КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1
Справа № 520/17761/18
Провадження № 2-з/520/393/18
04.12.2018 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Петренка В.С.
за участю секретаря - Шевчук В.О.,
розглянувши у підготовчому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі заяву представника позивача про забезпечення позову у цивільній справі за позовом
ОСОБА_2
до ОСОБА_3, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департаменту міського господарства Одеської міської ради
про визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності,
13.11.2018року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департаменту міського господарства Одеської міської ради, в якій просить суд визнати недійсним свідоцтво про право власності від 27.02.2012року №19-25841, видане Департаментом міського господарства Одеської міської ради на ім'я ОСОБА_3 щодо квартири АДРЕСА_1, визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію від 14.03.2012року та відповідний запис щодо реєстрації права власності - ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1.
Одночасно з позовною заявою представником позивача було надано заяву про забезпечення позову, в якій представник позивача просить суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 у реєстрі прав власності на нерухоме майно (номер запису: 712 в книзі: 789пр-7; реєстраційний номер нерухомого майна 36202918).
В обґрунтування вимог заяви представник позивача посилається на те, що підставою для звернення до суду з позовною заявою стало порушення права власності позивача на квартиру АДРЕСА_3, яка була приватизована ним у встановленому законом порядку, з боку ОСОБА_3 за фактом підроблення свідоцтва про право власності на спірну квартиру на ім'я останнього, та проведення на підставі такого свідоцтва відповідної державної реєстрації права власності (у випадку наявності такого свідоцтва у документальній формі), або комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради за фактом проведення його реєстратором державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на квартиру шляхом внесення до свого рішення про державну реєстрацію та реєстру прав власності на нерухоме майно завідомо неправдивих відомостей щодо підстав виникнення права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру.
На думку представника позивача, прийняття судом рішення у даній справі на користь позивача має на меті захистити право власності останнього на спірну квартиру від порушень з боку одного із відповідачів та внести юридичну визначеність у питання належності права власності на таку квартиру, щодо якої або існує інший ніж у позивача правовстановлюючий документ, виданий на ім'я відповідача - ОСОБА_3, що виключає право власності позивача на цю квартиру та має очевидні ознаки його підробки, або завідомо недостовірний реєстраційний запис про право власності на зазначену квартиру за іншою особою - відповідачем - ОСОБА_3.
Таким чином, представник позивача вважає, що відповідач - ОСОБА_3, будучи титульним (формальним) власником спірної квартири, може безперешкодно відчужити її на користь інших осіб, що у випадку прийняття рішення суду на користь позивача унеможливить ефективний захист, а отже - поновлення порушених прав позивача в межах даної справи, який буде змушений знову вдаватися до судових процесів, зокрема, з приводу визнання відповідного правочину недійсним та витребування майна, що безумовно потребує значних зусиль та додаткових витрат позивача. За таких умов прийняте судове рішення по суті спору фактично залишиться невиконаним, не зумовлюючи настання реальних правових наслідків його ухвалення.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 04.12.2018рокубуло прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по вказаній цивільній справі. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Суд, проаналізувавши матеріали справи, вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 на праві власності належала квартира АДРЕСА_3, яка була приватизована ним згідно з розпорядженням органу приватизації від 10.10.2013 р. № 220488, про що Департаментом міського господарства Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності на житло від 10.10.2013 р. (зареєстровано і записано у реєстрову книгу за № 19-26129).
У подальшому, з метою державної реєстрації свого права власності на квартиру АДРЕСА_3, ОСОБА_2 звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно з відповідною заявою, за результатами розгляду якої йому було відмовлено у державній реєстрації права власності на квартиру, про що державним реєстратором постановлено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 24.07.2018р. № 42200927.
За змістом зазначеного рішення державного реєстратора останній відмовив ОСОБА_2 у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 з тих підстав, що вказана квартира вже зареєстрована в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстровим номером 36202918 за іншим власником - ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 27.02.2012р. за №19-25841, виданого Департаментом міського господарства Одеської міської ради.
