Справа № 306/1151/18
Закарпатський апеляційний суд
15.11.2018 м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі суддів:
ОСОБА_1 (головуючої)
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 ,
потерпілого ОСОБА_5 та представника потерпілих - адвоката ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження 11-кп/4806/335/18, за апеляційною скаргою заступника начальника 2 відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури прокуратури Львівської області ОСОБА_7 на ухвалу Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 серпня 2018 року, якою повернуто прокурору обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України, відомості про яке внесено до ЄРДР 27.02.2015 за № 42015070000000043.
Ухвала суду мотивована тим, що що обвинувальний акт не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, оскільки в такому відсутнє формулювання обвинувачення, в якому були б відображені всі обставини, передбачені ст. 91 КПК України та розкрита правова кваліфікація дій ОСОБА_8 , а міститься лише виклад фактичних обставин, які встановлені під час досудового розслідування та вказівка на підозру ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України, зокрема, при формулюванні обвинувачення не розкрито об'єктивну сторону кримінального правопорушення, яке інкримінують обвинуваченому ОСОБА_8 , а саме, в обвинувальному акті зазначено ознаку при формулюванні обвинувачення «незаконно проник на земельну ділянку та згодом у будинок…», однак не розкрито способу такої ознаки як «незаконне проникнення до житла чи іншого володіння особи» саме в діях обвинуваченого, та в цій частині не сформульовано обвинувачення. При цьому, прокурор формулюючи обвинувачення, обмежився лише вказівкою про те, якими є обов'язки службової особи слідчого та якими нормативно правовими актами це визначено, та загальною вказівкою про те, як би мав діяти слідчий при проведенні обшуку взагалі в будь-якому випадку, однак конкретного формулювання обвинувачення, яке саме кримінально каране діяння, якими діями та у який спосіб, в чому це виразилось, яку норму Закону (та який конкретно Закон) обвинувачений порушив - відсутнє. Наведені недоліки, на думку суду першої інстанції, є істотними, оскільки торкаються прав та законних інтересів підозрюваного, зокрема, порушують його право знати у чому його обвинувачують, і у свою чергу перешкоджають суду повно та всебічно розглянути дане кримінальне провадження та можуть суттєво вплинути на постановлення законного та обґрунтованого судового рішення. Крім того, в ухвалі вказується на те, що доданий до обвинувального акту реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам ст. 109 КПК України, оскільки в ході проведення підготовчого судового засідання з'ясовано, що в переліку процесуальних рішень в реєстрі містяться перелік постанов про закриття кримінального провадження, в тому числі, зазначено і постанову, яку задовго до направлення обвинувального акта до суду було скасовано ухвалою слідчого судді. Також суд врахував і пояснення потерпілого ОСОБА_5 та його представника адвоката ОСОБА_6 про те, що відповідно до ст. 290 КПК України їм (потерпілим і їх представнику) не надана можливість ознайомитися з матеріалами досудового розслідування, що в обвинувальному акті не вказаний розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, про яку вони заявляли.
Разом із тим, грубим порушенням ст. 291 КПК України суд першої інстанції вважає і незазначення прокурором дати складання та затвердження обвинувального акта, адже процесуальні строки, зокрема і строк закінчення досудового розслідування, законодавець прив'язує саме до такої дати, у зв'язку з чим, суд прийшов до висновку про те, що прокурором не дотримано і вимог ст. 290 КПК України щодо повідомлення про завершення досудового розслідування потерпілих та їх представника, а також не дотримано вимог п. 9 ч. 2 ст. 291 КПК України при складанні та затвердженні обвинувального акту щодо ОСОБА_8 .
