Справа: №826/24314/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
04 грудня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.
за участю секретаря Антоненко К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Дельта Банк»
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року
у справі №826/24314/15 (розглянутої у порядку письмового провадження)
за позовом ОСОБА_3
до відповідача Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича
та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Юнівес»
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Юнівес», в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
- визнати протиправним рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемними транзакції (операції) від 24.11.2014 по перерахуванню коштів в сумі 200 000,00 грн. на поточний (картковий) рахунок НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта Банку ПАТ «СК «Юнівес» (код ЄДРПОУ 32638319), що була здійснена з призначенням платежу «Оплата по дог. Безвідсоткової позики №2 від 24.11.14 Без ПДВ», а також Договору банківського вкладу №007-28696-291214 від 29.12.2014;
- встановити відсутність у Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича повноважень щодо списання з відкритих на ім'я позивача рахунків в АТ «Дельта Банк» належних позивачу грошових коштів у розмірі 166 480,00 грн. на користь ПАТ «СК «Юнівес»;
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно збільшення сум, що підлягають відшкодуванню за рахунок ОСОБА_3, якому необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 166 480,00 грн.;
- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснити відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» ОСОБА_3 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 166 480,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що всупереч нормам чинного законодавства України, позивача не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а в подальшому і до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а рішення про визнання нікчемним договору банківського рахунку є протиправним з огляду на його необґрунтованості та не підтвердження належними доказами.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемними транзакції (операції) від 24.11.2014 по перерахуванню коштів в сумі 200 000 грн. на поточний (картковий) рахунок НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта Банку ПрАТ «СК «Юнівес» (код ЄДРПОУ 32638319), що була здійснена з призначенням платежу «Оплата по дог. Безвідсоткової позики №2 від 24.11.2014 Без ПДВ» та також Договору банківського вкладу №007-28696-291214 від 29.12.2014. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно збільшення сум, що підлягають відшкодуванню за рахунок ОСОБА_3, якому необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 166 480,00 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що правочин з перерахування коштів визнано нікчемним з підстав передбачених п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Позивачем було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині задоволення вимог про визнання протиправним рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування оформлене наказом про визнання нікчемним правочину з таких підстав.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 24 листопада 2014 року ОСОБА_3 відкрито поточний рахунок НОМЕР_1 у ПАТ «Дельта Банк».
24 листопада 2014 року між ОСОБА_3 (позичальник) та ПАТ «СК «Юнівес» (позикодавець) укладено договір безвідсоткової позики №2, відповідно до умов якого позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 200 000 грн, а позивальник зобов'язується повернути позикодавцеві у встановлений строк (до 28.02.2015) таку ж суму грошових коштів. Позикодавець не має права на отримання відсотків за цим договором. Грошові кошти надаються позикодавцем позичальнику не пізніше 01.12.2014 у безготівковій формі на вказаний в цьому договорі рахунок. В цей же день ПАТ «СК «Юнівес» було надано позику позивачу шляхом перерахування коштів на рахунок, відкритий ним у ПАТ «Дельта Банк».
Крім того 29.12.2014 між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 укладено договір №007-28696-291214 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у гривнях, за умовами якого позивач, як вкладник, розмістив в ПАТ «Дельта Банк» вклад в сумі 130 000 гривень строком до 28.01.2015 включно.
Відповідно до п. 1.6. Договору, банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_2. Пунктом 1.10. Договору визначено, що вклад виплачується вкладнику у разі закінчення строку залучення вкладу, або в інший день дострокового припинення дії цього Договору у випадках, передбачених цим Договором та Правилами, шляхом зарахування на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись із використанням електронних платіжних засобів НОМЕР_3, відкритий на ім'я вкладника в установі банку.
Згідно із платіжними дорученнями від 29 грудня 2014 року №43765828 на виконання вимог договору №007-28969-291214 від 29.12.2017 на поточний рахунок, відкритий у ПАТ "Дельта Банк" позивачем перераховано грошові кошти у сумі 130 000 грн.
Крім того на рахунку позивача НОМЕР_3 у ПАТ «Дельта Банк» перебувало 3567,58 грн., а на рахунку НОМЕР_1 - 36483,94 грн.
Вказані обставини підтверджено матеріалами справи та не заперечувались відповідачем.
В подальшому, на підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк".
Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В.
Інформація, розміщена на офіційному сайті Фонду 05 серпня 2015 року, свідчить, що з метою забезпечення збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ "Дельта Банк", запобігання втрати майна та збитків банку і Фонду, виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 03 серпня 2015 року №147 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" до 02 жовтня 2015 року включно та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. до 02 жовтня 2015 року включно.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України 02 жовтня 2015 року №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року №181, "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Дельта Банк", визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
29 вересня 2015 року позивача повідомлено, що за результатами проведеної перевірки на предмет виявлення правочинів (у тому числі) договорів, що є нікчемним, виявлено, що договір банківського рахунку, укладений між позивачем та третьої особою 2, є нікчемним відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому інформацію щодо вказаного договору не було включено до переліку вкладників на отримання виплат в межах гарантованої суми відшкодування та до акцептованого реєстру кредиторів.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що кошти, які надійшли від третьої особи на поточний рахунок позивача є вкладом у розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В свою чергу відповідачем не доведено належними доказами фактів, які б свідчили про наявність обставин, які слугували підставою для визнання нікчемними операцій з перерахування коштів; здійснення транзакцій під час дії постанови НБУ від 22.12.2015 №917/БТ не є достатньою підставою для визнання цих транзакцій нікчемними.
