Іменем України
29 листопада 2018 року
м. Харків
Справа № 639/1537/18
Провадження № 22-ц/818/948/18
Категорія: земельні
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого: Кіся П.В.,
суддів: Бурлака І.В., Яцини В.Б.,
за участю секретаря Пузікової Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 липня 2018 року у складі судді Труханович В.В.
у цивільній справі № 639/1537/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Харківська міська рада
про поновлення порушеного права, усунення перешкод у користуванні власністю і земельною ділянкою, відшкодування компенсації за спричинену моральну шкоду, -
встановив:
27 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просив поновити його порушене право шляхом відновлення становища, що існувало до порушення права, зобов'язавши відповідачів за власний рахунок знести самочинну прибудову до квартири АДРЕСА_1; стягнути на його користь грошове відшкодування моральної шкоди в розмірі 202 071 грн.24 коп.
Позов обґрунтовано тим, що він є власником квартири АДРЕСА_2.
Відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_1 в цьому ж будинку.
Відповідачі самочинно провели реконструкцію квартири шляхом будівництва до неї прибудови, чим збільшили загальну площу квартири.
Зважаючи на те, що рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова вд 19 лютого 2016 року, яке залишено буз змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2016 року, відповідачам відмовлено в задоволені позову про визнання права власності на реконструйовану квартиру, прибудова до квартири є незаконною.
Будівництво прибудови призвело до того, що частково перекривається відтік води з двору під час опадів, до довготривалого затоплення льоху, належного позивачу , що призвело до пошкодження належних позивачу господарських приміщень, знищення вуликів з бджолами, які перебували на зберіганні в цих приміщеннях.
Під час будівництва прибудови , квартиру позивача було на певний час відключено від електропостачання, була порушена система водовідведення, що призвело до затоплення квартири позивача.
Намагання вирішити конфлікту ситуацію миром до позитивних результатів не призвели, відповідачі продовжують користуватися прибудовою, що продовжує порушувати права позивача і членів його родини в користуванні своєю квартирою, а також в користуванні земельною ділянкою на який розташований весь будинок.
З цих підстав він вимушений звернутися до суду з вищезазначеним позовом.
Своїми діями відповідачі завдали йому моральну шкоду, яка виражена в душевних стражданнях, т.я. він змушений з початку 2011 року ходити по різних інстанціях щоб поновити свої порушені права, що потребує він нього додаткових, непередбачених раніш, зусиль . Все це призвело до погіршення його стану здоров'я і з 19 квітня 2012 року він є інвалідом 2 групи вже безстроково.
З огляду на вищенаведені обставини він визначає моральну шкоду в розмірі 202 071,24 грн., виходячи з розрахунку , в основу якого він бере середній розмір своєї пенсії на місяць за останні 3 роки з урахуванням коефіцієнтів, наслідків і критеріїв, які впливають на розмір моральної шкоди.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 липня 2018 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на що висновки суду не відповідають обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просить скасувати судове рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновок суду стосовно того, що позивачем не доведено факту того, що незаконна прибудова порушує його права, як власника, чинить перешкоди у користуванні ним його майном, спростовується тим, що самочинне будівництво виконане одним із співвласників житлового будинку на спільній земельній ділянці, що фактично призвело до збільшення частини будинку, а відповідно в подальшому повинно призвести до збільшення частки у власності, а також забудова спільної земельної ділянки без погодження з іншими співвласниками - одночасно порушує права іншого співвласника, посилаючись на висновок Верховного Суду України по справі № 705/6917/14-ц.
Також судом першої інстанції не взято до уваги як доказ, що не потребує додаткового доказування, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 лютого 2016 року і ухвала апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2016 року по справі № 639/7023/13-ц, що набрали законної сили.
Висновок суду першої інстанції щодо недоведеності матеріальних збитків, виходить за рамки позову, т.я. стягнення матеріальних збитків не є предметом позову і відповідно, не є предметом доказування .
На спростування висновку суду, що позивачем не було надано жодних доказів, що з приводу звернень позивача до органів МВС та прокуратури було порушено кримінальну справу, що триває слідство, винесено вирок суду, зазначає, що він ніколи не стверджував, що в результаті його звернень до правоохоронних органів порушувались кримінальні справи чи винесено вироки. Позивачем на розгляд суду надані звернення до органів місцевої влади, правоохоронних органів з метою підтвердження факту довготривалого намагання відстояти свої права і припинити їх порушення для обґрунтування часу за який позивач просить стягнути на його користь компенсацію за моральну шкоду.
Також судом не взято до уваги, що відповідачі не вжили жодних заходів по законному оформленню самочинного будівництва, а тому посилання суду на положення ст. 376 ЦК України є необґрунтованими.
Скаржник також не погоджується з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсація за заподіяну моральну шкоду, з тієї підстави, що за первісною вимогою про поновлення порушеного права було прийнято рішення про відмову в її задоволенні.
Відповідачем ОСОБА_3 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, т.я. позивачем не доведено належними доказами, наявність в нього права користування земельною ділянкою на якій зведено самочинне будівництво.
