28 листопада 2018 рокуЛьвів№857/1501/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Затолочного В.С.,
при секретарі судового засідання: Дутка І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 травня 2018 року у справі №817/1104/18 винесене головуючим суддею Ковальчук Г.М. у м. Рівне повний текст складений 21.05.2018р. за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинення певних дій.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Окрім того, участь в ліквідації аварії на ЧАЕС брав саме в складі Цивільної оборони, а тому вважає, що має право відповідно до ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. На підтвердження вказаних обставин позивач надав відповідні копії документів. Вважає, що виконав всі умови, необхідні для присвоєння статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, а саме: 1) надано докази, які підтверджують інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) надано докази залучення до складу формувань Цивільної оборони.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 травня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки судом неповно та неправильно встановлені обставини справи та порушено норми матеріального права, що призвело до винесення незаконного рішення. Зокрема доводи апелянта зводяться до того, що відсутні належні докази щодо залучення позивача саме до складу формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що є обов'язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, а тому підстави для поширення на позивача дії пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
У зоні відчуження (30-ти км. зона ЧАЕС) позивач перебував в період з 08.07.1986 по 10.07.1986, з 06.08.1986 по 14.08.1986, з 18.08.1987 по 24.08.1987 водієм автомобіля ЗІЛ-130 (поливомиєчна) та ГАЗ-53 (автозаправник) Спецавтобази №21 тресту «Рівнешляхбуд», а саме: працював на автодорозі Зелений Мис - Чорнобиль і на території ЧАЕС (промплощадка) в формуванні Цивільної оборони Спецавтобази №21 тресту «Рівнешляхбуд».
Дані обставини підтверджуються довідкою про підтвердження функціонування формувань ЦО в тресті «Рівнешляхбуд» в 1986-1987 роках від 20.03.2018 №19, виданою позивачеві трестом «Рівнешляхбуд», а також наказами від 23.07.1986 №132, від 20.12.1988 №202 Териториального треста по строительству и реконструкции автомобильных дорого и дорожных сооружений «Ровнодорстрой».
В березні 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, долучивши документи, які засвідчують його участь в ліквідації аварії на ЧАЕС в складі Цивільної оборони.
Однак, листом №08-2080 від 10.04.2018 відповідач відмовив у визначені правового статусу «особа з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачі відповідного посвідчення, оскільки подані документи не містять інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення позивача до формувань Цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, займану посаду та виконувану роботу.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що позивач був відряджений до 30-ти кілометрової зони ЧАЕС, де виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ці роботи виконувалися в рамках забезпечення заходів Цивільної оборони, а також став інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, то відмова відповідача щодо встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує його право на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
Проте апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірними та такими, що суперечать нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Стаття 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року №90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Судом встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо прийняття такою особою участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
З огляду на наведене вище колегія суддів зазначає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» немає.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої Управлінню праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Ця обставина є істотною, оскільки в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018 у справі №676/3457/17, від 27.02.2018 у справі №368/1579/14, від 10.05.2018 у справі №279/12162/15-а, від 07.06.2018 у справі №377/797/17, від 11.10.2018 у справі №674/1239/17.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову в задоволені позову з наведених вище підстав.
Судом першої інстанції порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 317 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про відмову в задоволені позову з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради - задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 травня 2018 року у справі №817/1104/18 - скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Н. В. Бруновська
В. С. Затолочний
Повний текст постанови складено 05.12.2018р.