05.12.18
22-ц/812/380/18
Справа № 489/4526/18
Провадження № 22-ц/812/380/18 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.
5 грудня 2018 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Коломієць В.В., Темнікової В.І.,
із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,
без участі учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2018 року, постановлену під головуванням судді Тихонової Н.С. в приміщенні того ж суду у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення,
В липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
В обґрунтування своєї заяви, ОСОБА_1 зазначав, що 25 березня 2014 року на підставі Указу Президента України № 303 від 17.03.2014 року був призваний у Збройні Сили України по мобілізації до складу військової частини НОМЕР_1 , у складі 79 окремої аеромобільної бригади.
В період з 23 травня 2014 по 7 серпня 2014 року безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Донецької та Луганської областей. Під час перебування в зоні проведення бойових дій на сході України, командував військовим підрозділом, супроводжував військовий конвой та колони, виконував накази командування по блокуванню та контролю частини українсько-російського кордону. Військова бригада якою командував, виконувала бойові завдання вздовж російсько-українського кордону в районі Савур-Могили, населених пунктів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших населених пунктів. В кінці липня на початку серпня 2014 року, бригада під його командуванням потрапила в оточення російських регулярних військ та проросійських найманців в районі н.п. Ізварине Луганської області, внаслідок чого відбувся обстріл Збройних Сил України, Національної гвардії та добровільних батальйонів з метою їх відступлення від державного кордону вглиб території України. Під час обстрілів, які відбувалися 29 липня 2014, 1 серпня 2014 року та 6 серпня 2014 року, заявник отримав мінно-вибухову травму, струс головного мозку, закриту черепно-мозкову травму та тяжкий забій колін. Протягом тривалого лікуванні, заявнику не вдалося повністю одужати від поранень, внаслідок чого отримав групу інвалідності.
Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено його право на життя і здоров'я, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.
Посилаючись на викладене, та на те, що звернення до суду, обумовлено, тим, що він має на меті визначити свій статус як жертви міжнародного збройного конфлікту, тобто як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, заявник просив суд встановити юридичний факт поранення при виконанні обов'язку військової служби 29 липня 2014 року, в районі смт. Ізварине Луганської області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2018 року провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення закрито на підставі п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність ухвали, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Ленінського районного суду м. Миколаєва.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 25 березня 2014 року ОСОБА_1 , був призваний до військової частини НОМЕР_1 м. Миколаєва за мобілізацією відповідно до Указу Президента України № 303 від 17.03.2014 року і зарахований у команду № НОМЕР_2 (а.с.33).
ОСОБА_1 з 23 травня 2014 року по 7 серпня 2014 року та з 21 листопада 2014 року по 1 грудня 2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України/районах проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях (а.с.92).
Згідно довідки № 451 від 25 грудня 2014 року, виданої військовою частиною НОМЕР_1 старший лейтенант ОСОБА_1 , 1981 року народження, при виконанні бойового завдання (АТО) 1 червня 2014 року одержав мінно - вибухову травму: закрита черепно - мозкова травма, струс головного мозку (а.с.105).
29 липня 2014 року ОСОБА_1 одержав забій правого колінного суглобу з больовим синдромом при виконанні бойового завдання (АТО), що підтверджується довідкою № 305 від 20 серпня 2014 року, виданої військовою частиною НОМЕР_1 (а.с.104).
У зв'язку з отриманими пораненнями ОСОБА_1 проходив лікування та реабілітацію в медичних закладах (а.с.106-110).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 має на меті визначити свій статус як жертви міжнародного збройного конфлікту, тобто як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року.
Статтею 315 ЦПК України, визначено юридичні факти, що підлягають встановленню в судовому порядку.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст. 315 ЦПК України).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», відповідно до статей 255, 271 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
ОСОБА_1 звернувся до суду у порядку окремого провадження з метою встановлення факту, що має юридичне значення у порядку, передбаченому статтею 315 ЦПК України.
Метою встановлення такого факту є визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (далі Конвенція), яка набрала чинності 21 жовтня 1950 року, ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР від 03 липня 1954 року, тобто отримати статус жертви міжнародного збройного конфлікту та з подальшим отримання допомоги від гуманітарних організацій.
Крім того, обґрунтовуючи необхідність встановлення факту того, що поранення при виконанні військової служби 29 липня 2014 року він отримав внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, заявник акцентував увагу суду на відсутність іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між отриманням ним пораненням та військовою агресією Російської Федерації, оскільки такий порядок законодавством не визначено.
Відповідно п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що діючим законодавством визначено порядок встановлення факту отримання травми під час виконання бойового завдання, що виключає можливість встановлення цього факту в порядку цивільного судочинства.
Проте погодитись з таким висновком суду не можна.
Посилання суду на діючий визначений законом спеціальний порядок встановлення факту отримання травми під час виконання бойового завдання та наявності в матеріалах справи довідки військово - лікарської комісії від 30 березня 2015 року, якою встановлено, що захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби, не можуть бути належним обґрунтуванням постановленої ухвали суду, оскільки ОСОБА_1 не оспорював зазначені обставини, а навпаки посилався на них, та просив встановити факт поранення, при виконанні обов'язку військової служби 29 липня 2014 року, в районі смт. Ізварине Луганської області саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зазначених вимог не врахував, належним чином не з'ясував суть вимог заявника, зокрема для встановлення якого юридичного факту він звернувся до суду, факту поранення чи факту збройної агресії Російської Федерації, внаслідок якої він отримав поранення та дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі.
За такого, оскаржувана ухвала суду першої інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому на підставі п.1 ч.1 ст. 379 ЦПК України, як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2018 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: Т.В. Крамаренко
Судді: В.В. Коломієць
В.І. Темнікова
Повний текст постанови складено 5 грудня 2018 року.