Справа № 813/277/18 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
05 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В.,
Кучми А.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року (справу розглянуто в порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом Державної міграційної служби України до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби України, про визнання незаконною та скасування постанови,
У січні 2018 року позивач, Державна міграційна служба України, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:
визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденка Віталія Володимировича від 20.12.2017 ВП №55138053 про накладення штрафу.
Рішенням адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини справи.
Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденком В.В. за результатами розгляду заяви стягувача про примусове виконання виконавчого листа №813/1854/17, виданого 25.10.2017 Львівським окружним адміністративним судом, про поновлення ОСОБА_4 на посаді заступника начальника Головного управління - начальника управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.11.2017 (ВП №55138053), якою боржнику встановлено 3 робочих дня для виконання рішення суду.
З огляду на те, що станом на 05.12.2017 боржником не надано документів на підтвердження виконання судового рішення або причин його не виконання, не повідомлено про виникнення обставин, які обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення тощо, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденком В.В. у межах виконавчого провадження №55138053 винесено постанову про накладення штрафу від 05.12.2017, якою за невиконання рішення суду на боржника - Державну міграційну службу України - накладено штраф на користь держави у розмірі 5 100,00 грн.
Надалі, у зв'язку з тим, що станом на 20.12.2017 відомостей про виконання рішення суду на адресу відділу не надходило, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденком В.В. у межах виконавчого провадження №55138053 винесено постанову про накладення штрафу від 20.12.2017, якою за невиконання рішення суду на боржника - Державну міграційну службу України - накладено штраф на користь держави у розмірі 10 200,00 грн.
Вважаючи постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, Державна міграційна служба України звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Нормативно-правовим актом, який регулює питання виконання рішень станом на момент виникнення спірних правовідносин, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець, зокрема, зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Приписами ч.ч. 5 та 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження»).
У силу ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
У відповідності до ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що рішення суду про поновлення на роботі підлягає невідкладному виконанню боржником, що виконавець перевіряє не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі не виконання такого рішення у вказаний строк, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, а у разі повторного невиконання - у подвійному розмірі. Виключенням у даному разі є наявність поважних причин, з якими пов'язується неможливість виконання судового рішення у встановлений для цього строк.
Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами.
При цьому, застосування такого заходу реагування як винесення постанови про накладення штрафу є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Обґрунтовуючи поважність причин невиконання рішення суду, позивач посилається на заяву №9-6901/1-17 від 31.10.2017 про роз'яснення судового рішення, заяву № 9-7652/1-17 про встановлення способу та порядку виконання судового рішення від 27.11.2017 та заяву № 9-7653/1-17 від 27.11.2017 про відстрочення виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 у справі № 813/1854/17 в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді, копії яких містяться в матеріалах справи.
Дослідивши зазначені документи та обставини справи в цілому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження позивача про наявність поважних причини невиконання судового рішення у встановлені строки не знаходять свого підтвердження з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017), якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Згідно з ч. 4 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяви про роз'яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
31.10.2017 позивач звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою №9-6901/1-17 від 31.10.2017 про роз'яснення судового рішення. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 у справі №813/1854/17 у задоволенні заяви Державної міграційної служби України про роз'яснення постанови Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 в частині зобов'язання поновити ОСОБА_4 на посаді відмовлено. Рішення мотивовано, крім іншого, тим що заявник фактично просить роз'яснити порядок та спосіб (механізм) виконання постанови суду, а не саму постанову. Однак встановлення порядку та способу виконання рішення суду, як підстава для роз'яснення судового рішення, положеннями ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачена, а тому не може бути підставою для його роз'яснення.
Оскільки заява Державної міграційної служби України за своїм змістом не є заявою про роз'яснення судового рішення, то застосування у межах спірних правовідносин положень ч. 4 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) є законодавчо необґрунтованим.
Частиною першої ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» наведено вичерпний перелік підстав для зупинення вчинення виконавчих дій. Так, зокрема, підставою для зупинення вчинення виконавчих дій є надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що наведені положення ч. 4 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, так само як і факт звернення Державної міграційної служби України до суду із заявами про встановлення способу та порядку виконання судового рішення, а також про відстрочення його виконання, не є підставами для зупинення вчинення виконавчих дій.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 у справі №813/1854/17, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.05.2018, відмовлено у задоволенні заяв Державної міграційної служби України про відстрочення виконання судового рішення та про встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Таким чином, у межах спірних правовідносин, підстави для зупинення вчинення виконавчих дій, визначені п. 6 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», відсутні.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2017 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденком В.В. у межах виконавчого провадження №55138053 винесено постанову, якою на боржника - Державну міграційну службу України - накладено штраф на користь держави за невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 у розмірі 5 100 грн. Окрім того, вищевказаною постановою зобов'язано боржника виконати рішення протягом трьох робочих днів.
Вищевказана постанова про накладення штрафу від 05.12.2017 була отримана Державною міграційною службою України 15.12.2017 та зареєстрована за вх. № 58002-17.
Згідно з нормами ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
20.12.2017, яке є четвертим робочим днем з дня отримання Державною міграційною службою України постанови про накладення штрафу від 05.12.2017, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденком В.В. у межах виконавчого провадження №55138053 винесено постанову про накладення штрафу від 20.12.2017, якою за невиконання рішення суду на боржника - Державну міграційну службу України - накладено штраф на користь держави у розмірі 10 200,00 грн., з огляду на те, що станом на 20.12.2017 відомостей про виконання рішення суду на адресу відділу не надходило.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності оскаржуваної постанови про накладення штрафу від 20.12.2017 у межах виконавчого провадження №55138053.
У резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1787 (2011) від 26 листопада 2011 року підкреслюється, що Україна повинна терміново прийняти комплексну стратегію щодо вирішення ситуації, за якої значна кількість остаточних судових рішень залишається невиконаною, а також упровадити ефективні внутрішні засоби правового захисту у відповідь на пілотне рішення у справі «Іванов проти України».
Відповідно до практики Європейського суду, виконання судових рішень розглядається як невід'ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини неодноразово робив висновок, що це право стало б ілюзорним у разі, коли б правова система держави допускала, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося невиконаним. Це призводить до ситуації, несумісної з принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Васерман проти Росії» від 18 листопада 2004 року, «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, «Сулягіч проти Боснії і Герцеговіни» від 03 листопада 2009 року, «Козачок проти України» від 07 грудня 2006 року, «Акашев проти Росії» від 12 червня 2008 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» встановлено, що для цілейстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання рішення, ухвалене будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду. Це створює для держави обов'язок створити систему виконання рішень, яка була б ефективна як в теорії, так і на практиці і гарантувала виконання без неналежних затримок (рішення Європейського суду з прав людини від 07 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України»).
Саме на державу покладений обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що згідно з вимогами законодавства рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно.
Стосовно аргументів апелянта про порушення судом першої інстанції процесуальних норм ст. 49, ч. 4 ст. 287 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки (відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Сутяжник проти Росії» (№ 8269/02).
Виходячи з наведеного, не применшуючи значення необхідності дотримання процесуальних норм, їх порушення повинно бути підставою для скасування рішення лише за умови, якщо останнє за своєю суттю є необґрунтованим та/або незаконним й підлягало би скасуванню чи зміні навіть за відсутності вказаної підстави.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Державної міграційної служби України до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби України, про визнання незаконною та скасування постанови.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст виготовлено 05.12.2018
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
А.Ю. Кучма