Постанова
Іменем України
14 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 644/13197/14-ц
провадження № 61-17664св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кривошеїна Ірина Миколаївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07 липня 2016 року у складі судді Зябрової О. Г. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кривошеїна І. М., про визнання заповіту недійсним, визнання права власності в порядку спадкування на квартиру.
Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 належала її батьку ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та баби ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1, виданого 18 червня 2010 року.
Вона, в установлений законом строк, звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Однак у видачі свідоцтва про право власності на це житло було відмовлено у зв'язку з тим, що не були визначені долі співвласників квартири та відсутні оригінали правовстановлюючих документів.
В уточнених позовних вимогах, ОСОБА_1 вказала, що 19 листопада
2012 року її баба ОСОБА_5 за життя склала заповіт, згідно з яким цю квартиру заповідала племіннику - ОСОБА_2 Її баба ОСОБА_6 неодноразово перебувала на лікуванні в 25-й лікарні м. Харкова та на обліку в поліклінічному відділенні № 18 м. Харкова, у зв'язку з чим потребувала сторонньої допомоги. Цей заповіт необхідно визнати недійсним, оскільки через стан здоров'я та обман ОСОБА_2 волевиявлення ОСОБА_5 під час складання заповіту не було вільним та не відповідало її волі.
Посилаючись на підстави, передбачені статтями 203, 215, 1257 ЦК України, просила суд визнати заповіт, складений ОСОБА_5 19 листопада
2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М. за реєстровим № 3967, недійсним, визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_5 (на 1/4 частину - в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року та на 3/4 частини - в порядку спадкування за законом після смерті баби
ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року).
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова
від 07 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано заповіт від 19 листопада 2012 року, складений від імені ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М. за реєстровим № 3967, недійсним.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування після батька - ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_3 в порядку спадкування після
баби - ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що волевиявлення заповідача ОСОБА_5 під час складання заповіту не відповідало її волі, що підтверджується поясненнями свідків, які були допитані в судовому засіданні, висновком експерта № 747 від 13 квітня 2016 року про те, що з урахуванням патології з боку органів зору, яка зазначена лікарем-офтальмологом у відповідних медичних документах ОСОБА_5, остання була значно обмежена у можливості з такою патологією читати звичайний текст, у тому числі і текст заповіту від 19 листопада 2012 року.
Оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 як її рідна онука, тому, у зв'язку з визнанням заповіту на ім'я ОСОБА_2 недійсним, слід визнати за нею право власності на спадщину після померлої ОСОБА_5
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, враховуючи пояснення експерта про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 на момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, висновок суду першої інстанції про визнання недійсним заповіту, складеного спадкодавцем 19 листопада 2012 року та посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М. за реєстровим № 3967, є законним і обґрунтованим. Оскільки позов в частині визнання недійсним заповіту є доведеним, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3, обґрунтовано виходив із того, що позивач має право на спадщину після смерті батька ОСОБА_4 та після смерті баби ОСОБА_5
Крім того, 09 листопада 2012 року, тобто в день складання заповіту,
ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_2 була оформлена довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М. за реєстровим № 3965, на право оформлення спадкової справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року сина ОСОБА_4 Вказана довіреність була скасована 03 грудня 2012 року і в цей же день ОСОБА_5 звернулася з заявою до правоохоронних органів щодо незаконного заволодіння документами на спірну квартиру, а також паспортом на її ім'я. За цим фактом інформація внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, він просив скасувати рішення судів та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Проведеною у справі експертизою не було зроблено висновку про абсолютну неспроможність померлої ОСОБА_5 в момент складення нею заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише зазначено, що існуючі в той час порушення органів зору обмежили її можливості читати звичайний текст.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
18 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення судів не відповідають.
Згідно з частиною першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_4 в
місті Харкові належала ОСОБА_4, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та ОСОБА_5, померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 18 червня 2010 року відділом приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради без визначення часток. Отже, кожному із співвласників цієї квартири належало по 1/2 частині.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Після смерті ОСОБА_4 в установлений законом строк із заявою про прийняття спадщини звернулася дочка ОСОБА_1
ОСОБА_5 - мати ОСОБА_4 фактично прийняла спадщину, оскільки була зареєстрована та проживала разом з спадкодавцем на час його смерті.
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
На час смерті ОСОБА_5 її частка у спірному майні складала 3/4 частини.
За життя ОСОБА_5 склала заповіт, згідно з яким це нерухоме майно заповідала племіннику - ОСОБА_2 (а.с. 119).
Після смерті ОСОБА_5, в установлений законом строк, із заявою про прийняття спадщини звернулася її онука (ОСОБА_1.) та племінник (ОСОБА_2.).
