Постанова
Іменем України
03 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 279/4177/16-ц
провадження № 61-22186св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 січня 2017 року у складі судді: Волкової Н. Я. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 06 березня 2017 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Косигіної Л. М.
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом ОСОБА_5 про усунення від права на спадкування за законом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що після смерті ОСОБА_6 (батька сторін) відкрилась спадщина за законом на належне померлому майно. На момент смерті ОСОБА_6 досяг 86-річного віку, в останні роки життя тяжко хворів, не міг пересуватись, був лежачим, знаходився в безпорадному стані, не міг самостійно забезпечувати умови свого життя, обслуговувати себе. Доглядав за батьком лише він та його дружина, відповідач батька не провідував, матеріальної допомоги йому не надавав, кошти на лікування не витрачав, не поніс витрат і на поховання.
Позивач просив усунути від права на спадкування ОСОБА_5 після смерті батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 06 березня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів мотивовані тим, що наявність такої підстави для усунення відповідача від права на спадкування майна ОСОБА_6, як ухилення від надання допомоги спадкодавцеві в період перебування тим у безпорадному стані, позивачем не доведена, також не доведено, що відповідач ухилявся від надання будь-якої допомоги.
У квітні 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 06 березня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення і ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної правової оцінки доводам, які викладені у позовній заяві, що призвело до ухвалення незаконних рішень. Вказує, що суд першої інстанції допустив до участі у справі представника відповідача, повноваження якого були посвідчені неналежним чином. Вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі частини п'ятої статті 1224 ЦК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_6 був батьком сторін та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року у віці 85 років.
Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на його майно та приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Неборачко І. В. заведена спадкова справа № 83/2015. ОСОБА_6 заповіту не складав.
Суди встановили, що батько сторін проживав у власному будинку, отримував пенсію та мав грошові заощадження, які зберігались на депозитних рахунках банків та увійшли до спадкової маси, в загальній сумі 112 580,28 грн. ОСОБА_6 перебував на лікуванні безпосередньо перед своєю смертю - з 10 по 16 вересня 2015 року. Доказів того, що ОСОБА_6 перебував у безпорадному стані до вказаного періоду, матеріали справи не містять.
Згідно частини п'ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Тлумачення частини п'ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Встановивши, що відсутні умови, передбачені частиною п'ятою статті 1224 ЦК України для усунення ОСОБА_5 від права на спадкування за законом, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Оскільки оскаржені рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 30 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 06 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н. О.Антоненко
В. І. Журавель