Постанова
Іменем України
21 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 390/2060/16-ц
провадження № 61-13216 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Володимирівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, відділ освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів:
Гайсюка О. В., Голованя А. М., Карпенка О. Л. від 11 травня 2017 року,
У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Володимирівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, відділу освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 01 жовтня 1987 року вона працювала у відповідача прибиральницею службових приміщень, 17 лютого 1996 року її переведено на посаду гардеробника, а наказом відповідача від 01 жовтня 2006 року її переведено на посаду двірника школи. 27 вересня 2016 року відділом освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації видано наказ про скорочення з 01 грудня 2016 року посади двірника школи. Наказом директора Володимирівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів від 30 листопада 2016 року її звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Посилаючись на те, що її не було попереджено про звільнення за два місяці, не пропонувалася інша робота в школі, звільнення відбулося без згоди профкому, ОСОБА_4 просила визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення, поновити її на посаді двірника школи та стягнути з Володимирівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області у складі судді Пасічника Д. І. від 16 лютого 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ директора Володимирівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Кіровоградського району Кіровоградської області від 30 листопада 2016 року про звільнення
ОСОБА_4 з посади двірника. Поновлено ОСОБА_4 на посаді двірника Володимирівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Кіровоградського району Кіровоградської області. Стягнуто з Володимирівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Кіровоградського району Кіровоградської області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2016 року по 16 лютого 2017 року у розмірі 6 453,15 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та стягнення заробітку за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що площа подвір'я, яке прибирала двірник ОСОБА_4 зменшилася з 3,5 до 3 га, школі необхідно було зменшити ставку відповідно до зменшення обсягу робіт двірника, а не скорочувати посаду (ставку) двірника. Крім того, суд виходив з того, що ОСОБА_4 не були запропоновані всі вакансії, які були у школі до її звільнення, а звільнення відбулося за наявності рішення профкому школи про відмову дати згоду на звільнення ОСОБА_4
Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 травня
2017 року апеляційну скаргу відділу освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації задоволено. Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 16 лютого 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 Змінено формулювання причини звільнення
ОСОБА_4 та визнано звільнення останньої з посади двірника Володимирівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів з 30 листопада 2016 року у зв'язку із скороченням штату працівників за пунктом 1 статті
40 КЗпП України.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено з дотриманням порядку, встановленого статтею 492 КЗпП України, а тому відсутні підстави для задоволення позову. При цьому, оскільки звільнення відповідача відбулося у зв'язку із скороченням штату, а не чисельності працівників, як помилково зазначено у наказі, суд вважав за можливе змінити формулювання причини звільнення позивача на підставі частини третьої статті 235 КЗпП України.
У касаційній скарзі, подані у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що всупереч частини першої статті
49-2 КЗпП України відповідачем не було попереджено за два місяці про її наступне звільнення. Таке звільнення відбулося без посилання на будь-які правові норми. Судом апеляційної інстанції залишено поза увагою норми частини другої статті 40 КЗпП України, зокрема їй не пропонувалася інша робота у Володимирівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. При цьому суд апеляційної інстанції, за наявності висновку профспілки, у порушення статті 43 КЗпП України, витребував ще раз такий висновок, помилково пославшись на його невідповідність нормам чинного законодавства.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами попередніх інстанцій установлено, що у 1987 році ОСОБА_4 за наказом директора Володимирівської середньої школи прийнята на роботу на посаду прибиральника службових приміщень школи. Після неодноразових переведень, ОСОБА_4 за наказом директора Володимирівської загальноосвітньої школи I-III ступенів від 01 жовтня
2006 року була переведена на посаду двірника школи.
У вересні 2016 року директор школи звернувся до начальника відділу освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації з клопотанням, в якому зазначив, що у зв'язку з тим, що функції двірника виконує річний машиніст (кочегар) котельні та робітник з обслуговування і поточного ремонту будівель, споруд і обладнання адміністрація школи вважає за доцільне скоротити дану ставку з метою ефективного використання державних коштів.
Наказом начальника відділу освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації від 27 вересня 2016 року вирішено скоротити з 01 грудня 2016 року посаду двірника Володимирівської загальноосвітньої школи.
29 вересня 2016 року ОСОБА_4 попереджена про майбутнє звільнення із займаної посади двірника 30 листопада 2016 року, від підпису під яким ОСОБА_4 відмовилася, що свідчить відповідний акт, складений працівниками школи (а. с. 43-44).
Наказом директора Володимирівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів від 30 листопада 2016 року ОСОБА_4 звільнена з посади двірника школи з 30 листопада 2016 року у зв'язку зі скороченням чисельності працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги.
Зі штатного розпису, затвердженого 01 грудня 2016 року начальником відділу освіти, молоді та спорту Кіровоградської районної державної адміністрації вбачається, що посада двірника скоротилася.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Судами установлено, що 29 вересня 2016 року ОСОБА_4 була попереджена про наступне звільнення 30 листопада 2016 року, тобто за два місяця, що відповідає вимогам статті 49-2 КЗпП України.
При цьому, встановлено, що інших вакантних посад у школі не було, що й не заперечувалося сторонами у справі.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, встановивши, що при звільненні позивача роботодавцем були дотримані вимоги трудового законодавства, попереджено працівника за два місяця про його звільнення, та з урахуванням відсутності інших вакантних посад у товаристві, що підтверджується довідками відповідачів (а. с. 106, 107), дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу від 30 листопада 2016 року про звільнення ОСОБА_4 та поновлення позивача на посаді двірника Володимирівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. При цьому, оскільки звільнення відповідача відбулося у зв'язку із скороченням штату, а не чисельності працівників, як помилково зазначено у наказі, суд правильно змінив формулювання причини звільнення позивача на підставі частини третьої статті 235 КЗпП України.
Оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними вимогам про визнання незаконним та скасування наказу від 30 листопада 2016 року про звільнення позивача, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні цих вимог.
За таких обставин, доводи касаційної скарги про недотримання роботодавцем вимог статті 49-2 КЗпП України щодо вчасного повідомлення працівника про майбутнє звільнення із одночасною пропозицією іншої роботи в школі, безпідставні.
Доводи касаційної скарги про необґрунтованість скорочення посади двірника школи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, власник має право на свій розсуд вносити зміни до штатного розпису, визначати штат і чисельність працівників. При розгляді справ про поновлення на роботі суд зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення, але не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що профспілка своїм висновком відмовила роботодавцю у наданні згоди на її звільнення та суд помилково не взяв його до уваги, витребувавши повторний висновок, яким також відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_4, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд надав йому належну правову оцінку та правильно вважав, що він є необґрунтованим, з огляду на те, що профспілка по суті питання не вирішувала, а лише послалася на те, що у поданні директора школи не зазначено підстави звільнення позивача та норми закону.
При цьому судом апеляційної інстанції відповідно до статті 43 КЗпП України витребувано висновок профспілкової організації, відповідно до якого профспілка відмовила у наданні згоди на звільнення позивача з підстав порушення роботодавцем процедури звільнення, передбаченої
статтею 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та статтею 49-4 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції правильно визнав вказаний висновок необґрунтованим, оскільки законодавством не передбачено погодження штатного розпису із профспілками, а зазначені профспілкою норми законодавства стосуються лише прав профспілок у забезпеченні зайнятості населення і лише у випадках ліквідації, реорганізації підприємств, зміни форм власності, або часткового зупинення виробництва, та передбачають право профспілок вносити пропозиції відповідним органам державної влади, органам місцевого самоврядування, роботодавцям.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 травня
2017 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
Є. В.Синельников
С.Ф. Хопта