19 листопада 2012 року ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_2 була оформлена довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І. М. за реєстровим № 3965, на право оформлення спадкової справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року сина ОСОБА_4 Вказана довіреність була скасована 03 грудня 2012 року і в цей же день ОСОБА_5 звернулася з заявою до правоохоронних органів щодо незаконного заволодіння документами на спірну квартиру, а також паспортом на її ім'я (а.с. 19-20 т. 1).
З метою з'ясування обставин, що мають значення для справи, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2015 року було призначено комплексну судово-медичну та судово-психіатричну експертизу.
Згідно із висновком експерта № 441-КЕ/2015/пп, складеним 25 березня
2016 року в приміщенні відділу комісійних судово-медичних експертиз Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації, зокрема зазначено, що в період часу з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року ОСОБА_5 були призначені наступні групи препаратів, відповідно до їх фармакологічної дії: що знижують артеріальний тиск (ліпразід, бісопролол), що покращують обмін речовин та кровообіг у головному мозку (прамістар, тіоцетам, кавінтон, гліцин, мема), знеболюючі, протизапальні, жарознижуючі (диклофенак, кардіамагніл), снодійні, заспокійливі (настойка пустирнику, адаптиол, седасен), що покращують обмін речовин у тканинах (інозин, білобіл, авторвастатин, тридуктам, тіотріазолін, сорбіфер), антиангінальні (нитрособіт), що підвищують тонус серцевого м'язу (діогоксин).
Зазначені препарати відповідно до даних довідників лікарських засобів України в тому або в іншому ступеню могли викликати у ОСОБА_5 побічні ефекти при їх дії з боку центральної нервової системи, що могло проявлятись у виникненні запаморочення, дратівливості, стомлюваності, занепокоєння, порушення сну, безсоння, сплутаної свідомості та інше. При цьому експертна комісія зазначає, що об'єктивно визначити, які саме з призначених медичних препаратів приймала при житті ОСОБА_5 у зазначений період часу за наявними судово-медичними даними не є можливим. Крім того, у наданій медичній документації відсутні відомості, що ОСОБА_5 при житті скаржилася на виникнення дії тих або інших медичних препаратів, що відобразилось на психологічному та емоційному стані.
Останні записи лікаря офтальмолога у наданій медичній карті амбулаторного хворого відносно патології органів зору у ОСОБА_5 зроблені 15 грудня 2011 року та 12 липня 2012 року, встановлено діагноз «Артифакія обох очей, кератопатія лівого ока, макулодистрофія правового ока». Експертна комісія вважає, що патологія зору, яка відображена у останніх записах лікаря окуліста, враховуючи термін зазначених записів, її характер, могла бути наявна у ОСОБА_5 в період часу з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року. Останні дані наявності гостроти зору, які записані лікарем-офтальмологом у наданій медичній документації ОСОБА_5, правового ока 0,05-0,06 (не корегується), гострота зору лівого ока - 0,04 (не корегується), відповідають вираженому характеру зазначеної патології. При цьому класифікувати її за ступенем тяжкості перебігу, за наявними судово-медичними даними не є можливим.
Отже, враховуючи вищезазначене експертна комісія вважала, що патологія з боку органів зору, яка зазначена лікарем-офтальмологом у відповідних записах 15 грудня 2012 року та 12 липня 2012 року у наданій на експертизу медичній карті ОСОБА_5, значно обмежувала можливість особи із такою патологією читати звичайний текст, у тому числі і текст заповіту
від 19 листопада 2012 року.
Згідно з частиною першою та другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону уваги не звернув; не встановив характер спірних правовідносин; не перевірив чи було вільним волевиявлення заповідача і чи відповідало його волі відповідно вимог статті 1257 ЦК України, на яку посилалась ОСОБА_1 в уточненій позовній заяві. Також зробив передчасний висновок з посиланням на статтю 225 ЦК України про те, що ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
При цьому не перевірив доводів ОСОБА_2 про відсутність доказів абсолютної неспроможності в момент підписання заповіту ОСОБА_5 через її психічний стан вчиняти таку дію, не навів мотивів відхилення цих доводів, а прийняв до уваги пояснення лікаря-офтальмолога про неспроможність ОСОБА_5 на момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, не давши цим поясненням належної оцінки у сукупності з усіма дослідженими доказами й встановленими обставинами про те, що сторони не заперечували порядок оформлення та підписання спірного заповіту
ОСОБА_5, а лікар-офтальмолог не є фахівцем у питаннях психіатрії.
Отже висновки апеляційного суду про законність та обґрунтованість рішення районного суду є передчасними.
Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості досліджувати докази, з'ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та постановлена з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 червня
2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді О. В. Білоконь
Б.І. Гулько
Є.В. Синельников
С.Ф. Хопта