03 грудня 2018 рокуЛьвів№ 857/2536/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сапіги В.П.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
за участі секретаря судових засідань Герман О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Форест Груп» на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 вересня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Хоминець М.М. в м. Івано-Франківську, повне судове рішення складено 14.09.2018, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Форест Груп» до Виконавчого комітету Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області про скасування рішення про накладення штрафу,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вест Форест Груп» звернулося в суд з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області (далі - Лисецької селищна рада), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 9 від 22.03.2018 про притягнення ТОВ «Вест Форест Груп» в особі директора Семанюка П.М. до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП і накладення адміністративного стягнення у розмірі 1700 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно рішення № 9 від 22.03.2018 затверджено протокол адміністративної комісії при виконавчому комітеті Лисецької селищної ради, згідно якого на ТОВ «Вест Форест Груп» в особі генерального директора Семанюка П.М. накладено штраф у розмірі 1700 грн за вчинення правопорушення, передбаченого ст.152 КУпАП, зокрема, визнано винним у порушенні ч.2 ст.18 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Правил благоустрою селища Лисець. Вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте без дослідження усіх обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу, що відповідачем зазначено про порушення ч.2 ст.18 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів», однак частина 2 даної статті поділяється на вісім пунктів, що містять спеціалізовані норми, які підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані виконувати. Тому незрозуміло, за яке саме порушення притягнуто позивача до адміністративної відповідальності. Крім того, будівля № 46 по вул. Січових Стрільців в смт. Лисець не відноситься до об'єктів благоустрою. Законом чітко визначено, що тільки певні території, а не окремі будівлі, відносяться до об'єктів благоустрою.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06.09.2018 залишено без задоволення позов.
Не погодившись з ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу. Вважає, що дане рішення ухвалене при неповному дослідженні всіх обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тими ж доводами, що й позовну заяву, додатково зазначаючи, що будівля № 46 по вул. Січових Стрільців в с. Лисець не відноситься до об'єктів благоустрою. Суд першої інстанції здійснив помилкову інтерпретацію закону, здійснивши прив'язку до фактичного користування земельною ділянкою, на якій розміщено будівлю, та вважав її є об'єктом благоустрою.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши апеляційну скаргу в межах її доводів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Лисецької селищної ради Івано-Франківської області № 9 від 22.03.2018 затверджено протокол адміністративної комісії при виконавчому комітеті Лисецької селищної ради від 22.03.2018 та за порушення ч. 2 ст. 18 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" від 6 вересня 2005 року № 2807-IV (далі - Закон № 2807-IV), на підставі ст. 152 КУпАП накладено та ТОВ "Вест Форест Груп" в особі директора Семанюка П.М. штраф в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 1700,00 грн.
Залишаючи без задоволення адміністративний позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем доведено правомірність та законність оскаржуваного позивачем рішення, визнавши заявлений позов необґрунтованим.
Перевіряючи законність та обґрунтованість прийнятого судом першої інстанції оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону № 2807-IV на підприємства, установи та організації у сфері благоустрою населених пунктів покладено обов'язки:
1) утримувати в належному стані об'єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об'єктів територію;
2) утримувати в належному стані закріплені за ними на умовах договору з балансоутримувачем об'єкти благоустрою (їх частини);
3) усувати на закріплених за ними об'єктах благоустрою (їх частинах) за власний рахунок та в установлені строки пошкодження інженерних мереж або наслідки аварій, що сталися з їх вини;
4) усувати на закріплених за ними об'єктах благоустрою (їх частинах) наслідки надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в установленому порядку;
5) проводити згідно з планами, затвердженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, інвентаризацію та паспортизацію закріплених за ними об'єктів благоустрою (їх частин), що здійснюються у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства;
6) у процесі утримання об'єктів благоустрою (їх частин) дотримуватися відповідних технологій щодо їх експлуатації та ремонту, регулярно здійснювати заходи щодо запобігання передчасному зносу об'єктів, забезпечення умов функціонування та утримання їх у чистоті й належному стані;
7) відшкодовувати збитки та іншу шкоду, завдану ними внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою та охорони навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, установлених законодавством України;
8) допускати на об'єкти благоустрою, що перебувають у їх власності або користуванні, аварійно-рятувальні та інші служби для здійснення заходів щодо запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Положеннями статті 152 КУпАП передбачено відповідальність за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).
У відповідності до ч. 1 ст. 218 КУпАП розгляд справи про правопорушення, передбачене статтею 152 КУпАП, покладено на адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад.
Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, зокрема: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КупАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Разом з тим, згідно норм ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності.
Суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни (стаття 12 Закону № 2807-IV).