В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Ухвалу суду першої інстанції вважає незаконною у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, застосуванням закону, який не підлягає застосуванню, та неправильним тлумаченням закону, яке суперечить його точному змісту. Посилається на те, що висновок суду про те, що в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення, а саме, не розкрито способу такої ознаки як «незаконне проникнення на земельну ділянку та згодом у будинок» у діях обвинуваченого ОСОБА_8 , є помилковим, оскільки в обвинувальному акті описано об'єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України, а саме у формах незаконного проникнення на земельну ділянку та згодом у будинок та незаконного проведення в них обшуку, і при цьому, прокурор зазначає, що в ході підготовчого судового засідання суд не вправі встановлювати наявність чи відсутність обставин об'єктивної сторони складу злочину. Крім того, стверджує, що дійшовши висновку про істотне порушення при затвердженні обвинувального акту, оскільки зі слів потерпілого та представника, їм не надано згідно ст. 290 КПК України можливість ознайомитися з матеріалами досудового розслідування, а також в обвинувальному акті не зазначено розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, про яку вони заявляли, судом першої інстанції не враховано те, що надання суду інших документів, окрім тих, які зазначені в ст. 291 КПК України, до початку судового розгляду забороняється, а також те, що в КПК України відсутні вимоги щодо надання суду разом із обвинувальним актом доказів ознайомлення потерпілого з матеріалами кримінального провадження і розгляд даного питання може бути предметом підготовчого засідання лише у формі оскарження дій чи бездіяльності прокурора або слідчого та не може бути підставою для повернення обвинувального акту. Разом із тим, посилається на те, що твердження суду першої інстанції про відсутність розміру завданої кримінальним правопорушенням шкоди не ґрунтується на вимогах закону, оскільки диспозиція ст.162 КК України містить формальний склад кримінального правопорушення, тобто обов'язковою умовою його кваліфікації є лише сам факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, що утворює закінчений злочин, а визначення суспільно-небезпечних наслідків у вигляді матеріальної чи моральної шкоди є додатковою обставиною і може виразитись у поданні потерпілим цивільного позову про завдання шкоди. Крім того, вважає, що зауваження суду першої інстанції щодо відсутності вказаного дня складання обвинувального акту є слушним, однак, враховуючи те, що це не впливало на забезпечення прав учасників кримінального провадження, така могла бути встановлена в судовому засіданні, враховуючи покази обвинуваченого про отримання ним копії обвинувального акту.
В запереченнях на апеляційну скаргу потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_5 ввжають ухвалу суду законною, обгрунтованою, просять залишити її без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення, вказуючи на те, що обвинувальний акт є незаконним, необгрунтованим, не відповідає вимогам КПК України, а тому не може бути предметом розгляду по суті.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення потерпілого ОСОБА_5 та його представника- адвоката ОСОБА_6 , які просили ухвалу суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги та позиції учасників судового розгляду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції цілком вірно вказав, що виклад формулювання обвинувачення не розкриває його суті, отже обвинувачення є незрозумілим та неконкретним, тому обвинувальний акт є невідповідаючим положенням п. 5 ч. 1 ст. 291 КПК України.
Між тим, диспозиція статті 162 КК України, зокрема, передбачає відповідальність за ч.1 - " незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканість житла громадян, а за ч. 2 - ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування.
Проте, як видно з обвинувального акту, правова та юридична квліфікація діяння ОСОБА_10 не визначена та не вказана відповідно до диспозиції ст. 162 КК України.
Отже, суд першої інстанції правильно вказав, що такий обвинувальний акт унеможливлює призначення його до розгляду.
Також, правильно суд вказав і на те, що відповідно до вимог ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити дату його складання та дату підписання. Та як видно з нього, він не містить ні дату складання, ні дату підписання, що свідчить про невідповідність його вимогам ч. 3 ст. 291 КПК України.
Апеляційний суд вважає також правильним твердження суду про те, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування немає відмостей про ознайомлення з матеріалаами досудового розслідування потерпілих та їх представника, що тягнутиме за собою обставини, передбачені ч.12 ст. 290 КПК України та порушує права учасників кримінального провадження.
Слушними також апеляційний суд вважає пояснення потерпілого ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_6 про те, що під час досудового розслідування не з повнотою були з'ясовані всі обставини кримінального правопорушення, не вирішено його клопотання, не вказано в обвинувальному акті про те, що яка саме сума матеріальної та моральної шкоди заподіяна, зважаючи на те, що він стверджував, що така існує і цивільний позов наявний, однак в обвинувальному акті зазначено протилежне, також не ознайомлено з матеріалами кримінального провадження та не надано можливості за результатами закінчення досудового розслідування подати клопотання та що саме слідство проведено без дотримання положень ст. 9 КПК України.
На підставі викладеного, сукупність невідповідності обвинувального акту вимогам закону унеможливлює призначення його до розгляду, тому апеляційну скаргу прокурора апеляційний суд вважає необгрунтованою.
Підстав для скасування ухвали суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд
апеляційну скаргу заступника начальника 2 відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури прокуратури Львівської області ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 серпня 2018 року, якою повернуто прокурору обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України, ЄРДР 27.02.2015 за № 42015070000000043, - залишити без зміни.
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :