ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2018Справа № 910/1398/17
За позовом Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк»
до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
за участі Військової прокуратури Центрального регіону України
про стягнення 515676,38 грн.
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Я.І. Мухіна
Представники:
від позивача: Долгопола І.С., довіреність № 201 від 25.10.17;
від відповідача: Гончаренко Є.В., довіреність № 63/10-2348 від 28.09.18;
Ільченко І.В., довіреність № 63/10-2349 від 28.09.18,
від прокуратури: Тракало Р.І., за посвідченням №049446 від 12.03.18.
Публічне акціонерне товариство «Таскомбанк» (позивач, АТ «Таскомбанк») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (відповідач) про стягнення 515676,38 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем укладено Генеральну угоду № 2-12/К, за якою Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (виконавець) зобов'язувався організовувати і забезпечувати доставку цінних відправлень позивача.
Як вказує позивач, 22.11.2016 останнім було передано відповідачеві для доставки до Харківського відділення №11 АТ «Таскомбанк» цінну посилку, у якій містилось 20000,00 дол. США, що станом на дату відправлення складало еквівалент 515676,38 грн. Проте, зазначене відправлення не було доставлено за місцем призначення, у зв'язку з тим, що відправлення було викрадено, а тому, на думку позивача, наявні підстави для стягнення з відповідача збитків у розмірі 515676,38 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 у справі №910/1398/17 (суддя Отрош І.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2018, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 18.04.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 у справі №910/1398/17 скасовано, а справу №910/1398/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/1233 від 24.07.2018 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/1398/17.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2018 справу №910/1398/17 передано на розгляд судді Гумезі О.В.
15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким Господарський процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.
За приписами п.п.9 п.1 Розділу ІХ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII (далі - ГПК України), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Таким чином, подальший розгляд справи №910/1398/17 відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією Господарського процесуального кодексу України.
Приймаючи до уваги ціну позову, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, а також необхідність дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у статті 2 ГПК України, суд дійшов висновку прийняти справу №910/1398/17 до свого провадження та призначити новий розгляд зазначеної справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2018 справу №910/1398/17 прийнято до провадження судді Гумеги О.В., призначено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 03.09.2018 об 11:10 год.
13.08.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву станом на час нового розгляду справи з урахуванням постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №910/1398/17, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.
20.08.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення по суті позовних вимог станом на час нового розгляду справи.
У підготовче засідання, призначене на 03.09.2018, з'явилися представники позивача та відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.183 ГПК України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196 - 205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених главою 3 ГПК України.
У підготовчому засіданні, призначеному на 03.09.2018, суд розпочав вчинення дій, визначених частиною другою статті 182 ГПК України, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Згідно ч.5 ст.183 ГПК України суд може оголосити перерву у підготовчому засіданні у разі необхідності.
Згідно з ч.7 ст.183 ГПК України у разі оголошення перерви підготовче засідання продовжується зі стадії, на якій засідання було відкладене.
У підготовчому засіданні, призначеному на 03.09.2018, було оголошеного перерву до 24.09.2018 о 12:00 год.
12.09.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення на позовну заяву станом на час нового розгляду справи з урахуванням постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №910/1398/17, відповідно до яких відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.
24.09.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, відповідно до якого відповідач просив суд зупинити провадження у справі №910/1398/17 до набрання законної сили рішенням у справі №703/1022/18-к щодо розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017120160002106.
24.09.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на додаткові пояснення відповідача від 11.09.2018.
У підготовче засідання, призначене на 24.09.2018, з'явилися представники позивача та відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.183 ГПК України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196 - 205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених главою 3 ГПК України.
У підготовчому засіданні, призначеному на 24.09.2018, суд продовжив вчинення дій, визначених частиною другою статті 182 ГПК України, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі залучено судом до матеріалів справи та буде розглянуте в наступному судовому засіданні.
Відповідно до ч.3 ст.177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Згідно ч.2 ст.183 ГПК України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках, зокрема, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.
Згідно з ч.7 ст.183 ГПК України у разі відкладення підготовчого засідання підготовче засідання продовжується зі стадії, на якій засідання було відкладене.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 у справі №910/1398/17 відкладено підготовче засідання на 05.10.2018 о 10:30 год.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 повідомлено учасників справи про неможливість розгляду справи №910/1398/17 05.10.2018 та призначено підготовче засідання у справі на 10.10.2018 о 10:30 год.
09.10.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли заперечення проти клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.
10.10.2018 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
У підготовче засідання, призначене на 10.10.2018, з'явилися представники позивача та відповідача.
У підготовчому засіданні, призначеному на 10.10.2018, судом долучені до матеріалів справи, подані представником позивача 09.10.2018 заперечення та подані представником відповідача 10.10.2018 пояснення.
У підготовчому засіданні 10.10.2018 здійснювався розгляд клопотання про зупинення провадження у справі, поданого представником відповідача 24.09.2018 через відділ діловодства суду.
Представник відповідача у підготовчому засіданні 10.10.2018 зазначене клопотання підтримав.
