ним проводився з врахуванням вартості використаних будівельних матеріалів, виявлених на місці зруйнованої огорожі по фактичних підрахунках. Виходячи з задоволених позовних вимог, понесених позивачем витрат на правову допомогу, вірно стягнуто і судові витрати. Зважаючи на викладені обставини, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
За змістом ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржується в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди та судових витрат. В іншій частині рішення не оскаржено, тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
За змістом ч.ч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду в оскарженій частині не відповідає вищезазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.
Встановлено, що спір між сторонами виник з приводу відшкодування шкоди, завданої внаслідок пошкодження майна. ОСОБА_2 належить домоволодіння з господарськими спорудами по АДРЕСА_1. Наведена обставина підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.08.2015 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.01.2018 року ОСОБА_2 є також власником земельної ділянки площею 0,2274 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за вказаною адресою (а.с.7-9, 10).
Відповідач ОСОБА_1 є сусідом позивача та проживає в АДРЕСА_2.
З'ясовано, що власником цієї суміжної земельної ділянки площею 0,2327 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з 09.04.2008 року була ОСОБА_5, мати відповідача (а.с. 119). В зв'язку з її смертю на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08.05.2008 року спадкоємцем цієї земельної ділянки є ОСОБА_1 Наведена обставина підтверджується копією цього свідоцтва, долученого до відзиву на апеляційну скаргу (а.с.130).
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_2 покликалася на те, що відповідач впродовж вересня - жовтня 2017 року демонтував та зруйнував її огорожу, встановивши на межі земельних ділянок свій паркан. На підтвердження чого долучила акт комісії сільської ради з врегулювання земельних відносин від 20.10.2017 року (а.с. 11). З приводу цього мали місце також звернення до Надвірнянського ВП ГУНП (а.с. 13-16).
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в повному обсязі. Збитками є втрати, яких особа зазнала, у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Загальні підстави для відповідальності за заподіяння майнової шкоди встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Враховуючи зміст статті 1166 ЦК України, цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення: наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини у заподіянні шкоди.
Відтак, відсутність хоча б одного елемента складу цивільного правопорушення виключає настання цивільної відповідальності. При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.
Як вбачається з висновку №053/БТ-17 спеціаліста будівельно-технічного дослідження ОСОБА_6 та даних фотофіксації характеристики об'єкта оцінки від 12.10.2017 року (а.с. 20, 26-28), долучених відповідачем на спростування позовних вимог фотоматеріалів (а.с.71-80, 103-104), спірна огорожа складалась з метало-бетонної, сітчатої, дерев'яної та кам'яної частин.
Згідно висновку спеціаліста ринкова вартість будівельних робіт, необхідних для будівництва - відновлення зруйнованого об'єкта - огорожі, становить 19 739 грн, а будівельних матеріалів і конструктивних елементів, як імовірна сума необхідна для відновлення зруйнованого об'єкта - огорожі - 24 986 грн, а всього 44725 грн (а.с. 22).
Оцінюючи даний висновок як належний доказ розміру завданої позивачу шкоди, суд разом з тим не звернув увагу, що вартість матеріалів та робіт визначена спеціалістом ймовірною.
Згідно із ч.ч. 1,5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частинами 1 і 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В силу ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На думку колегії суддів, досліджені судом першої інстанції докази встановлення розміру спричиненої шкоди не можуть бути визнані належними і допустимими.
Так, у висновку спеціаліста не наведено якісні та кількісні показники демонтованої огорожі (розмір, матеріал, довжина), детальний кошторис затратної частини будівельних матеріалів, об'єм та вартість робіт, необхідних для відновлення огорожі, норми для визначення розцінок, інші фактори, що впливають на ціноутворення. Крім того, не обговорено можливість використання частини старої огорожі, що фактично не знищена, а переміщена на земельну ділянку ОСОБА_2
Відтак, висновок спеціаліста не містить інформації щодо предмета доказування і не може вважатися повним будівельно-оціночним дослідженням, а по суті є припущенням щодо можливої вартості збитків та встановлення огорожі.
Колегія суддів вважає, що позивачем не підтверджено достовірними доказами справжню вартість втраченого майна, або ж робіт, які необхідно провести, щоб відновити пошкоджену річ.
А отже, позовні вимоги ОСОБА_2 є недоведеними, на що в порушення ст.ст. 22, 1192 ЦК України не звернув увагу суд першої інстанції.
Крім того, зовнішні ознаки встановленої ОСОБА_1 огорожі свідчать про те, що позивач не обмежена в праві її використання. Проте, судом не досліджено питання доцільності відновлення старої огорожі.
З огляду на вищенаведене, оскільки позивачем не доведено реальної вартості збитків, місцевий суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення її вимог про стягнення матеріальної шкоди.
Таким чином, постановлене рішення підлягає в цій частині до скасування з ухваленням нового про відмову в їх задоволенні.
Разом з тим, неспроможними є доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права, оскільки до участі в справі не залучено власника суміжної земельної ділянки ОСОБА_5 Позивачем саме ОСОБА_1, як особу, що спричинила їй шкоду, визначено відповідачем у справі і такий, як встановлено апеляційним судом, є власником цієї земельної ділянки.
А отже, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Згідно ст.141 ЦПК України, враховуючи ухвалення апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні частини позовних вимог, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути понесені ним витрати по оплаті судового збору у зв'язку з розглядом апеляційної скарги в розмірі 1057 грн.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вона віднесена законом до малозначних, тому рішення в ній не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків,встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374,376, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Надвірнянського районного суду від 1 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог та стягнення судових витрат скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_3, до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди внаслідок пошкодження майна відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1057 грн понесених судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Г.П. Мелінишин
Судді: О.В. Пнівчук
Л.В. Ясеновенко