Так, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.08.2018 р. № 135463400, реєстр прав власності на нерухоме майно містить запис про право власності на квартиру АДРЕСА_3, внесений 14.03.2012р., у якому власником значиться ОСОБА_3. У графі “Підстава виникнення права власності” значиться: “свідоцтво про право власності, 19-25841, 27.02.2012, Департамент міського господарства Одеської міської ради”. Рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3, яке було прийнято відповідним реєстратором БТІ, також датоване 14.03.2012р.
Згідно відповіді Департаменту міського господарства Одеської міської ради від 11.09.20187року за №01-70/608, за інформацією КП «ОСОБА_1 агентство з приватизації житла» Одеської міської ради квартира АДРЕСА_4 була приватизована згідно з розпорядженням органу приватизації № 220488 від 10.10.2013 року та свідоцтвом про право власності № 19-26129 від 10.10.2013 року відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» на підставі наданого пакету документів (копія додається). Також, відповідно до комп'ютерної та архівної баз даних КП «ОСОБА_1 агентство з приватизації житла» Одеської міської ради свідоцтво про право власності № 19-25841 від 27.02.2012 року на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_5, зазначене КП не видавало. В свою чергу, за інформацією КП «ОСОБА_1 агентство з приватизації житла» ОМР за номером свідоцтва про право власності № 19-25841 від 09.08.2012 року було приватизовано 144/1000 частини квартири спільного заселення № 123 по просп. М. Жукова (Небесної Сотні), 10 згідно з розпорядженням органу приватизації №220199 від 09.08.2012року.
На думку позивача, існування в державному реєстрі запису про право власності на квартиру АДРЕСА_6, за відповідачем - ОСОБА_3, яка не передавалася йому у власність та насправді була приватизована позивачем, порушує право власності останнього на зазначену квартиру.
Таким чином, позивач вважає незаконним та таким, що порушує його право власності на майно, свідоцтво про право власності від 27.02.2012р. №19-25841 на квартиру АДРЕСА_1, видане Департаментом міського господарства Одеської міської ради на ім'я ОСОБА_3, що має очевидні ознаки його фальсифікації (у випадку існування свідоцтва у документальній формі), та/або рішення і запису про державну реєстрацію права власності від 14.03.2012р. щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3, які було вчинено на підставі підробленого свідоцтва або без такого з внесенням до цих рішення і запису завідомо неправдивих відомостей щодо існування цього свідоцтва.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб .
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
З урахуванням вказаного вище роз'яснення Пленуму Верховного суду України, суд вважає, що тимчасове обмеження права розпоряджатися квартирою під № 139 по вул. Ак. Вільямса, 77, у м. Одесі, без обмеження права володіння та користування нею, не зашкодить істотним чином правам та охоронюваним законом інтересів відповідачів.
При розгляді заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги предмет розгляду даної справи, суд вважає вимоги представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру АДРЕСА_6, співмірними із заявленими позовними вимогами, вбачає імовірність ускладнення виконання або невиконання судового рішення у випадку не задоволення судом заяви представника позивача.
Керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, суд -
Заяву представника позивача про забезпечення позову - задовольнити.
Накласти арешт на квартиру під №139 у будинку №77 по вулиці Академіка Вільямса в місті Одесі, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 у реєстрі прав власності на нерухоме майно (номер запису: 712 в книзі: 789пр-7; реєстраційний номер нерухомого майна 36202918), до розгляду справи по суті.
Копію ухвали невідкладно надіслати сторонам для відома, Управлінню державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради для виконання.
Ухвала про забезпечення позову набирає чинності в момент її підписання суддею, підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.
Строк пред'явлення ухвали про забезпечення позову до виконання три роки.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом п'ятнадцятиднів з дня її складення, однак оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвалу складено 04.12.2018року.
Суддя Петренко В. С.