Представник позивача у підготовчому засіданні 10.10.2018 проти задоволення зазначеного клопотання заперечував з підстав, викладених у запереченнях від 09.10.2018.
Ознайомившись з клопотанням представника відповідача про зупинення провадження у справі, запереченням представника позивача проти клопотання про зупинення провадження у справі та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відхилення зазначеного клопотання.
У підготовчому засіданні 10.10.2018 представники позивача та відповідача зазначили, що повідомили всі обставини справи, які їм відомі, та надали всі докази, на які вони посилаються у позові і відзиві.
Згідно з п.3 ч.2 ст.185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.10.2018 о 15:30 год.
У судове засідання, призначене на 22.10.2018, з'явилися представники сторін та представник військової прокуратури Центрального регіону України.
У судовому засіданні 22.10.2018 представник військової прокуратури Центрального регіону України звернувся до суду з заявою про вступ у справу. Зазначеною заявою, представник військової прокуратури Центрального регіону України вказав, що рішення у даній справі може вплинути на інтереси держави.
Представник відповідача у судовому засіданні 22.10.2018 заперечував з приводу вступу у справу військової прокуратури Центрального регіону України.
Відповідно до ч.3 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті.
Враховуючи подану представником військової прокуратури Центрального регіону України заяву, положення ч.3 ст.53 ГПК України та те, що розгляд справи по суті ще не розпочався, суд прийняв до розгляду заяву про вступ у справу військової прокуратури Центрального регіону України.
У судовому засіданні 22.10.2018 суд розпочав розгляд справи по суті, під час якого судом було заслухано вступне слово позивача відповідно до ст.208 ГПК України.
Представник позивача підтримав у повному обсязі позовні вимоги, просив суд їх задовольнити з підстав, визначених у позовній заяві, а також поданих під час нового розгляду справи письмових поясненнях та відповіді на відзив.
Згідно ч.3 ст.216 ГПК України, якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали.
Якщо в судовому засіданні було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій було оголошено перерву (ч. 6 ст. 216 ГПК України).
У судовому засіданні 22.10.2018 суд оголосив перерву до 26.11.2018 о 10:00 год.
У судове засідання, призначене на 26.11.2018, з'явилися представники сторін та військової прокуратури Центрального регіону України.
У судовому засіданні 26.11.2018 суд продовжив розгляд справи по суті, під час якого судом було заслухано доповнення до вступного слова позивача та вступне слово відповідача відповідно до ст.208 ГПК України.
У судовому засіданні 26.11.2018 суд заслухав пояснення представника військової прокуратури Центрального регіону України.
Представник позивача підтримав у повному обсязі позовні вимоги, просив суд їх задовольнити з підстав, визначених у позовній заяві, а також у письмових пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду від 22.05.2018 та у відповіді на відзив, поданих до суду під час нового розгляду справи.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому під час нового розгляду справи через відділ діловодства суду, та у запереченнях на відповідь на відзив.
У судовому засіданні 26.11.2018 здійснювалось з'ясування обставин справи та дослідження доказів відповідно до ст.ст.208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів, учасники справи виступили з промовами (заключним словом) (ст.ст.217, 218 ГПК України).
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 26.11.2018 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч.6 ст.233 ГПК України.
Заслухавши представників учасників справи, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд
30.12.2011 між Головним управлінням Державної фельд'єгерської служби, найменування якої було змінено на Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (виконавець, відповідач) та Публічним акціонерним товариством «Таскомбанк» (замовник, позивач) було укладено Генеральну угоду №2-12/К (далі-Договір).
Звертаючись із позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач порушив умови Генеральної угоди №2-12/К від 30.12.2011 щодо строку доставки відправлення, та не забезпечив збереження відправлення у відповідності до умов Договору, у зв'язку з чим позивач зазнав збитків.
Зокрема, у позовній заяві позивач зазначив, що 22.11.2016 АТ «Таскомбанк» відповідно до умов Договору, передав відповідачеві для доставки до Харківського відділення №11 АТ «Таскомбанк» цінну посилку, у якій містилось 20000,00 дол. США, що станом на дату відправлення складало еквівалент 515676,38 грн. Проте, зазначене відправлення не було доставлено у встановлений Договором строк та за місцем призначення, про що позивач дізнався 25.11.2016 з листа №63/30-459, який надійшов від відповідача та в якому останній повідомив, що 24.11.2016 було здійснено груповий напад невідомих осіб на військовослужбовців Відділу УФЗ Держспецзв'язку в місті Харків, які виконували доставку міським фельд'єгерським маршрутом цінного відправлення до Харківського відділення №11 АТ «Таскомбанк» в порядку виконання Договору №2-12/К від 30.12.2011 та викрадено цінне відправлення, яке позивач передав відповідачу відповідно до умов укладеного Договору.
Позивач вважає, що оскільки відповідач порушив умови Договору щодо строку доставки (п.2.4, п.5.1.2) та не забезпечив збереження відправлення (п.5.1.3), то зобов'язаний відповідно до умов договору (п.7.1) відшкодувати Банку суму грошових коштів в межах оголошеної цінності в розмірі 515676,38 грн.
