Справа №522/21187/18
Провадження №6/522/980/18
04 грудня 2018 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді Бондар В.Я.,
за участі секретаря судового засіданні ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2,
До суду 03.12.2018 року надійшло подання Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2.
Подання обґрунтоване тим, що на виконанні у Другому Приморському відділі державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області перебуває виконавче провадження ВП №55187284 з примусового виконання виконавчого напису №21721 від 09.10.2017 року, виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» грошових коштів у розмірі 114835,27 дол. США. Вказують, що боржник постійно перетинає кордон України, має кошти на це та на придбання нових об'єктів нерухомості, проте рішення суду не виконує.
Суддею отримано подання про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України разом з матеріалами справи 04.12.2018 року.
Заявник в судове засідання не з'явився.
Відповідно до ч. 4 статті 441 ЦПК України таке подання розглядається судом без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
Дослідивши подання, матеріали з виконавчого провадження суд вважає, що подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_4 Конституції України, ЦПК України обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Європейський суду з прав людини, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Так, згідно ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадяни України» підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду громадян України за кордон є :
- дія неврегульованих зобов'язань
- ухилення від виконання зобов'язань, покладених на громадянина судовим рішенням.
Відповідно до п. 19 ч. 3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, державний виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Зазначене узгоджується із ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 р. № 512/5.
Як визначено Судовою практикою щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» Верховного Суду України від 01.02.2013 року ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та у п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», позначає такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків; на момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 09.10.2017 року вчинено виконавчий напис, за яким запропоновано стягнути на користь ПАТ «УКРСОЦБАНК» заборгованість, що виникла за кредитним договором №2007/669-19/53 від 14.08.2007 року, боржником за яким є ОСОБА_2. Загальна сума заборгованості становить 114 835,27 дол. США.
Постановою державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області ОСОБА_5 від 17.11.2017 року відкрите виконавче провадження з приводу виконання виконавчого напису.
Постановою державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області ОСОБА_5 від 22.01.2018 року накладено арешт на майнові права на незакінчене будівництво квартири будівельнй номер 93, що знаходиться на 12 поверсі житлового будинку №2 обєкту будівництва та будується за адресою: м. Одеса, вул. Гагарінське плато, 51, що належить боржнику ОСОБА_2
Постановою державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області ОСОБА_5 від 23.01.2018 року накладено арешт на все майно боржника.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 з матеріалами виконавчого провадження ознайомився 02.02.2018 року.
ОСОБА_4 державного виконавця від 07.02.2018 року ОСОБА_2 відмовився розмовляти та впускати державного виконавця для проведення опису та арешту нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Ізмаїл, вул. Дружби, буд. 21.
З листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України вбачається, що ОСОБА_2 за 2018 рік часто перетинав державний кордон України машиною в пункті пропуску Рені та Табаки також літаком в пункту пропуску Бориспіль-D та Одеса. Всі закордонні поїздки ОСОБА_2 є короткотривалими, в деяких випадках виїзд з України та в'їзд в Україну відбувався в один день, що не може свідчити про бажання боржника покинути територію України для уникнення виконання викового напису нотаріуса.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
ОСОБА_4 зі ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
За ст. 313 Цивільного кодексу України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Так, згідно ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадяни України» підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду громадян України за кордон є дія неврегульованих зобов'язань, а також ухилення від виконання зобов'язань, покладених на громадянина судовим рішенням.
Як вбачається із вимог вищевказаного закону зазначені обставини мають бути у їх сукупності.
Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Вказане узгоджується із Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 р. № 512/5, за якою подання щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України до виконання зобов'язань за рішенням повинно містити, зокрема, докази підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань.
«Ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та у п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. («Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» Верховного Суду України від 01.02.2013 року).
Як вбачається із висновків Верховного Суду України, зроблених на підставі вищевказаних вимог закону та судової практики розгляду спірного питання особа може бути обмежена у праві виїзду за межі держави за наявності доведеності суду:
- факту невиконаного зобов'язання за рішенням суду
- об'єктивно наявного факту умисного ухилення боржника від виконання рішення суду
- наміру боржника вибути за межі України з метою ухилення від виконання зобов'язання, покладеного на нього рішенням суду.
Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Так, в поданні державний виконавець вказує, що боржник ОСОБА_2 свої зобов'язання не виконує та від виконання рішення суду ухиляється.
Докази, які свідчили б про те, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього в матеріалах подання відсутні, адже відмова впустити державного виконавця ще не свідчить про небажання виконувати свої зобов'язання.
Лише факт невиконання боржником самостійно зобов'язань (наявність встановленого судом неврегульованого зобов'язання) не свідчить про цілеспрямоване ухилення боржника від виконання покладених зобов'язань та про намір боржника вибути за межі України з цією метою.
Крім того, наміру боржника вибути за межі України задля ухилення від виконання зобов'язання також з матеріалів справи не вбачається, тим більше зважаючи на те, що виїзд боржника за кордон, згідно інформації Державної прикордонної служби України завжди короткотривалий.
Оскільки суд має повноваження щодо обмеження у праві виїзду боржника виключно у випадку його ухилення від виконання рішення суду, а належних доказів цілеспрямованого ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення суду на час подання заявником не надано, як і доказів наміру боржника вибути за межі України з метою ухилення від виконання виконавчого напису нотаріуса, суд вважає, що подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника є необґрунтованим, та таким що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 260. 353, 354, 441 ЦПК України, суд, -
У задоволенні подання Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі в 15 денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, а в разі її оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо вона не буде скасована.
Суддя: В.Я. Бондар