Стаття 13 Закону № 2807-IV визначає об'єкти у сфері благоустрою населених пунктів, частиною першою якої визначено, що до об'єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам'ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
Згідно ч. 2 ст. 13 Закону № 2807-IV до об'єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.
З аналізу наведеної статті слід дійти висновку, що до об'єктів благоустрою населених пунктів законом віднесені лише певні території, а не самі будівлі чи споруди.
Приписами частин 1 - 3 статті 24 Закону № 2807-IV унормовано, що підприємства, установи, організації забезпечують благоустрій земельних ділянок, наданих їм на праві власності чи праві користування відповідно до закону.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть передавати об'єкти благоустрою на баланс підприємствам, установам, організаціям відповідно до частини першої статті 15 цього Закону. Балансоутримувач об'єкта благоустрою з метою належного його утримання та здійснення своєчасного ремонту може залучати для цього на умовах договору інші підприємства, установи, організації. Підприємства, установи, організації, які розміщуються на території об'єкта благоустрою, можуть утримувати закріплену за ними територію або брати пайову участь в утриманні цього об'єкта відповідно до частини четвертої статті 15 цього Закону.
Підприємства, установи, організації зобов'язані утримувати закріплені за ними на умовах договору з балансоутримувачем території в належному стані відповідно до законодавства та умов договору.
Матеріалами справи встановлено, що рішенням Лисецької селищної ради від 25.05.2012 ТОВ «Вест Форест Груп» надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1532 га, яка знаходиться по вул. С. Стрільців, 46 в смт. Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області, для обслуговування приміщення ресторану "Берізка" та складів із земель запасу селищної ради.
Також 25.05.2012 між Лисецькою селищною радою та ТОВ «Вест Форест Груп» укладено угоду за фактичне користування земельною ділянкою площею 0,1532 га, яка знаходиться по вул. С. Стрільців в смт. Лисець, надано її в строкове платне користування для обслуговування приміщення ресторану "Берізка" і складських приміщень, у п.7 якої вказано, що угода діє з 25.05.2012 по 25.04.2013 на період оформлення права користування на земельну ділянку відповідно до Земельного кодексу України з дати фактичного використання земельної ділянки до дати заключення договору оренди між селищною радою та користувачем.
Колегія суддів зауважує, що наведена вище угода не пролонгована, оскільки доказів такого суду не надано, тобто припинила свою дію з 26.04.2013. В той же час, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що за позивачем закріплена чи надана в оренду земельна ділянка площею 0,1532 га, яка знаходиться по вул. С.Стрільців, для обслуговування приміщення ресторану "Берізка" і складських приміщень.
Вказані обставини додатково підтверджуються повідомленнями Лисецької селищної ради від 19.10.2017 за № 77/2-26 та від 16.11.2017 за № 83/2-26, яким виконком селищної ради нагадував позивачу про необхідність виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться за адресою вул. С.Стрільців, який є необхідним для укладення договору оренди даної земельної ділянки.
Встановленим спростовується висновок суду першої інстанції, що належне позивачу нерухоме майно по вул. Січових Стрільців, 46 в смт. Лисець розміщене на закріпленій за ТОВ «Вест Форест Груп» території, а отже є об'єктом благоустрою.
Суд апеляційної інстанції окремо звертає увагу на долучені до матеріалів справи фотографії, з яких видно незадовільний стан нерухомого майна, що огороджений, проте прилегла до нього територія не за складована та перебуває у задовільному стані.
Принцип презумпції невинуватості передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Відповідно ч.ч. 1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин суд приходить до висновку, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується представленими суду доказами, і при таких обставинах у позивача відсутні діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення та є підставою залучення його до відповідальності, передбаченої санкцією статті 152 КУпАП, відтак позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Лисецької селищної ради № 9 від 22.03.2018 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 242 КАС України, зокрема визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, рішення суду першої інстанції ґрунтується на неповно і не всебічно з'ясованих обставинах, а отже прийняте з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому з урахуванням статей 315, 317 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям постанови.
Згідно частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Враховуючи, що позивачем не представлено суду будь-яких доказів про понесені судові витрати і матеріали справи такі не містять, колегія суддів вважає, що позовна вимога про стягнення на користь позивача з бюджетних асигнувань відповідача судових витрат задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 139, 243, 268, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Форест Груп" задовольнити частково.
Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 вересня 2018 року у справі № 352/565/18 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Форест Груп" задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Лисецької селищної ради Тисменицького району Івано-Франківської області № 9 від 22 березня 2018 року про притягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Форест Груп» в особі директора Семанюка Петра Миколайовича до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП і накладення адміністративного стягнення у розмірі 1700 грн.
В задоволенні решти позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. П. Сапіга
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 05.12.2018.