При новому розгляді справи позивач надав пояснення по суті заявлених позовних вимог з урахуванням постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №910/1398/17, відповідно до яких вважає, що втрата майна Банку (готівкової іноземної валюти у розмірі 20000,00 дол. США) реально відбулась та безпосередньо відображена в бухгалтерському обліку, що підтверджується: довідкою вих.№1589/47 від 09.03.2017, якою повідомлялося, що в бухгалтерському обліку Банку відображено недостачу в розмірі 20000,00 дол. США; меморіальним ордером №7850656 від 28.11.2016 на суму 20000, дол. США (кошти в дорозі Сумське відділення №51 USD); меморіальним ордером №83391161 від 28.11.2016 (облік недостачі в касі Сумського відділення №51 коштів в сумі 20000 дол. США); меморіальним ордером №2907104 від 30.12.2016 (списана у збиток заборгованості банків за іншими активами).
Позивач зазначає, що посилання відповідача на положення Постанови Правління Національного Банку України від 14.02.2007 №45 «Про затвердження Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні» щодо документів, які мають створюватись при перевезенні валютних цінностей банками (прибутково-видатковий касовий ордер, опис цінностей, доручення на перевезення валютних цінностей, супровідна відомість до сумки з готівкою, супровідний касовий ордер до сумки з валютними цінностями) є безпідставним, оскільки зазначена Інструкція встановлює норми, що визначають порядок здійснення інкасації коштів та перевезення валютних цінностей, тоді як спірні відносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі укладеного між ними господарського договору.
Також позивач вважає, що твердження відповідача про те, що виключно визначені Інструкцією документи (прибутково-видатковий касовий ордер, опис цінностей, доручення на перевезення валютних цінностей, супровідна відомість до сумки з готівкою, супровідний касовий ордер до сумки з валютними цінностями) є належними доказами видачі сумок з валютними цінностями, є необґрунтованими, оскільки вказані документи підтверджують видачу сумок з валютними цінностями саме інкасаторами (підрозділами інкасації), до яких відповідач не належить, у зв'язку з чим вказані положення не застосовуються до спірних правовідносин.
Крім того, позивач зазначає, що спірним договором не визначена заборона пересилки іноземної валюти, при цьому виконавець залишає за собою право в присутності представника замовника провести перевірку відповідності вкладених цінностей до пакунку.
Позивач стверджує, що правовідносини між сторонами спору є цивільно-правовими та регулюються нормами цивільного законодавства, а не положеннями Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України від 14.02.2007 №45.
Разом з тим позивач стверджує про порушення відповідачем умов договору, передбачених п.7.1.2 Договору, відповідно до якого відповідальність виконавця перед замовником за збереження відправлень починається з моменту їх прийому у встановленому чинним законодавством та Договором порядку від замовника і закінчується в момент передачі відправлень у встановленому порядку за призначенням одержувача та п.7.1.1, відповідно до якого виконавець несе матеріальну відповідальність за прийняті від замовника відправлення тільки у межах оголошеної цінності відправлень за умови оформленого відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі за рішенням суду.
Відповідач у відзиві на позов заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує на те, що умовами п.3.5 укладеного між сторонами генерального договору встановлено, що пересилці не підлягають відправлення, а також предмети та речовини, заборонені для пересилки відповідно до законодавства України. Так, відповідно до п.32 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 «Про затвердження Правил надання поштового зв'язку», забороняється пересилати національну валюту (крім нумізматичних монет), однак відповідач не знав та не міг знати про вміст відправлення. Також відповідач зазначає, що відповідно до Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 14.02.2007 №45, перевезення валютних цінностей між банком і його територіально відокремленим підрозділом здійснюються з використання передбаченого таким порядком переліком документів (прибутково-видатковий касовий ордер, опис цінностей, доручення на перевезення валютних цінностей, супровідна відомість до суми з готівкою тощо).
При новому розгляді справи відповідач надав пояснення по суті заявлених позовних вимог з урахуванням постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №910/1398/17, відповідно до яких вважає, що між сторонами було досягнуто домовленість щодо доставки цінної посилки, проте відповідач дійсно не володів інформацією про вміст вкладеного відправлення, яке пересилалось через фельд'єгерську службу, оскільки останнім не проводився огляд наданого позивачем відправлення, оскільки умовами укладеного між сторонами договору встановлено право відповідача здійснювати такий огляд, а не його обов'язок.
Відповідач зазначив, що позивачем зі свого боку було порушено умови договору, оскільки останнім було надано до перевезення грошові кошти, у той час, як умовами п.3.5 Генеральної угоди сторони погодили, що пересилці не підлягають відправлення предмети та речовини, заборонені законодавством.
Відповідач вказує, що всупереч умовам договору позивачем у відправлення були вкладені грошові кошти у розмірі 20000,00 дол. США, проте за твердженнями останнього передача вказаних грошових коштів до філії відповідача мала здійснюватись в порядку, який регулюється Національним Банком України та відповідно до Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 14.02.2007 №45.
