Справа № 715/1509/18
Провадження № 2/715/592/18
ЗАОЧНЕ РIШЕННЯ
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 грудня 2018 року Глибоцький районний суд Чернівецької області
в складі: головуючого судді Цуренка В.А.
секретар судового засідання Оршевська С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Глибока справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,-
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 вересня 2014 року по справі № 715/1705/14-ц було визнано за АТ «Дельта Банк» право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, загальною площею 422 кв.м., житловою площею 205,7 кв.м. за адресою: Чернівецька область, Глибоцький район, с. Валя Кузьмина, вул. Головна 68-А. 10.05.2018 року державним реєстратором Чернівецької міської ради ОСОБА_3 на підставі рішення суду № 715/1705/14-ц від 30.09.2014 року було зареєстровано за АТ «Дельта Банк» право власності на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: Чернівецька область, Глибоцький район, с. Валя Кузьмина, вул. Головна 68-А. Однак, вказаним рішенням суду за позивачем було визнано право власності лише на житловий будинок без зазначення статусу земельної ділянки (кадастровий номер 7321080500:01:004:0016), на якій розташоване нерухоме майно. Відповідно до п. 1.1.1 Іпотечного договору № 51587 від 05.04.2007 року, земельна ділянка загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 7321080500:01:004:0016, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_4 приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу 05 квітня 2007 року по реєстру № 1734 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 05 квітня 2007 року. Тому просить суд, позов задовольнити в повному обсязі та визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: вул. Головна, №68-А с. Валя Кузьмина Глибоцького району Чернівецької області, загальною площею 0,2500 га., кадастровий номер 7321080500:01:004:0016, а також стягнути із відповідача на користь АТ «Дельта Банк» судові витрати у розмірі 1 762,00 грн.
В судове засідання представник позивача ПАТ «Дельта Банк» не з'явився, однак надав суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує повністю, просить позов задовольнити і справу розглянути у відсутності їх представника. Проти заочного розгляду справи не заперечує.
Вiдповiдач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, причину неявки в судове засідання не повідомив і не просив суд відкласти розгляд справи. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як вбачається із змісту ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року включно розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначені Законом, зокрема, ст. 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_1 на два роки з 05.10.2015 року по 04.10.2017 року включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято від 20.02.2017 № 619 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки по 04.10.2019 року включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», надалі за текстом - Закон, встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до ч. 1 п. 8, ч. 2 ст. 4 Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Частиною 1 ст. 35 Закону встановлено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.
Відповідно до п. 17 ст. 2 вказаного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Як визначено абзацом 1 ч. 2 ст. 46 Закону, з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 47 Закону уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується.
Згідно п.1, ч.1 ст. 48 Закону, Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації здійснює повноваження органів управління банку, згідно п.4,8 ч.1 ст. 48 Закону, вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону.
Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Враховуючи вище викладене в позивача не виникло право власності на земельну ділянку, і реалізацію свого права він може здійснити іншим способом (продажем житлового будинку на відкритих торгах, тощо).
Вказана правова позиція зазначена, зокрема в Постанові Верховного Суду України № 6-2853-цс16 від 27 вересня 20017 року. Аналогічні висновки містяться і у постановах Верховного Суду України від 12 і 26 жовтня 2016 року.
Більш того, позивачем належними і допустимими доказами не доведено, що відповідач зареєстрував за собою право власності на спірну земельну ділянку відповідно до вимог ст. 182 ЦК України та ст. 125 ЗК України, тому позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що у відповідача виникло право власності на спірну земельну ділянку.
Суд відхиляє посилання представника позивача на договір купівлі-продажу земельних ділянок, посвідченого ОСОБА_4 приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу 05 квітня 2007 року по реєстру № 1734 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 05 квітня 2007 року, оскільки у вказаному договорі відповідач зазначений покупцем вказаних земельних ділянок, проте відсутні докази про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем.
При таких обставинах, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не знайшли своє обґрунтування в судовому засіданні.
На підставі викладеного, ст.ст. 182, 328 ЦК України, ст. 125 ЗК України, ст.ст. 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», керуючись ст. ст. 3-13,19,76-81,89,206,259,263-265,280-282 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку - відмовити повністю.
Повний текст судового рішення виготовлено 04 грудня 2018 року.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через суд першої інстанції.