29 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 1840/2756/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Мінаєвої О.М.
суддів: Бенедик А.П. , Донець Л.О.
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Дубовичі" на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 по справі № 1840/2756/18, суддя О.А. Прилипчук, м. Суми
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дубовичі"
до Державного реєстратора Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Ільтяй Анни Ігорівни
про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Дубовичі" (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Ільтяй Анни Ігорівни, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав та обтяжень, а саме: права оренди земельної з кадастровим номером НОМЕР_1 (власником й орендодавцем якої є ОСОБА_2) за ПП «Дубовичі-Агро», зареєстроване 23.02.2018 р.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 закрито провадження у справі.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що даний спір підлягає вирішенню адміністративним судом.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи ухвалу про закриття провадження, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Тобто, при вирішенні питання про закриття провадження у даній справі з підстав, передбачених вказаною нормою, суд має встановити відсутність ознак публічно-правового спору та наявність ознак правовідносин, для розгляду яких законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Одночасно, п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічно-правовим спором є, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Так, термін «суб'єкт владних повноважень», що використаний у даній правовій нормі, позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
У свою чергу, відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-ІУ.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 11 цього Закону визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення державної реєстрації прав забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Таким чином, державний реєстратор є суб'єктом владних повноважень, а правовідносини щодо законності вчинених ним реєстраційних дій є публічно-правовим спором.
Закриваючи провадження у справі з тієї підстави, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд першої інстанції обгрунтовував свій висновок посиланням на ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України та п. 13 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України вимоги щодо реєстрації майна, інших реєстраційних дій можуть розглядатися судами в порядку цивільного чи господарського судочинства (залежно від суб'єктного складу) якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав.
Таким чином, в порядку цивільного та господарського судочинства розглядаються вимоги щодо реєстраційних дій, лише у разі коли вони є похідними вимогами від спору щодо такого майна або майнових прав.
З матеріалів справи встановлено, що у цій справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав та обтяжень, а саме: права оренди земельної з кадастровим номером НОМЕР_1 (власником й орендодавцем якої є ОСОБА_2) за ПП «Дубовичі-Агро», зареєстроване 23.02.2018 р.
Відповідно до договору оренди землі, укладеного 01.04.2011 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Дубовичі» (позивачем), позивачу строком на 7 років передана зазначена земельна ділянка.
Частиною 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Разом з цим, ст. ст. 23, 24 вказаного Закону встановлено підстави для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та відмови в державній реєстрації прав.
Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
За змістом п. 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. N 1127, розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів.
В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що реєстратором не з'ясовано при прийнятті оскаржуваного рішення наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Таким чином, спір про право оренди земельної ділянки в даному випадку відсутній, позивач оскаржує законність дій державного реєстратора щодо вчинення реєстрації речового права без дотримання вимог чинного законодавства.
При цьому, вимог щодо права оренди земельних ділянок позовна заява не містить. Питання правомірності набуття позивачем чи третьою особою права користування на згадану вище земельну ділянку, як і питання, пов'язані з реалізацією ОСОБА_2 права власності на неї чи дотримання умов укладених останнім цивільно-правових угод перед судом не порушено.
За таких обставин, предметом розгляду у даній справі є перевірка законності рішення відповідача, як суб'єкта владних повноважень, прийнятого ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Отже, даний спір має ознаки публічно-правового спору, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Таким чином, вимога щодо неправомірності реєстрації права оренди земельної ділянки не є похідною вимогою від спору щодо права позивача на оренду цих ділянок, як це встановлено приписами ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України та п. 13 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що предметом перевірки судом в цій справі є виключно дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, правомірність здійснення реєстрації речового права - права користування земельною ділянкою, без перевірки реєстратором наявності суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Тобто спір про право на земельну ділянку відсутній, а дослідженню у справі підлягають виключно дії органу державної реєстрації, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.
Зазначена позиція повністю відповідає правовому висновку про належність розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 р. у справі № 823/378/16.
Зокрема, Велика Палата, відступивши від правових висновків, викладених раніше у її постановах від 4 та 18 квітня 2018 року (№ 817/1048/16 та № 804/1001/16 відповідно), а також у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (№ 826/4858/15), дійшла висновку «....Зі змісту позовних вимог та мотивів, якими керувалися суди, задовольняючи ці вимоги, убачається, що предметом перевірки в цій справі є виключно дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, правомірність здійснення повторної реєстрації похідного речового права - права користування земельною ділянкою у разі наявного та зареєстрованого тотожного права на ту саму земельну ділянку за іншим користувачем. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем чи третьою особою права користування на згадану вище земельну ділянку, як і питання, пов'язані з реалізацією права власності на неї чи дотримання умов укладених останнім цивільно-правових угод перед судом не порушено.
Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства».
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Законом, а саме п.1 ч. 1ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно- правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Розгляд вимог щодо реєстрації майна, інших реєстраційних дій в порядку цивільного чи господарського судочинства (залежно від суб'єктного складу) можливий лише в певних випадках, а саме якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав. При цьому, колегія суддів зазначає, що питання про такий спір має бути порушено позивачем відповідно до обгрунтувань або вимог позову.
За відсутністю вказаних обгрунтувань вимог та підстав для висновку про наявність приватно-правового спору, закриття провадження в адміністративній справі є помилковим.
Частиною 2 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Таким чином, закриття провадження у справі, висновки щодо необхідності якого не відповідають обставинам справи, а саме щодо характеру спірних відносин, позбавить позивача права на розгляд його справи в адміністративному суді.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 326Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дубовичі" задовольнити.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 по справі № 1840/2756/18 скасувати.
Справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дубовичі" до Державного реєстратора Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області Ільтяй Анни Ігорівни про визнання протиправним та скасування рішення направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва
Судді(підпис) (підпис) А.П. Бенедик Л.О. Донець
Повний текст постанови складено 04.12.2018 р.