Крім того, відповідач зазначає, що за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг поштового зв'язку, оскільки аналіз чинного законодавства дає підстав вважати, що фельд'єгерський зв'язок входить до системи поштового зв'язку України, а відтак у даному разі мають застосовуватись положення Закону України «Про поштовий зв'язок» та постанова Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 «Про затвердження правил надання послуг поштового зв'язку», які в свою чергу забороняють пересилати, зокрема, національну та іноземну валюту.
Також відповідач зазначив, що недоставляння наданого позивачем відправлення сталось не з вини відповідача, а в силу подій, які відповідач не міг передбачити та усунути, а саме внаслідок нападу на військовослужбовців при виконанні своїх службових обов'язків.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 у даній справі та передаючи справу №910/1398/17 на новий розгляд, у постанові від 18.04.2018 зазначив, що:
- суди належним чином не з'ясували, які норми цивільного законодавства регулюють правовідносини сторін за договором і на підставі яких документів, відповідач уклав таку угоду з позивачем та здійснював доставку цінних відправлень згідно з нею (п.4.7 постанови Верховного Суду);
- поза увагою судів залишились положення Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації» від 26.10.2011 №1105, Наказ Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України «Про затвердження Порядку визначення вартості та надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України» від 29.09.2016 №600 та власне дослідження приписів інших підзаконних нормативних актів, якими регулюється діяльність Головного управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та його структурних підрозділів, зокрема, правила надання платних послуг юридичним особам з доставки цінних відправлень, та власне з'ясування питання, що таке цінне відправлення, доставку якого здійснює відповідач за договором (п. 4.8 постанови Верховного Суду);
- судами не досліджувалось положення Постанови Національного Банку України від 20.10.2004 №495 «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України», у якій врегульовано порядок відображення в бухгалтерському обліку банками України типових операцій з готівкою в національній та іноземній валютах під час здійснення касових операцій з приймання та видачі готівки клієнтам, у тому числі із застосуванням платіжних карток, операцій з інкасації готівки, підкріплення банків готівкою національної валюти, під час передавання готівки між банками, вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет) та надсилання їх на дослідження, здійснення валютно-обмінних операцій банку, операцій з пам'ятними монетами та банківськими металами в касах банків (п.1.2 Інструкції) (п. 4.9 постанови Верховного Суду);
- судами не досліджено положення Постанови Національного Банку України від 01.06.2011 №174 «Про затвердження Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні», зокрема, розділ ІІ, який визначає загальний порядок забезпечення банків готівкою, та пункт 3 цього розділу, яким встановлено порядок передавання готівки банками своїм філіям (відділенням), а також іншим банкам (п. 4.9 постанови Верховного Суду).
Відповідно до ч.1 ст.316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст.76-79 ГПК України).
Згідно із ст.86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вказівок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 18.04.2018 у справі № 910/1398/17, суд встановив наступне.
30.12.2011 між Головним управлінням Державної фельд'єгерської служби, найменування якої було змінено на Головне управління урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (виконавець, відповідач) та Публічним акціонерним товариством «Таскомбанк» (замовник, позивач) було укладено Генеральну угоду №2-12/К (далі-Договір).
Відповідно до п.1 Договору, виконавець організовує і забезпечує доставку цінних відправлень замовника на умовах, вказаних нижче. Конфіденційність і збереження доставки гарантується виконавцем.
За змістом п.п.2.1 - 2.2 Договору, виконавець забезпечує доставку відправлень замовника на адресу юридичних осіб з м. Києва в обласні центри України та до м.м. Сімферополь, Севастополь, Ялта АР Крим. Приймання відправлень здійснюється у приміщенні замовника з 09:00 до 13:00 та з 14:00 до 16:00 в робочі дні тижня, за замовленням, зробленим напередодні, з виїздом офіцера фельдзв'язку автотранспортом підрозділів виконавця.
Згідно з п.3.1 Договору, виконавець приймає для доставки відправлення граничним розміром посилки - 20х30х40 (см) вагою до 10 кг, пакети - 5х25х35 (см), вагою до 2 кг.
Відповідно до п.3.3 Договору, на відправлення, які передаються виконавцю, замовник виписує три примірники реєстру встановленої форми (додаток №2). Перший та другий примірники реєстру подаються разом з відправленням виконавцю, а третій з підписом і печаткою виконавця залишається у замовника. При оформленні реєстру замовник повинен вказувати номер цього договору.
Відповідно до п.5.1.1 Договору, виконавець зобов'язався прийняти відправлення замовника відповідно до п.2.2, 2.3 та статті 3 цього Договору.
Згідно п.п.5.1.2, 5.1.3 Договору, виконавець зобов'язаний доставити відправлення замовника до пункту призначення в строк, передбачений пунктом 2.4 цього договору. Під час доставки відправлень замовника, виконавець зобов'язаний, забезпечити їх збереження та конфіденційність.
Положеннями п.5.2.1 Договору передбачено, що замовник, у свою чергу, зобов'язаний оформити відправлення відповідно до п.3.1-3.5 цього Договору.
