Провадження № 22-ц/803/1660/18 Справа № 199/502/17-ц Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л.Г. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
20 листопада 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Куценко Т.Р.
суддів - Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
при секретарі - Синенко Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою
Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк",
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У січні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.06.2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н про надання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту у сумі 3100,00 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Позивач зазначає, що відповідачка належним чином не виконала умови кредитного договору, порушивши графік погашення кредиту і сплати процентів, та своєчасно не повернула кредитні кошти та не сплатила відсотки. У зв'язку з чим, станом на 31.12.2016 року прострочена заборгованість по кредиту та відсоткам становить 33513,04 грн., яка складається з: 2240,88 грн. - заборгованість за кредитом; 25963,42 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3474,79 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1583,95 грн. - штраф (процентна складова). Оскільки до теперішнього часу на кількаразові вимоги позивача відповідачка заборгованість не гасить, від виконання своїх зобов'язань ухиляється, тому позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість в сумі 33513,04 грн., а також понесені витрати по справі 1600,00 грн. /а.с. 5-6/.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2017 в задоволенні позовних вимог відмовлено /а.с. 63/.
Не погоджуючись з вказаним рішенням представник позивача, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону на які банк посилався у своїй позовній заяві /а.с. 67-70/.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Згідно з підпунктом 3 пункту 3 Розділу ХII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим законом.
Відповідно до пункту 8 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі Закон № 2147-VIII), що набув чинності 15 грудня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд, який забезпечує здійснення правосуддя на відповідній території.
16 жовтня 2018 року дану цивільну справу передано до Дніпровського апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 21 червня 2009 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач визнає факт підписання договору про надання банківських послуг, виникнення договірних зобов'язань з ПАТ КБ «ПриватБанк», та отримання кредитної карти, а тому в силу ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників, в даному випадку в запереченнях відповідача.
Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору приєднання і регулюються ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У відповідності з ч. 2. ст. 639 ЦК України - якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Із визначенням, яке міститься в ст. 633 ЦК України, договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними. Також частинами 2 та 3 ст. 633 ЦК України передбачено, що умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів.
Спеціальна норма ч. 2 ст. 1067 ЦК України передбачає обов'язок банку укласти договір банківського рахунка з клієнтом на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.
Згідно наданого розрахунку заборгованості за договором, станом на 31 грудня 2016 року, становить 33 513 грн. 04 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 2240 грн. 88 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 25963 грн. 42 коп., заборгованості за пенею та комісією - 3474 грн. 79 коп., а також штрафу у сумі 250 грн. (фіксована частина) та 1583 грн. 95 коп. (процентна складова).
Згідно зі ст.ст. 526, 530, 610 ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням законодавства є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції керувався тим, що ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі.
Зазначений висновок суду є правильним і таким, що узгоджується з наявними в матеріалах справи доказами.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32), зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 08 листопада 2017 року (справа №6-2891цс16 ), за змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
Згідно із ч. 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
Відповідно до статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору повернення кредиту здійснюється щомісячними платежами.
З матеріалів справи убачається, що останній платіж в погашення боргу відповідачем було внесено 21 листопада 2013 року, що підтверджується розрахунком заборгованості, та саме з цього часу у позивача виникло право вимагати повернення грошових коштів /з 22 листопада 2013 року/.
Доводи наведені в апеляційній скарзі щодо необґрунтованості висновків суду з приводу пропуску Банком строку позовної давності є неналежними з огляду на таке.
Так, в якості доказу того, що позовна заява подана в межах строку позовної давності Банк посилається на наявність довідки щодо перевипуску кредитної картки /а.с.71/.
Однак, зазначена довідка в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України не є належним та допустимим доказом того, що ОСОБА_1 отримувала платіжні картки, оскільки зазначена довідка видана на ім'я ОСОБА_2 та взагалі не містить підпису посадових осіб Банку та відомостей на підставі чого видавались вказані кредитні картки.
Щодо наявних автоматичних списань грошових коштів з рахунку відповідача, які вбачаються з розрахунку заборгованості /останній 12 червня 2014 року/, то вони не можуть слугувати підставою переривання перебігу позовної давності.
Так, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у справі 6-2891цс16 від 08.11.2017 р., не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
З вимогою про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся лише у січні 2017 року, тобто поза межами трирічного строку давності, який сплив 22 листопада 2016 року.
Оскільки відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності /а.с. 52-53/ та позивач не ставив питання про поновлення пропущеного строку позовної давності, поважних причин пропуску строку не зазначив, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 29 серпня 2017 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л.Демченко
М.О.Макаров