Постанова
Іменем України
27 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 757/9735/15-к
провадження № 51-1603км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
виправданого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100060006569, щодо
ОСОБА_7 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, котрий проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
якого визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 366 КК та виправдано за недоведеністю в його діяннях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він, обіймаючи посаду керівника апарату Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - Печерська РДА) та будучи службовою особою, в невстановленому в ході досудового розслідування місці і в невставлений слідством час, з 10 лютого 2014 року по 7 липня 2014 року, умисно, використовуючи службове становище, діючи від імені Печерської РДА, склав офіційні документи, що мали юридичне значення та необхідні реквізити, але зміст яких частково не відповідав дійсності.
А саме, ОСОБА_7 підписав 83 ордера на жилу площу в кімнатах гуртожитку по АДРЕСА_2 , посилаючись на рішення XII сесії VI скликання Київської міської ради від 13 листопада 2013 року № 473/9961 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва» (далі - рішення № 473/9961), в якому відсутній гуртожиток, розташований за вказаною адресою.
Відповідно до висновків експертів № 405/тдд від 25 жовтня 2014 року та № 601/тдд від 25 грудня 2014 року підпис в усіх 83 ордерах на жилу площу в кімнатах гуртожитку по АДРЕСА_2 , що видані Печерською РДА, в графі «Керівник апарату В. Єрмак» виконано ОСОБА_7 .
За указаних обставин ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні службового підроблення, яке виявилося у складанні службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.
Розглядаючи кримінальне провадження, суд першої інстанцій дійшов висновку про недоведеність в діяннях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366 КК, у зв'язку з чим його виправдав.
Вимоги касаційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі - прокурор), вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає необґрунтованим виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 366 КК. Вказує на порушення місцевим судом вимог ст. ст. 94, 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), зазначаючи, що в ході судового слідства не було належним чином проаналізовано та оцінено всі докази в їх сукупності на підтвердження винуватості ОСОБА_7 . На думку прокурора, суд безпідставно визнав деякі докази недопустимими та одночасно надав оцінку по суті обвинуваченню, вказавши мотиви виправдання, які є суперечливими. Посилається на порушення таємниці нарадчої кімнати та оспорює факт проголошення вироку судом, зазначаючи про відсутність у матеріалах кримінального провадження технічного носія інформації, на якому було б зафіксовано проголошення вироку. Вважає, що апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, як і суд першої інстанції, не прийняв жодного основного доказу по справі та не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.
Захисник ОСОБА_8 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, просить судові рішення щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 частково підтримав касаційну скаргу прокурора, просив ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Виправданий ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просили судові рішення щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , виправданого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив зібрані у ньому докази в їх сукупності, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків, та дійшов правильного висновку про те, що в ході судового розгляду прокурором не доведено наявність у діях ОСОБА_7 об'єктивної та суб'єктивної елементів складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.
При цьому місцевий суд обґрунтовано послався на положення чинного законодавства, яким регламентовано порядок вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках.
Так, відповідно до частини 3 Перехідних положень Закону України № 3716-VIвід 8 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» на органи місцевого самоврядування покладено обов'язок вжити заходів щодо видачі ордерів мешканцям гуртожитків, стосовно яких в установленому порядку було прийнято рішення про надання їм житлової площі у гуртожитку, але які не отримали їх з незалежних від них причин.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1091 від 3 липня 2013 року гуртожиток, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Івана Кудрі, буд. 34, передано до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Водночас, згідно з п. 3 рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 596/7933 «Про приватизацію жилих приміщень у гуртожитках м. Києва» (далі - рішення № 596/7933) право видачі спеціальних ордерів на поселення в гуртожитки мешканцям гуртожитків, стосовно яких в установленому порядку прийнято рішення про надання їм житлової площі у гуртожитку, але які не отримали її з незалежних від них причин, делеговано районним в м. Києві державним адміністраціям.
Крім того, до п. 3 зазначеного рішення Київською міською радою рішенням № 473/9961 внесені зміни, якими делеговано районним в м. Києві державним адміністраціям право видачі ордерів на жилі приміщення в гуртожитках мешканцям, які постійно в них проживають, зареєстровані та перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов.
Положення чинного законодавства, в тому числі й вищезазначені, давали місцевому суду обґрунтовану підставу для висновку, що повноваження з видачі ордерів на займані мешканцями гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 жилі приміщення було делеговано Печерській РДА, а питання з надання цих ордерів підлягали попередньому розгляду районною громадською комісією з житлових питань за участю представників гуртожитків.
У ході судового розгляду ОСОБА_7 , заперечуючи вину у вчиненні службового підроблення, показував, що діяв у відповідності до вимог закону та виходячи з покладеного на Печерську РДА обов'язку вжити заходів щодо видачі ордерів мешканцям гуртожитків, переданих до комунальної власності територіальної громади м. Києва.