Виконавець має право у присутності представника замовника і представника компетентних органів провести перевірку вкладеного відправлення у випадку, передбаченому чинним законодавством України (п.5.3.3 Договору).
Відповідно до п.п.7.1.1, 7.1.2 Договору, виконавець несе цивільно-правову відповідальність за прийняті від замовника відправлення тільки в межах оголошеної цінності за умови оформленого відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі за рішенням суду. Відповідальність виконавця перед замовником за збереження відправлень настає з моменту прийому їх у встановленому порядку від замовника і закінчується в момент передачі відправлень у встановленому порядку за призначенням.
Пунктом 7.1.4 Договору встановлено, що виконавець не несе відповідальності за вміст відправлення, тоді-як згідно з п.7.2. Договору замовник відповідає за вміст відправлення відповідно до п.3.5 договору.
Згідно з п. 3.5 Договору, пересилці не підлягають відправлення на адресу іноземних фірм і фізичних осіб, а також предмети і речовини, заборонені для пересилання відповідно до законодавства України.
У відповідності до п.10 Договору, договір вступає в силу з дня його підписання обома сторонами, діє до 31.12.2012 та вважається подовженим на попередніх умовах на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не виявить письмового бажання його скасувати. Про скасування договору потрібно повідомити не менше ніж за 10 робочих днів.
Вказаний договір підписано представником позивача - головою правління Дубеєм Володимиром Володимировичем, який діє на підставі статуту товариства та представником відповідача - начальником Рябим Олегом Івановичем, який діє на підставі положення управління.
На підставі наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що відповідно до реєстру №6, 22.11.2016 позивачем на доставку надано цінне відправлення №б/н на суму 515676,38 грн., місце призначення - м. Харків, вул. Римарська, 17, одержувач - Харківське відділення №11 АТ «Таскомбанк», відділ касових операцій. Вміст відправлення не перевірявся представником відповідача, що не суперечить умовам Договору.
Дана посилка отримана відповідачем для пересилання 22.11.2016, що підтверджується відповідними відмітками відповідача, проставленими на реєстрі, та квитанцією в прийомі відправлень №1675 СВ№51 від АТ «Таскомбанк» згідно з реєстром №6 (515676,38 грн.).
З матеріалів справи вбачається, що Листом вих. №63/30-459 від 05.11.2016 Відділом урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в місті Харкові повідомлено позивача про те, що 24.11.2016 було здійснено напад невідомих осіб на військовослужбовців Відділу УФЗ Держспецзв'язку в м. Харкові, внаслідок чого викрадено цінності ПАТ «ТАСкомбанк», які направлялись з м. Суми до м. Харків.
Судом встановлено, що у зв'язку з наведеними у листі обставинами, Головним управлінням Національної поліції в Харківській області відкрито кримінальне провадження №12016220510004201, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.11.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.186 КК України.
Суд зазначає, що вказані обставини належним чином підтверджуються наявними в матеріалах справи документами та поясненнями представників сторін, які надані в ході розгляду справи.
Згідно зі ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеної між сторонами Генеральної угоди №2-12/К від 30.12.2012, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вона є договором надання послуг.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст.901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст.902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України», державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв'язку спеціального призначення, урядового фельд'єгерського зв'язку, а також інших завдань відповідно до закону.
Приписами ст.5 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» встановлено, що до загальної структури державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України входить, зокрема, головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку.
Частиною 1 ст.10 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» визначено, що головне управління та підрозділи урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України призначені для організації і забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, державних органів, органів місцевого самоврядування, органів військового управління та інших юридичних осіб відповідно до законодавства.
Для забезпечення виконання покладених на неї обов'язків Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України має право надавати фізичним або юридичним особам на договірних засадах послуги, безпосередньо пов'язані із забезпеченням виконання покладених на Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України завдань, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України (п.4 ч.1 ст.15 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України»).
Положеннями Порядку визначення вартості та надання платних послуг Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 29.09.2016 року №600, встановлено особливості визначення вартості та надання Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України платних послуг державним органам, органам місцевого самоврядування та іншим юридичним особам відповідно до п.5 ч.5 та п.4 ч.6 ст.10 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України», Переліку платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року №1105.
У цьому Порядку терміни вживаються у таких значеннях:
- замовник - державний орган, орган місцевого самоврядування та інші юридичні особи, яким надаються платні послуги із забезпечення урядовим фельд'єгерським зв'язком на договірних засадах;
- цінне відправлення - відправлення з оголошеною цінністю, визначеною замовником, яке прийняте для доставки Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 №1105 затверджено перелік платних послуг, що надаються Головним управлінням та підрозділами урядового фельд'єгерського зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, серед якого зазначено, зокрема, доставка кореспонденції та/або цінних відправлень співробітником Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку з прийманням у приміщенні замовника за його заявою: без використання автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку; з використанням автотранспортних засобів Головного управління та підрозділів урядового фельд'єгерського зв'язку.