Також суд приділив чималий обсяг описової частини рішення обґрунтуванню висновку, що прибудова до квартири АДРЕСА_1 є об'єктом самочинного будівництва.
Позивач, окрім власних слів та заяв не надає жодних доказів на доведення факту порушення власних прав, підмінюючи його самим фактом існування самовільної прибудови .
Позивачем не надано жодних належних доказів відносно заявлених позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, не довід причинно-наслідкового зв'язку між наявністю самочинної забудови та власним станом здоров'я.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено,що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано доказів, що відповідачами було порушено його права, не було доведено факту того, що незаконна прибудова порушує його права, як власника, чинить перешкоди у користуванні ним його майном, не було надано доказів зобов'язання відповідачів здійснити перебудову або відмови відповідачів від її проведення.
З таким висновком суду, судова колегія погоджується, з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 лютого 2016 року по справі № 639/7023/13-ц , яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2016 року відмовлено в задоволені позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 до Харківської міської ради, третя особа ОСОБА_1 про визнання за ними права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 30-37)
Під час судового розгляду вищезазначеної справи було встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за власні кошти самочинно провели реконструкцію квартири, пов'язану з будівництвом до неї прибудови, внаслідок чого суттєво змінилася загальна площа квартири, після реконструкції спірна квартира становить 4 кімнати, житловою площею 46,0 кв.м., загальною площею 81,1 кв.м.
Як вбачається з рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 лютого 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є власниками квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 31 січня 1997 року Мостозагоном НОМЕР_1.
Згідно з частиною 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
Згідно із частиною третьою цієї статті право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
При цьому за положеннями частини четвертої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Одночасно за положеннями частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Крім того, відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимог, установлених у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою.
Отже, системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновків про те, що самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.
Відповідно до вимог статті 376 ЦК України, статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю.
У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу).
Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди, встановивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, повинні з'ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою, чи можливо здійснити перебудову з метою поновлення порушених прав з дотриманням будівельних норм і правил або положень проекту; чи не відмовляється особа від такої перебудови.
Знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі №.642/7110/15-ц.
Відповідно до частини третьої статті 42 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
З матеріалів справи не вбачається, що співвласниками квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 встановлено порядок користування земельною ділянкою прибудинкової території житлового будинку по, тобто сторони у справі мають право на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою прибудинкової території житлового будинку на рівні, як співвласники земельної ділянки та власники квартир у цьому будинку.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Ні у позовній заяві ні в інших матеріалах справи не зазначено, де саме відбулося захоплення частин земельної ділянки, якої площі, не зазначено координати поворотних точок, де відбулося порушення меж земельних ділянок, що унеможливлює встановлення факту порушення з боку відповідачів прав позивача на земельну ділянку загального користування.
Не зазначається про це і в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що самочинне будівництво виконане одним із співвласників житлового будинку на спільній земельній ділянці, фактично призвело до збільшення частини будинку, а відповідно в подальшому повинно призвести до збільшення частки у власності, а також забудова спільної земельної ділянки без погодження з іншими співвласниками - одночасно порушує права іншого співвласника зводяться до цитування висновку Верховного Суду України по справі № 705/6917/14-ц та не спростовують висновку суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів порушення його права власника .
Оскаржуючи судове рішення першої інстанції, скаржник посилається на те , що судом першої інстанції при винесенні рішення не узято до уваги рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 лютого 2016 року і ухвала апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2016 року по справі № 639/7023/13-ц, що набрали законної сили.
Судова колегія не погоджується з даним доводом апеляційної скарги, зазначене твердження апелянта спростовується змістом оскаржуваного судового рішення.
Також судова колегія зазначає, що позивачем ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не має посилань на обставини, які встановлені рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 лютого 2016 року, та які мають значення для вирішення справи.
Доводи апеляційної скарги також не спростовують висновок суду, що позивачем не надано доказів того, що органами державної влади, органами місцевого самоврядування або інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю відповідачі притягувалися до відповідальності , що перебудова об'єкта нерухомості неможлива , та що відповідачі відмовляється від здійснення такої перебудови.
Жодних інших доказів, ( протоколів про адміністративне правопорушення, приписів та постанов про накладення адміністративного стягнення) , які б свідчили про використання відповідачем спірної земельної ділянок, суду не надано.
Надані до матеріалів справи позивачем копії його листів на адресу правоохоронних органів, органів державної влади та місцевого самоврядування, як зазначено апелянтом в апеляційній скарзі, надані підтвердження факту довготривалого намагання відстояти свої права і припинити їх порушення для обґрунтування часу за який позивач просить стягнути на його користь компенсацію за моральну шкоду.
Інші доводи сторін висновки суду не спростовують і не свідчать про наявність передбачених законом підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 375; 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд , -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05 грудня 2018 року
Головуючий: П.В. Кісь
Судді : І.В. Бурлака
В.Б. Яцина