05 грудня 2018 року справа №1240/2199/18
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Компанієць І.Д.,
розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року у справі № 1240/2199/18 (головуючий І інстанції Смішлива Т.В., повний текст складений у м. Сєвєродонецьку Луганської області) за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Адвокат ОСОБА_2 звернулася в інтересах ОСОБА_3 до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - ГУ ПФУ в Луганській області), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати пенсії з липня 2014 року до 31 березня 2018 року;
- зобов'язати виплатити пенсію за період з липня 2014 року до 31 березня 2018 року.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року зазначений позов ОСОБА_3 задоволений частково:
- визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_3 заборгованості з пенсії за період з 1 серпня 2014 року до 31 березня 2018 року;
- зобов'язано ГУ ПФУ в Луганській області виплатити ОСОБА_3 заборгованість з виплати пенсії з 1 серпня 2014 року до 31 березня 2018 року;
- у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (а.с. 42-46).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що питання щодо виплати заборгованості позивачеві з травня 2015 року по березень 2018 року буде розглядатися після ухвалення Кабінетом Міністрів України окремого порядку (а.с. 56-57).
Представником позивача подано заяву про розгляд справи у відсутність позивача та представника позивача.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, вивчив доводи апеляційної скарги і дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі обставини.
Позивач - ОСОБА_3 є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 2008 року (а.с. 27).
Позивачу видано пенсійне посвідчення 18 грудня 2013 року серії НОМЕР_2 (а.с. 12).
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 19 березня 2018 року № 0000495265 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 11).
17.04.2018 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Луганській області із заявою про поновлення виплати пенсії за вислугу років (а.с. 28).
Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 89 від 24.04.2018 року призначено соціальні виплати ОСОБА_3 (а.с.35).
ГУ ПФУ в Луганській області з 1 червня 2018 року проведено перерахунок пенсії позивачеві у зв'язку з поновленням виплати пенсії та визначено щомісячний розмір пенсії в сумі 2395,80 грн. (а.с. 34).
Також, відповідачем 29 травня 2018 року зроблено розрахунок заборгованості з виплати пенсії ОСОБА_3 з травня 2015 року по травень 2018 року та визначено заборгованість за вказаний період у розмірі 73769,85 грн. (а.с. 34 зворотній бік).
Листом від 17 липня 2018 року № 9520/03-01 ГУ ПФУ в Луганській області на адвокатський запит повідомило, що ОСОБА_3 перебуває на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян ГУ ПФУ в Луганській області як пенсіонер Міністерства оборони України. Позивач з заявою про поновлення виплати пенсії звернувся до управління 17.04.2018. На підставі протоколу Сєвєродонецького Управління соціального захисту населення ОСОБА_3 з квітня 2018 року поновлено виплату пенсії на картковий рахунок. Також відповідач зазначив, що відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії виплачуються за минулий час, але не більше, як три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Решта суми заборгованості за період з 01.05.2015 до 31.03.2018 буде виплачена згідно постанови КМУ від 25.04.2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови КМУ від 8 червня 2016 року № 365». (а.с 15).
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Спірним у справі є правомірність бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з липня 2014 року до 31 березня 2018 року.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що позивач до 19 березня 2018 року мешкав на тимчасово окупованій території у м. Луганську та з 2008 року перебував на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області і отримував пенсію.
Відповідно до уточнення до відзиву ГУ ПФУ в Луганській області зазначено, що пенсія ОСОБА_3 була нарахована по липень 2014 року включно (а.с. 41).
Таким чином, вимоги позивача про визнання бездіяльності відповідача в частині невиплати йому пенсії за липень 2014 року та зобов'язання виплатити пенсію за липень 2014 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
З посиланням на ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідач вважає, що позивач втратив право на отримання пенсії за період з серпня 2014 року по квітень 2015 року включно, оскільки звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії лише у квітні 2018 року, а тому період з серпня 2014 року по квітень 2015 року знаходиться поза межами трирічного строку.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаною позицією з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Тобто, Законом передбачено, що не підлягає виплаті заборгованість по пенсії поза межами трирічного строку лише у випадку, коли її невиплата сталася з власної вини пенсіонера.
Судом встановлено, що до березня 2018 року позивач постійно мешкав у місті Луганську, що підтверджено даними його паспорту (а.с. 9).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. За даними Переліку місто Луганськ віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких, відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» від 16.09.2014 № 1680-VII запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
17 березня 2015 року Верховною Радою України прийнято постанову № 252-VIII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування», якою передбачено, що до окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» тимчасово запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, належать райони або їх частини, міста, селища і села, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена додатком до цієї постанови, що відповідає Мінському меморандуму від 19 вересня 2014 року.
Місто Луганськ відноситься до населених пунктів, які розташовані на території, обмеженій державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена п.1 постанови 252-VII, а відтак офіційно встановлено, що місто Луганськ є тимчасово окупованою територією України.
Початок антитерористичної операції та подальша окупація міста Луганська стались не з вини позивача та не залежали від його волі.
Абзацом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтями 2 та 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
З метою встановлення механізму призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок № 365).
Однак, вказаним Порядком не встановлено обов'язок для громадян України здійснити обов'язкове переміщення з тимчасово окупованих територій до населених пунктів, підконтрольних українській владі, як і не встановлено строків такого переміщення.
З урахуванням зазначеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач до 2018 року не перемістився з окупованої території не з власної вини, а через існування об'єктивних перешкод, а саме, проведення антитерористичної операції на території Луганської області та окупації міста Луганська незаконними збройними формуваннями.
Оскільки відповідачем не доведено наявність вини ОСОБА_3 у неотриманні пенсії за період з серпня 2014 року по квітень 2015 року, відмова у виплаті заборгованості по пенсії за вказаний період є незаконною, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині зобов'язання відповідача виплатити ОСОБА_3 заборгованість з пенсії за період з серпня 2014 року по квітень 2015 року включно.
Щодо заборгованості по пенсії за період з квітня 2015 року по 31 березня 2018 року, то право позивача на пенсію за вказаний період не є спірним. Відповідачем пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на п. 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Суд апеляційної інстанції зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд апеляційної інстанції вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
За змістом конституційних норм (ст. ст. 113, 116, 117 Конституції України) Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 2 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Суд звертає увагу, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особливі спеціальні, додаткові права, не звужуючи обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_3 заборгованості з пенсії за період з 1 серпня 2014 року до 31 березня 2018 року та зобов'язання ГУ ПФУ в Луганській області виплатити ОСОБА_3 заборгованість з виплати пенсії з 1 серпня 2014 року до 31 березня 2018 року.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2018 року у справі № 1240/2199/18 за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова в повному обсязі складена 5 грудня 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати складення повного судового рішення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді Т.Г. Арабей
І.Д. Компанієць