Статтею 2 Закону України «Про поштовий зв'язок» визначено, що відносини у сфері надання послуг поштового зв'язку регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Діяльність у сфері надання послуг поштового зв'язку спеціального призначення (фельд'єгерського і спеціального зв'язку) провадиться відповідно до законодавства України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про поштовий зв'язок» поштовий зв'язок спеціального призначення - складова частина поштового зв'язку України, призначена для надання послуг поштового зв'язку окремим категоріям користувачів.
Статтею 1 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» визначено, що спеціальний зв'язок - зв'язок, що забезпечує передачу секретної та/або службової інформації шляхом застосування відповідних організаційних та технічних заходів; система спеціального зв'язку - сукупність обладнання, засобів, комплексів та систем обробки, передачі, технічного та криптографічного захисту інформації, що організаційно, технічно та функціонально поєднані в єдине ціле, призначена для забезпечення користувачів спеціальним зв'язком; засіб спеціального зв'язку - апаратний, апаратно-програмний засіб, який призначений для обробки інформації з обмеженим доступом у складі системи спеціального зв'язку, але не реалізує криптографічних перетворень інформації.
Таким чином, суд дійшов висновку, що фельд'єгерський зв'язок входить до системи поштового зв'язку України і регулюється нормами Закону України «Про поштовий зв'язок», а діяльність у сфері фельд'єгерського зв'язку провадиться відповідно до законодавства України.
За змістом ст.13 Закону України «Про поштовий зв'язок» оператори надають користувачам послуги поштового зв'язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв'язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості.
Відповідно до п.30 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 у внутрішніх поштових відправленнях пересилаються предмети, не заборонені для пересилання.
Згідно п.32 Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 у внутрішніх поштових відправленнях забороняється пересилати вогнепальну зброю усіх видів і боєприпаси до неї (крім несправних частин рушниць, які відправляються магазинами мисливських і рибальських знарядь, правлінням Товариства мисливців і рибалок на адресу заводів-виробників або майстерень з ремонту рушниць, а також цими заводами або майстернями на адресу відповідних магазинів і правління Товариства мисливців і рибалок), холодну зброю та інші предмети, спеціально призначені для нападу та оборони (кастети, стилети, балончики з рідиною паралітичної дії тощо), вибухові, легкозаймисті або інші небезпечні речовини, якщо інше не передбачено законодавством; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори, включені ДСКН до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю відповідно до законодавства; токсичні та радіоактивні речовини, ртуть, кислоти, отруйні, їдкі речовини; тварин та отруйні рослини; національну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), іноземну валюту; харчові продукти, строк зберігання яких не перевищує 10 діб; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 57 зазначених Правил надання послуг поштового зв'язку встановлено, що сума оголошеної цінності внутрішнього поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення та можливих витрат на відновлення документів, що пересилалися, у разі їх втрати.
Таким чином, враховуючи п.3.5 договору, а саме, що не підлягають доставці (пересилці) предмети і речовини, заборонені для пересилки відповідно до законодавства України та вищенаведені норми законодавства, суд зазначає, що фельд'єгерським зв'язком, як зв'язком спеціального призначення, що входить до системи поштового зв'язку України, забороняється пересилати національну та іноземну валюту (крім нумізматичних монет та їх колекцій), а сума оголошеної цінності поштового відправлення не повинна перевищувати фактичної вартості вкладення.
При цьому, п.5.3.3 договору визначено, що виконавець залишає за собою право в присутності представника замовника і представника компетентних органів провести перевірку вкладеного у випадках передбачених чинним законодавством.
Отже, з зазначеного пункту договору вбачається, що позивачем надавались цінні посилки запакованими і відповідач лише в окремих випадках міг перевіряти вміст відправлень.
Разом з тим, як свідчать обставини справи, у поштовому відправленні, прийнятому відповідачем згідно з реєстром №6 від 22.11.2016, Публічним акціонерним товариством «Таскомбанк» подано для пересилання відповідачу іноземну валюту, вказане підтверджується матеріалами справи. Крім того, цей факт позивачем не заперечується, про що позивач безпосередньо вказує позовній заяві та у наданих суду письмових поясненнях поданих в ході розгляду справи.
За таких обставин, суд вважає встановленим факт надання позивачем для пересилки саме іноземної валюти.
В той же час, пояснення позивача щодо надання відповідачу для пересилання зношеної іноземної валюти, які надані останнім під час нового розгляду справи, судом відхиляються з огляду на їх недоведеність, суд зазначає, що позивачем у позовній заяві вказано, що для пересилання було надано відповідачу саме іноземну валюту в розмірі 20000,00 дол. США, жодних доказів пересилання саме зношеної валюти матеріали справи не містять.
Наведене свідчить, що позивач надав відповідачу для доставки відправлення, яке містило іноземну валюту, в порушення умов укладеного Договору (п.3.5).
Для об'єктивного дослідження всіх обставин справи, суд вважає за необхідне дослідити порядок перевезення валютних цінностей між банком та його філіями.
