04 грудня 2018 рокуЛьвів№ 857/335/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Попка Я.С.,
з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 813/2445/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Військова частина № НОМЕР_1 Північного територіального управління Національної гвардії про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Гавдик З.В.,
час ухвалення рішення - 01.08.2018 року, ,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 01.08.2018 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати дії Львівського обласного військового комісаріату протиправними щодо відмови у видачі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) довідки члена сім'ї загиблого старшого солдата військового резерву Національної гвардії України ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), який загинув 05.01.2015 року в Донецькій області м.Артемівськ приймаючи участь в антитерористичній операції;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 видати ОСОБА_1 , матері ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) посвідчення члена сім'ї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі, яких встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісті під час проходження військової служби».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач - ОСОБА_1 є матір'ю загиблого ОСОБА_2 . 14.05.2018 року звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про видачу довідки, як матері військовослужбовця, який загинув (помер) під час проходження військової служби. 01.06.2018 року позивач отримала відповідь, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянувши документи стосовно загибелі сина, дійшла висновку про відсутність підстав для видачі вищезазначеної довідки, оскільки проходження служби у військовому резерві, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не є видом військової служби. Також комісія зазначає, що підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста. Вважає дії Львівського обласного військового комісаріату, щодо відмови у видачі довідки матері військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби протиправними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року позовні вимоги задоволено повністю.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновкам, викладених у рішенні суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме те, що ОСОБА_2 був старшим солдатом резерву, а не військовослужбовцем військової служби за контрактом чи за призовом, а тому на членів сім'ї загиблого ОСОБА_2 дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сім'ї» не поширюється і як наслідок визнавати дії відповідача протиправними є помилковим висновком Львівського окружного суду.
Крім цього апелянт зазначає, що на законодавчому рівні не врегульовано порядок видачі посвідчення члена сім'ї загиблого резервіста, зміни у нормативні акти які б могли регулювати дане питання не внесено, таким чином зобов'язання судом відповідача видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі яких встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» є втручання у дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу протиправно було відмовлено у видачі посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що наказом начальника Північного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) від 05.01.2015 року за № 1дск, відправлено у службове відрядження солдата резерву ОСОБА_2 , командира гранатомета 3 відділення 3 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення, до (м. Слов'янська) Донецької області для виконання завдань згідно Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (забезпечення та участі в антитерористичній операції) з 04 січня 2015 року.
05.01.2015 року ОСОБА_2 , 1986 р. народження отримав травму - розтрощення черепа, що призвела до смерті, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Виконавчим комітетом Зимноводівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області складено актовий запис № 2 від 08.01.2015 року про смерть ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 .
Відповідно до акту нещасного випадку (у тому числі поранення) № 11/15 від 04.03.2015 року, затвердженого начальником Північного територіального управління Національної гвардії України генерал - майором ОСОБА_3 , встановлено, що нещасний випадок із старшим солдатом резерву ОСОБА_2 , стався в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.
Відповідно до постанови ВЛК ГУ МВС України в м. Києві від 13.08.2015 року, травма ОСОБА_2 , 1986 р. народження - розтрощення черепа (05.01.2015 року), що призвела до смерті, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 Північного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) №58 від 25.03.2015 року було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого солдата резерву ОСОБА_2 .
Згідно наказу командувача Національної гвардії України від 22.04.2015 року № 220 було зараховано навічно старшого солдата (резерву) ОСОБА_2 до списку особового складу військової частини НОМЕР_1 Північного оперативного - територіального об'єднання.
Згідно з витягу Указу Президента України старшого солдата резерву ОСОБА_2 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу нагороджено - орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про видачу їй довідки члена сім'ї загиблого старшого солдата військового резерву Національної гвардії України ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), який загинув 05.01.2015 року в Донецькій області м. Артемівськ приймаючи участь в антитерористичній операції.
01.06.2018 року Львівським обласним військовим комісаріатом надана відповідь про те, що згідно з Витягом з Протоколу № 7 засідання комісії Львівського облвійськкомату з розгляду матеріалів про визнання права на отримання посвідчення «Член сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби» комісія ухвалила відмовити у видачі посвідчення членам сім'ї загиблого старшого солдата резерву ОСОБА_2 , оскільки проходження служби у військовому резерві не є видом військової служби. Підставою видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста, виданий військовим комісаріатом.
Відповідно до статті 65 Конституції України, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Військовий обов'язок, відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 9 цієї ж статті встановлено, що щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Згідно статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Системний аналіз понять «військовий обов'язок» та «військова служба» свідчить про те, що військова служба є однією із складових військового обов'язку.
Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_2 , перебував на службі військової частини НОМЕР_1 Північного територіального управління Національної гвардії України.
Що спростовує доводи скаржника про відсутність правових підстав для зарахування служби у резерві, оскільки така відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», підтверджує військову службу ОСОБА_2 .
Згідно із статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 № 876-VII, (далі - Закон №876-VII) з наступними змінами та доповненнями, Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №876-VII Національна гвардія України комплектується військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом та за призовом.
Частиною 4 цієї ж статті встановлено, що порядок добору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави і порядок звільнення із служби визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України, що затверджується Президентом України.
Згідно частини 1 статті 21 Закону №876-VII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби (виконання обов'язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII), дія цього Закону поширюється на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Згідно свідоцтва про народження від 25.10.1986 ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , а тому являється членом сім'ї резервіста та на неї поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частинами 2, 3 статті 3 Закону №2011-XII визначено коло осіб, на яких не поширюється дія цього Закону, а саме: на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження, а також на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України.
Відповідно до частини 10 статті 14 Закону №2011-XII військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.
Згідно до частини 13 статті 12 Закону №2011-XII особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України, а саме: постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби». Такі посвідчення видаються військовими комісаріатами.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виходячи із системного аналізу положень пункту 3 частини 1 статті 3, частини 13 статті 12 та частини 10 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач як член сім'ї резервіста є особою, на яку поширюється сфера дії цього Закону, що передбачає видачу їй посвідчення за формою та у порядку, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379.
Статтею 10 Закону № 3551-XII встановлено, що батьки та діти учасників бойових дій, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язку військової служби (службових обов'язків) визначені як особи, на яких поширюється чинність цього Закону.
Пільги особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», встановлені статтею 15 цього ж Закону.
Колегія суддів дійшла висновку, що позивач є членом сім'ї загиблого ветерана війни - резервіста Північного територіального управління Національної гвардії України ОСОБА_2 , на якого поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Апеляційний суд вважає безпідставними покликання відповідача на те, що підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста, виходячи з такого.
Згідно частини 13 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 за № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (далі - посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками № 1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий військовим комісаріатом.
Колегія суддів вказує, що особи, яким видаються зазначені посвідчення, визначені Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 3), а не постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 за № 379, яка не може підміняти положення цього Закону.
Крім того, у Закон України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вносилися зміни, зумовлені проведенням в Україні Антитерористичної операції, в той час як у постанову Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» жодних змін з часу її прийняття не вносилося.
Разом з цим, ч. 1, 2 п. 4, 4 ст. 245 КАС України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Колегія суддів прийшла до висновку про те, що позивачкою ОСОБА_1 виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права Львівського обласного військового комісаріату діяти на власний розсуд.
Оцінюючи оскаржувані дії відповідача, які полягали у прийнятті рішення про відмову у видачі позивачу посвідчення, колегія суддів прийшла до висновку, що такі не відповідають вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 2012.1991 року, форма і порядок видачі яких встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули, пропали безвісти під час проходження військової служби», тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 813/2445/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Я. С. Попко
Повне судове рішення складено 05.12.2018 року