Житомирський апеляційний суд
Справа №272/982/17 Головуючий у 1-й інст. Брагін В. І.
Категорія 27 Доповідач Павицька Т. М.
04 грудня 2018 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Трояновської Г.С., Миніч Т.І.,
за участю секретаря Ковальської Я. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу №272/982/17 за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та додаткової угод недійсними, за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Брагіна В.І. в м.Андрушівці,
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними. Зазначав, що між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» 30.07.2007 укладено кредитний договір № ZRZ0GА00003983, предметом якого є надання кредитних коштів на споживчі потреби з метою придбання житлової нерухомості терміном до 29.06.2017 включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 30 000 доларів США, а також на сплату страхових платежів 3400 доларів США, зі сплатою 0,92 % щомісяця за користування кредитом, які нараховуються на залишок заборгованості, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. ПАТ КБ «ПриватБанк» в 2014 році звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором (справа № 272/1611/14-ц яка перебуває на розгляді в Андрушівському районному суді Житомирської області), в якому просить стягнути борг у розмірі 15 869,65 доларів США. Протягом дії кредитного договору відповідачем двічі змінювалась процентна ставка, а саме з 26.11.2008 з 11,04 % до 13,08 % та з 26.08.2010 з 13,08 % до 12, 58 % річних. Під час розгляду вищезазначеної цивільної справи проведено судово-економічну експертизу, в результаті проведення експертних досліджень встановлені чисельні порушення з боку відповідача, які мають достатні підстави для визнання кредитного договору недійсним, так як грубо порушують його права як споживача фінансових послуг. Висновком судово-економічної експертизи № 5098/17-45 від 22.05.2017 у цивільній справі № 272/1611/14-ц, встановлено, що в кредитному договорі відсутні відомості передбачені п.п. 3.1-3.3 Правил № 168, які є обов'язковими. Отже констатовано порушення вимог ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме: банк не надав, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, а також графік платежів в розрізі сум погашення кредиту основного боргу, сплати процентів, вартості всіх супутніх послуг, інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних затвердженої таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, які надаються банками перед укладанням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону, а також права споживача. Враховуючи вищевикладене просив, визнати кредитний договір №ZRZ0GА00003983 від 30.07.2007 та додаткову угоду №1/1-1 від 14.07.2010 до кредитного договору недійсними з моменту укладання.
Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення суду в частині мотивів відмови в задоволенні позову. Зокрема, вказує, що умови кредитного договору в повній мірі відповідають діючому законодавству та жодним чином не містять будь-яких підстав, які б вказували на дискримінаційні процеси по відношенню до клієнта. Таким чином, оспорюваний кредитний договір та додаткова угода є дійсними, а позовні вимоги є недоведеними та необгрунтованими.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на те, що при укладенні між сторонами кредитного договору ОСОБА_1 було введено в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору (зокрема, щодо його ціни та загальної вартості кредиту), а тому позовна вимога про визнання його недійсним, який укладено під приводом обману знайшла підтвердження в судовому засіданні. Разом з тим, суд враховує заяву відповідача про застосування строку позовної давності, який сплив для основного договору 30 липня 2010 року, а для додаткової угоди 14 липня 2013 року та відмовляє в задоволенні позову за спливом строку позовної давності.
Проте погодитись з таким висновком суду апеляційний суд не може, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30.07.2007 між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступникам якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ZRZ0GА00003983 згідно якого останній отримав кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 30 000 доларів США на наступні цілі: споживчі потреби, а також у розмірі 3400 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми наданого кредиту у момент наданнгя кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.
14.07.2010 між сторонами було укладено додаткову угоду №1/1-1 до кредитного договору.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до положень, закріплених у пункті 2 частини першої, частинах другій та шостій статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом не надання або надання у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.
За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).
Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно-правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими.
Отже, за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Апеляційним судом встановлено, що сторонами в момент укладення кредитного договору виконано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо укладення кредитного договору в письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обов'язкових умов і кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину.
Оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та виконував його умови, що свідчить про прийняття ним таких умов.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до необгрунтованого висновку про те, що при укладенні кредитного договору ОСОБА_1 було введено в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору, а позовна вимога про визнання його недійсним знайшла своє підтвердження.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2010 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Отже, застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе лише до обґрунтованих позовних вимог та не допускається у випадку необґрунтованості заявлених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 є не доведеними, а тому у задоволенні позову слід відмовити саме з цих підстав, а не у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
За наведених обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та додаткової угод недійсними з інших підстав.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 04 грудня 2018 року.
Головуючий
Судді