Відповідно до п.1.2 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 20.10.2004 №495, ця Інструкція визначає порядок відображення в бухгалтерському обліку банками України (далі - банки) типових операцій з готівкою в національній та іноземній валютах під час здійснення касових операцій з приймання та видачі готівки клієнтам, у тому числі із застосуванням платіжних карток, операцій з інкасації готівки, підкріплення банків готівкою національної валюти, під час передавання готівки між банками, вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет) та надсилання їх на дослідження, здійснення валютно-обмінних операцій банку, операцій з пам'ятними монетами та банківськими металами в касах банків.
У пункті 1.4 вказаної Інструкції визначено, що бухгалтерський облік операцій банків з готівкою здійснюється за такими балансовими та позабалансовими рахунками, зокрема, 1001 А «Банкноти та монети в касі банку»; 1007 А «Банкноти та монети в дорозі».
У розділі 3 Інструкції передбачено Облік операцій з підкріплення банків готівкою.
Так, відповідно до п.п.3.3, 3.4 Інструкції, банк має відображати операції зі здавання готівки, у тому числі не придатної до обігу, до Національного банку такими бухгалтерськими проводками: після видачі коштів з операційної каси банку: Дебет - 1007; Кредит - 1001, 1002; після надходження коштів на коррахунок банку: Дебет - 1200; Кредит - 1911; одночасно: Дебет - 1911; Кредит - 1007.
Банк має відображати операції зі здаванням готівки, у тому числі не придатної до обігу, до Національного банку через підрозділи перевезення цінностей та інкасації коштів іншого банку такими бухгалтерськими проводками: після видачі коштів з операційної каси банку: Дебет - 1811; Кредит - 1001, 1002; після надходження на коррахунок банку коштів як оплати за готівку: Дебет - 1200; Кредит - 1811.
Згідно п.4.4 Інструкції, бухгалтерський облік операцій з передавання готівки між банком та його філіями (відділеннями) та між філіями (відділеннями) одного банку визначається банком самостійно з урахуванням його облікової політики, з дотриманням законодавства України, цієї Інструкції.
Крім того, загальний порядок забезпечення банків готівкою та порядок передавання готівки банками своїм філіям передбачено Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 01.06.2011 №174, зокрема, пунктом 3 Розділу ІІ вказаної Інструкції.
Згідно з п.3.1 розділу ІІ Інструкції, Банк (філія) має право самостійно передавати готівку своїм філіям (банку), відділенням або іншим банкам (філіям, відділенням) незалежно від їх місця розташування на території України.
Відповідно до п.3.3 розділу ІІ Інструкції, Банк (філія, відділення) видає готівку банку-отримувачу за прибутково-видатковим касовим ордером та довіреністю (через уповноважену особу) або за описом цінностей у національній валюті України, що перевозяться (далі - опис цінностей), прибутково-видатковим касовим ордером та дорученням на перевезення валютних цінностей (через інкасаторів).
Пунктом 3.5 розділу ІІ Інструкції визначено, що у разі передавання банком (філією) готівки національної валюти своїм філіям та іншим банкам (філіям, відділенням) незалежно від їх місцезнаходження не пізніше наступного робочого дня надсилається повідомлення про передавання готівки як банком (філією), що передає готівку, так і банком (філією), що її одержує, відповідному відділу (управлінню) грошового обігу в регіоні засобами програмного комплексу «Автоматизація оброблення заявок банків на підкріплення готівкою, вивезення її надлишків і не придатних до обігу банкнот і монет» або, як виняток, засобами електронного зв'язку за погодженням із відділом (управлінням) грошового обігу в регіоні. У повідомленні про передавання готівки на кожний окремий опис мають зазначатися: у разі передавання готівки - найменування банку (філії, відділення), що передав готівку, дата видачі готівки, сума готівки та найменування банку-отримувача (філії, відділення); у разі отримання готівки - найменування банку (філії, відділення), що одержав готівку, дата видачі готівки, дата отримання готівки, сума готівки та найменування банку-відправника (філії, відділення).
В той же час, суд зазначає, що порядок вивезення (інкасації) валютних цінностей із філій банків передбачено Інструкцією з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні (далі - Інструкція), затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 №45 (в редакції, що діяла на час передачі позивачем відправлень службовій особі фельд'єгерського зв'язку).
Вказаною Інструкцією передбачений спеціальний порядок вивезення готівки, який визначає відповідні заходи щодо збереження вмісту мішків із готівкою та іншими цінностями та передбачає складання відповідних документів на різних етапах здійснення переміщення цінностей.
Відповідно до положень вказаної Інструкції перевезення валютних цінностей - переміщення в установленому порядку транспортними засобами валютних цінностей, яке здійснюють інкасатори між банківськими установами, між Національним банком і банківськими установами та в структурі Національного банку; послуги з інкасації - це перелік послуг, до яких належать: вивезення надлишків та доставка підкріплень готівки між Національним банком та банківськими установами, між банківськими установами, їх філіями, відділеннями та від них до банкоматів, пунктів обміну валют і у зворотному напрямку.
Перевезення валютних цінностей між банківськими установами (юридичними особами) здійснюється власними підрозділами інкасації, інкасаторами Національного банку або підрозділами інкасації інших банківських установ на підставі укладених договорів (п.1 Глави 4 Розділу ІІІ Інструкції).
