29 листопада 2018 р.
м. Київ
справа № 241/1662/16-к
провадження № 51-5406 км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 лютого 2018 року щодо
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця с. Дем'янівка Першотравневого району
Донецької області, який мешкає за адресою:
АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 20 лютого 2018 року, ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 5 155 грн на відшкодування матеріальних збитків і 200 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 13 червня 2016 року приблизно о 19.00, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння за місцем свого мешкання у будинку АДРЕСА_1 , маючи умисел на вбивство, наніс металевою пательнею чотири удари в голову ОСОБА_9 , від яких останній втратив рівновагу та впав на підлогу обличчям вниз. Потім ОСОБА_7 схопив ніж і наніс ним ОСОБА_9 22 удари в різні частини тулуба, спричинивши останньому тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілий помер.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із постановленими щодо ОСОБА_7 судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого, просить їх змінити, пом'якшивши призначене покарання й зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій в достатній мірі не врахували даних про особу засудженого та обставин, що пом'якшують покарання, зокрема того, що він був позбавлений батьківського виховання, зростав з бабусею, визнав вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину. Вказує на те, що під час вчинення злочину його підзахисний перебував на межі стану сильного душевного хвилювання, викликаного насильством та образою з боку потерпілого. Також зазначає про необґрунтоване стягнення моральної шкоди в завищеному розмірі без достатнього обґрунтування.
Від прокурора надійшли заперечення, в яких він просить касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити без зміни ухвалені щодо ОСОБА_7 судові рішення.
Мотиви Суду
Частиною 2 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 115 КК України в касаційному порядку не оспорюються.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про призначення надмірно суворого покарання його підзахисному ОСОБА_7 , то Суд уважає їх такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до особливо тяжкого злочину, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, та наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, а також дані про його особу, зокрема те, що він раніше не судимим у силу ст. 89 КК України, характеризується задовільно.
Тобто, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, дотримався вимог статей 65-67 КК України.
Щодо доводів захисника, наведених у касаційній скарзі, про неправильне вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, то, на думку Суду, вони є безпідставними.
Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦПК України.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Як убачається з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, розмір відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди потерпілій ОСОБА_8 було визначено з урахуванням доказів про понесення нею матеріальних витрат, а також, виходячи із конкретних обставин провадження, в тому числі засад розумності, виваженості та справедливості, відповідає ступеню завданих їй матеріальних збитків, фізичних та моральних страждань, і вважати його необґрунтованим, на думку Суду, підстав немає.
Зокрема, суд обґрунтовано врахував те, що в результаті протиправних дій ОСОБА_7 потерпіла зазнала страждань через втрату її єдиного сина, а також батька двох її малолітніх онуків.
Суд уважає, що при розгляді кримінального провадження судом першої інстанції було дотримано вимог статей 22, 23, 1166, 1167, 1168 ЦК України, статей 127-129 КПК України.
Крім того, доводи захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого та неправильності вирішення цивільного позову, аналогічні наведеним у його касаційній скарзі, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в тому числі й тих, на які вказував захисник у своїй касаційній скарзі, Судом не встановлено.
Разом із тим, Суд уважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 не врахував положень ч. 2 ст. 4, частин 1, 2 ст. 5 КК України та не застосував закон України про кримінальну відповідальність - ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року)
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 вчинив злочин до 20 червня 2017 року і щодо нього продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Положення ч. 5 ст. 72 КК України щодо правил зарахування попереднього ув'язнення до строку позбавлення волі є «іншим кримінально-правовим наслідком діяння» в розумінні вказаної норми закону.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Частиною 2 ст. 5 КК України встановлено, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Закон № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, який передбачає коефіцієнт зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, є законом про кримінальну відповідальність, який іншим чином поліпшує становище особи в розумінні ст. 5 КК України.
Закон № 2046-VIII від 18 травня 2017 року є законом про кримінальну відповідальність, який іншим чином погіршує становище особи в розумінні ст. 5 КК України, оскільки вводить (повертає) коефіцієнт зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 серпня 2018 року № 13-31 кс 18 зробила правовий висновок про те, що суди, призначаючи покарання, мають враховувати, що якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (пряма дія Закону № 838-VIII), а якщо злочини вчинені особою, починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 2046-VIII (пряма дія Закону № 2046-VIII).
З огляду на викладене судові рішення підлягають в цій частині зміні в порядку ст. 433 КПК України.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
постановив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
В порядку ст. 433 КПК України вирок Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 лютого 2018 року щодо ОСОБА_7 змінити.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року) зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 21 червня 2017 року по 20 лютого 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3