Однак колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Вкладником в розумінні пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Згідно з положеннями статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 11 частини четвертої статті 26 цього Закону.
Згідно з аналізованими положеннями статей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають здійснити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38; прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
За змістом вищенаведених норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», право перевірки правочинів на предмет перевірки виявлення серед них нікчемних не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, довести суду такі обставини. Тобто самого твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.
Перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним.
Також, згідно частини 3 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є нікчемними правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду. Положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38, а також у частині 3 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що за Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до такого переліку віднесені правочини, що вчинені (укладені) саме Банком.
Щодо правочинів (у тому числі договорів), які укладені між фізичними чи юридичними особами - уповноважена особа таких повноважень не має за цим Законом.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, врегульовані цивільним законодавством, положення якого не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38, а також у частині 3 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №826/1476/15.
Згідно нормами п. 5 ч. 2 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В даному випадку відповідач вважає нікчемними саме правочини між фізичною та юридичною особами з перерахування коштів юридичною особою на рахунок позивача, посилаючись при цьому на пункти 7- 9 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»та ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до пунктів 7-9 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;
9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Втім, платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунку однієї особи на рахунок позивача не є правочинами між Банком та позивачем згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України.
Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені Цивільного кодексу України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492, та договорами з відповідними клієнтами банку.
Відповідно до частин 1-3 статті 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України врегульовано Законом України від 05.04.2001 № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Так, відповідно до п. 1.24 статті 1 цього Закону переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
У свою чергу, згідно з п. 1.15 ст. 1 цього ж Закону, ініціатором є - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.
Згідно п.1.23 вказаної норми, отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.
Частиною 2 пункту 1.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою НБУ №22 від 21.01.2004, зареєстрованої в Мін'юсті 29.03.2004 за № 377/8976, банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.
Пунктом 1.7. Інструкції визначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Частиною 5.2 статті 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що операція з перерахування коштів на рахунок позивача не належить до правочинів, передбачених ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які можуть бути перевірені Уповноваженою особою на предмет їх нікчемності та як наслідок визнані нікчемними. У той же час правова оцінка доводів, які можуть вказувати на недійсність правочину з інших підстав, ніж у зв'язку з його нікчемністю, не може бути надана під час розгляду та вирішення даної справи, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вирішення спорів про визнання договору недійсним.
Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним:
для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;
для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Відповідно до пункту 30.1. статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Матеріали справи містять платіжне доручення №43765828 від 29.12.2014 які підтверджують факт зарахування на поточний рахунок позивача грошових коштів, що не заперечував апелянт.
Крім того 24.11.2014 ПАТ «СК «Юнівес» позивачу було перераховано на рахунок відкритий ним у ПАТ «Дельта Банк» 200 000 грн. на виконання договору позики.
За наведених обставин та правових норм відсутні правові підстави для висновку про нікчемність правочинів, укладених між суб'єктами переказу коштів.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
Крім того, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій же постанові, при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС, оскільки не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує прав позивача.
З огляду на викладене заявлені позивачем вимоги про визнання протиправним рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемними транзакції (операції) від 24.11.2014 по перерахуванню коштів в сумі 200 000 грн. на поточний (картковий) рахунок НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта Банку ПАТ «СК «Юнівес» (код ЄДРПОУ 32638319), що була здійснена з призначенням платежу «Оплата по дог. Безвідсоткової позики №2 від 24.11.2014 Без ПДВ» та також Договору банківського вкладу №007-28696-291214 від 29.12.2014 задоволенню не підлягають.
В свою чергу, колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції про зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно збільшення сум, що підлягають відшкодуванню за рахунок ОСОБА_3, якому необхідно здійснити виплату відшкодування коштів за вкладами в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 166 480,00 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права, тому постанова суду підлягає скасуванню в частині з ухваленням в цій частині нового рішення.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на постанову НБУ №692/БТ від 30.10.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", якою були встановлені обмеження щодо здійснення кредитних операцій колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на те, що така постанова адресована посадовим особам Банку, а не владникам, відтак невиконання посадовими особами Банку постанови НБУ, навіть якщо і мало місце, не є саме по собі підставою для висновку про нікчемність правочину.
Відповідно до статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних є банківською таємницею, а тому позивач не міг и знати про встановлені для ПАТ "Дельта Банк" обмеження.
Негативні наслідки при невиконанні банком рішень Національного банку України щодо обмеження чи припинення операцій настають саме для такого банку, а не для його клієнтів (вкладників), а тому позивач не може нести відповідальність за дії (бездіяльність) фінансової установи та зазнавати на підставі цього негативних наслідків.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині з ухваленням в цій частині нового рішення у справі.
Керуючись ст.ст. 242, 246, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Дельта Банк» - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемними транзакції (операції) від 24.11.2014 по перерахуванню коштів в сумі 200 000 грн. на поточний (картковий) рахунок НОМЕР_1 від юридичної особи - клієнта Банку ПАТ «СК «Юнівес» (код ЄДРПОУ 32638319), що була здійснена з призначенням платежу «Оплата по дог. Безвідсоткової позики №2 від 24.11.2014 Без ПДВ» та також Договору банківського вкладу №007-28696-291214 від 29.12.2014 - скасувати.
Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: Ю.А. Ісаєнко
І.О. Лічевецький
Повний текст постанови виготовлено 04 грудня 2018 року.