Відповідно до п.3 Глави 1 Розділу ІІІ Інструкції перевезення валютних цінностей між банком і його територіально відокремленими підрозділами (філіями, відділеннями) та до пунктів обміну валют, банкоматів і у зворотному напрямку здійснюється з урахуванням вимог додатка 2 до цієї Інструкції власними силами банку або підрозділами інкасації інших банківських установ згідно з вимогами Положення з використанням визначених відповідно до цього порядку окремих документів, серед яких прибутково-видатковий касовий ордер, опис цінностей, доручення на перевезення валютних цінностей, супровідна відомість до сумки з готівкою (додаток 7), супровідний касовий ордер до сумки з валютними цінностями (додаток 8). Допускається додаткове використання інших документів, розроблених банком для виконання визначених у Положенні про підрозділ завдань щодо внутрішньобанківських перевезень цінностей.
Відповідно до Інструкції власні сили банку - бригада інкасації підрозділу інкасації банку або уповноважена особа банку в супроводі осіб, які здійснюють заходи щодо її особистої охорони та/або цінностей, що переміщуються цією особою;
- перевезення валютних цінностей - переміщення в установленому порядку транспортними засобами валютних цінностей, яке здійснюють інкасатори між банківськими установами, між Національним банком і банківськими установами та в структурі Національного банку;
- послуги з інкасації - це перелік послуг, до яких належать: вивезення надлишків та доставка підкріплень готівки між Національним банком та банківськими установами, між банківськими установами, їх філіями, відділеннями та від них до банкоматів, пунктів обміну валют і у зворотному напрямку.
Таким чином, порядок доставки підкріплень готівки визначається Інструкцією, а доказом передачі валюти особам уповноваженим на її перевезення та факт дотримання позивачем вимог норм права, що регулюють порядок вивезення готівки із власних філій в іноземній валюті, може бути супровідна відомість (додаток 7 до Інструкції), супровідний касовий ордер до сумки з валютними цінностями (додаток 8 до Інструкції).
Таким чином, з огляду на положення п. 3 Глави 1, п. 1 Глави 4 Розділу ІІІ Інструкції з організації інкасації коштів та перевезення валютних цінностей у банківських установах в Україні, п. 32 Правил надання послуг поштового зв'язку, вивезення надлишків та доставка підкріплень готівки між банківськими установами, їх філіями, відділеннями здійснюється власними силами банку (тобто бригадою інкасації підрозділу інкасації банку або уповноваженою особою банку в супроводі осіб, які здійснюють заходи щодо її особистої охорони та/або цінностей, що переміщуються цією особою) або інкасаторами Національного банку, а пересилання національної валюти (крім нумізматичних монет та їх колекцій) та іноземної валюти у внутрішніх поштових відправленнях заборонено в силу прямої норми законодавства.
В той же час, наявні в матеріалах справи докази та пояснення сторін у справі, свідчать про передачу відповідачу для перевезення саме грошових коштів у іноземній валюті в розмірі 20000 дол. США.
Отже, передавши відповідачу до пересилки іноземну валюту, позивач порушив вимоги чинного законодавства та умови укладеного з відповідачем договору.
Суд зазначає, що позивачем не дотримано вимоги Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14.02.2007 №45 та порушено норми Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270.
В силу підпункту 7.1.1 Договору, виконавець несе матеріальну відповідальність за прийняті від замовника відправлення тільки у межах оголошеної цінності за умови оформленого відповідно до чинного законодавства документального підтвердження вмісту вкладеного та суми нестачі за рішенням суду.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч.2 ст.614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі ст.224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно приписів статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1)протиправної поведінки;
2)шкоди;
3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;
4)вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача, наявності та розміру понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками, покладено на позивача.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та надати докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
В той же час, судом відхиляються посилання позивача на вирок Ленінського районного суду міста Харкова від 21.09.2017 у кримінальній справі №642/4315/17, яким встановлено порушення працівниками відповідача Інструкції Державної фельд'єгерської служби України, Інструкції про порядок перевезення відправлень з оголошеною цінністю Державною фельд'єгерською службою України, зокрема в частині, що стосується відхилення від фельд'єгерського маршруту та здійснення незапланованої зупинки, що в свою чергу призвело до викрадення цінного відправлення наданого позивачем, оскільки передавши для перевезення готівкові кошти в іноземній валюті в розмірі 20000,00 дол. США, позивач умисно вчинив порушення умов укладеного між сторонами договору та норм чинного законодавства, які встановлюють заборону пересилання національної та іноземної валюти засобами поштового зв'язку.
Таким чином, протиправна поведінка позивача, який порушив умови договору та вимоги чинного законодавства, не надає йому права вимагати від відповідача відшкодування збитків.
Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Згідно п. 1 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
За таких обставин, враховуючи те, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, витрати, понесені Публічним акціонерним товариством «Таскомбанк» по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги у справі №910/1398/17 відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Публічне акціонерне товариство «Таскомбанк».
Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 05.12.2018.
Суддя О.В. Гумега