Наведені показання ОСОБА_7 узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_9 про порядок видачі цих ордерів. Зокрема, свідок ОСОБА_9 в суді показала, що відповідно до рішення від 23 січня 2014 року про погодження видачі ордерів на займані мешканцями гуртожитку жилі приміщення, прийнятого районною громадською комісією з житлових питань, відділом обліку та розподілу житлової площі Печерської РДА виписувалися ордери, які передавались службовими записками на підпис керівнику апарату Печерської РДА, посаду якого в той час обіймав ОСОБА_7 , після чого ордери скріплювалися мокрою гербовою печаткою Печерської РДА та видавались заявникам під підпис.
Також у судовому засіданні суд дослідив та дав правильну оцінку даним, що містились у листі від 12 березня 2015 року № 058/10-3061-13(з) директора Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), висновку від 27 березня 2015 року № 06/224, що надала сторона захисту, з яких слідує, що дія пункту 3 рішення № 596/7933 (з подальшими змінами) поширюється на всі гуртожитки комунальної власності територіальної громади м. Києва, на які розповсюджується дія Закону України № 500-VI від 4 вересня 2008 року «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Відтак суд зазначив, що пунктом 3 рішення № 596/7933 (з подальшими змінами) врегульоване саме питання видачі спеціальних ордерів на поселення в гуртожитки мешканцям, які постійно в них проживають, зареєстровані та перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, а не приватизації житлових приміщень в гуртожитках.
Також на підтвердження того, що відомості, зазначені в ордерах на жилу площу в кімнатах гуртожитку по АДРЕСА_2 , були достовірними, свідчать результати засідання комісії Київської міської ради із забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, відповідно до якого дії Печерської РДА щодо видачі цих ордерів були визнані правомірними.
Крім того, згідно з даними витягу з протоколу № 8 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу, за результатами розгляду питання видачі ордерів мешканцям гуртожитку по АДРЕСА_2 комісією було встановлено, що Печерська РДА у відповідності до рішення № 596/7933 (з подальшими змінами) мала право видавати спеціальні ордери, що поширювались на всі гуртожитки, які перебувають у власності територіальної громади м. Києва, в тому числі гуртожиток по АДРЕСА_2 , та на момент видачі ордерів не перебували у переліку гуртожитків м. Києва, що є об'єктами комунальної власності територіальної громади м. Києва, які залишено у статусі «гуртожиток» та надано дозвіл на приватизацію їх жилих приміщень.
У зв'язку з цим, суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність доказів, які б свідчили, що вказані в обвинувальному акті ордери містять неправдиві дані.
Між тим, суб'єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, характеризується тільки прямим умислом, оскільки службова особа завідомо усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, які вносяться нею до офіційних документів.
Дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд правильно зазначив, що стороною обвинувачення не доведено як складання ОСОБА_7 офіційних документів, зміст яких не відповідав би дійсності, так й наявність у його діях умислу на внесення таких даних за обставин, викладених в обвинуваченні.
Таким чином, суд першої інстанції дотримався вимог ст. ст. 370, 373 і 374 КПК та обґрунтовано визнав ОСОБА_7 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдав за недоведеністю в його діяннях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.
Виходячи з того, що докази винуватості ОСОБА_7 , які надавались стороною обвинувачення, суд перевірив у відповідності до вимог ст. ст. 84, 85, 86, 87, 94 КПК та навів у вироку мотиви неврахування окремих доказів, доводи прокурора про неправильну оцінку доказів та порушення КПК у ході судового розгляду є безпідставними.
Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, дав на них вичерпну відповідь, зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими керувався. З наведеними в ухвалі апеляційного суду підставами, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою, погоджується й суд касаційної інстанції.
Апеляційний розгляд кримінального провадження здійснювався з дотриманням положень кримінального процесуального закону.
Ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 відповідає вимогам ст. ст. 370 і 419 КПК.
Доводи прокурора про порушення таємниці нарадчої кімнати через те, що у матеріалах кримінального провадження відсутній аудіозапис судового засідання з проголошенням вироку, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Як убачається з аудіозапису судового засідання від 8 серпня 2016 року, після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів, надав можливість учасникам судового провадження виступити в судових дебатах, а обвинуваченому - з останнім словом, а потім оголосив присутнім у залі судового засідання про вихід суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку та про орієнтовну дату проголошення вироку.
Виходячи з вимог ст. 376 КПК, згідно з якою судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати, головуючий суддя після виходу з нарадчої кімнати 10 серпня 2016 року о 18-ій год негайно проголосив вирок, що підтверджується даними журналу судового засідання від 10 серпня 2016 року (т. 5, арк. 138).
Оскільки в судове засідання 10 серпня 2016 року не прибули особи, які брали участь у судовому провадженні, суд у відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК ухвалив рішення про проведення судового розгляду кримінального провадження без фіксування технічними засобами.
За таких обставин доводи касаційної скарги прокурора про порушення судом п. 7 ч. 2 ст. 412 та ст. 376 КПК також є необґрунтованими.
Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не встановлено.
Тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441-442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд
вирок Печерського районного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3