Справа № 368/850/18
Провадження № 2/368/435/18
Рішення
Іменем України
(Заочне)
"26" жовтня 2018 р. Кагарлицький районний суд Київської області
в складі:
Головуючий суддя - Закаблук О.В.
При секретарі судового засідання - Салій Я.С.
- з у частю учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1
- розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд, -
20.06.2018 року на адресу Оболонського районного судуд м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якій позивачка просила суд винести рішення, на підставі якого:
- розірвати шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, 1940 року народження, що був укладений 24.07.1963 року та зареєстрований в с. Стрітівка Кагарлицького району Київської області, актовий запис 14.
Позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 в мотивувальній частині позовної заяви обгрунтовує наступним.
23.07.1963 року між ОСОБА_1 (далі-Позивач) та ОСОБА_2 (далі-Відповідач) було укладено шлюб, який був зареєстрований в с. Стрітівка Кагарлицького району Київської області та було внесено актовий запис № 14 про укладання шлюбу та видано свідоцтво про одруження.
Від спільного шлюбу Позивач та Відповідач не мають неповнолітніх дітей. Спільні сини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 є повнолітніми.
Як виявилось згодом подружнє життя з Відповідачем у Позивача не склалося, оскільки їхні характери є зовсім різними, погляди Позивача та Відповідача на різні сторони життя та сімейні питання кардинально відрізняються. Між Позивачем та Відповідач не було взаєморозуміння, вони не могли дійти спільної точки зору у спірних питаннях.
Враховуючи вищезазначені обставини шлюбні відносини між Позивачем та Відповідачем припинились вже більше сорока років тому, а також Відповідач залишив місце проживання Позивача та на даний час невідомо де проживає.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу слперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Необхідно зазначити, що на сьогоднішній день збереження шлюбу між Позивачем та Відповідачем є неможливим, оскільки Позивач ні за яких умов не буде проживати однією сім'єю з Відповідачем.
Подальше спільне життя Позивача і Відповідача як подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам Позивача, оскільки проживання в спільному шлюбі є безперспективним з точки зору подальших шлюбних стосунків між Позивачем та Відповідачем.
Отже, є неможливим збереження шлюбу між Позивачем та Відповідачем, який у разі надання Позивачу та Відповідачу судом строку на примирення, все одно не буде збережено.
Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
З питання щодо виховання та проживання дітей спору немає, оскільки спільні діти Позивача та Відповідача на даний час вже повнолітні.
Згідно ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України шлюб притіняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Виходячи з вищезазначених обставин та норм Сімейного кодексу України Позивач має право з власної ініціативи звернутися до суду з позовом про розірвання шлюбу, а у суду є всі підстави для прийняття рішення про розірвання шлюбу.
Позивачу відомо, що відповідно до ст. 106 Сімейного кодексу України за взаємною згодою подружжя шлюб може бути розірваний органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей. Однак, Відповідач не згоден подати разом з Позивачем спільну заяву про розірвання шлюбу.
Згідно ч. 9 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Останнє відоме Позивачу місце проживання та перебування Відповідача це Київська область, Кагарлицький район, с. Стрітівка, назва вулиці та номер будинку невідомі.
Крім цього, згідно ч. 2 ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.
На даний час Позивач з поважних причин не може виїхати за місце проживання Відповідача, оскільки їй невідомо його місце проживання. Також, Позивач не може цього зробити за своїм фізичним станом та віком.
20.06.2018 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі п. 15.4) Перехідних Положень ЦПК України для розгляду даної справи по суті був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В.
09.10.2018 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 258, 260 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено справу до слухання в загальному позовному порядку, призначено підготовче судове засідання на 10 год. 00 хв. 26.10.2018 року.
В судовому засіданні, яке вібулося 26.10.2018 року, позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, обгрунтовувала свою позицію обставинами, які викладені в мотивувальній частині її позовної заяви, та які судом наведені вище.
Так, вона не проживає з відповідачем з 1973 року.
Майнових спорів немає.
В зв»язку з неявкою відповідача ОСОБА_2 в судове засідання, не заперечує проти винесення заочного рішення, процесуальні наслідки винесення заочного рішення їй судом роз»яснені та зрозумілі, наполягає на слуханні справи, та, відповідно, винесенні заочного рішення.
Суд, вислухавши позивачку, яка позов підтримала, не заперечувала проти винесення заочного рішення, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо задоволення позову, шляхом винесення заочного рішення суду, обгрунтовуючи своє рішення наступним.
Що стосується винесення заочного рішення, то, відповідно, враховуючи вищевикладені обставини судом винесено ухвалу про проведення заочного розгляду справи на підставі Глави 11 ЦПК - «Заочний розгляд справи».
Згідно ст. 280 ЦПК України, - умови заочного розгляду справи:
1 Суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
- відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
- відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
- відповідач не подав відзив;
- позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечувала проти заочного розгляду справи, та, відповідно, винесення заочного рішення, навпаки, наполягала на такому варіанті вирішення спору.
Відповідач ОСОБА_2 повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, в судове засідання не з»явився.
Відповідач не по відомив про причини своєї неявки, не подав відзив на позовну заяву, відповідно, його неявку в судове засідання суд визнає як таку, яка є неповажною, не подала відзив на позовну заяву.
Згідно ст. 281 ЦПК України, - порядок заочного розгляду справи:
1. Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.
2. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ст. 282 ЦПК України, - форма і зміст заочного рішення:
1. За формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Згідно ст. 283 ЦПК України, - повідомлення про заочне рішення:
1. Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Згідно ч. 5 ст. 272 ЦПК України, вручення судового рішення:
- учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Підсудність.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред»являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного заняття (роботи).
Як вбачається з матеріалів справи, останнє відоме місце проживання відповідача ОСОБА_2 є с. Стрітівка Кагарлицького району Київської області.
Відповідно, враховуючи останнє відоме місце проживання відповідача, дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду як суду першої інстанції загальної юрисдикції на підставі ч. 9 ст. 28 ЦПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом в судовому засіданні.
24 липня 001963 року позивачка ОСОБА_1 одружилася з відповідачем ОСОБА_2.
Даний факт підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_2, яке видане 24 липня 1963 року виконавчим комітетом Стрітівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, в якому зазначено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженець с. Стрітівка Кагарлицького району Київської області, та ОСОБА_1, уродженка с. Стайки Кагарлицького району Київської області одружилися 24 ипня 1963 року, про що в книзі записів актів громадянського стану про одруження 24 лип 1963 року зроблено відповідний запис за № 14.
Після реєстрації одруження присвоєно прізвища:
Чоловікові - ОСОБА_2.
Дружині - ОСОБА_1.
Сторони по справі неповнолітніх дітей не мають, тому їх інтереси не враховуються судом при вирішенні даного спору.
Обставини справи, що характеризують обставини сімейного життя сторін.
Як встановлено судом під час судового засідання з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 не проживають як сім»я з 1973 року, тобто, 45 років.
Майнових спорів між сторонами немає.
Відповідно, як вбачається з матеріалів справи, які встановлені судом в судовому засіданні з пояснень учасника процесу та письмових доказів, позивачка ОСОБА_1 категорично наполягає на розірванні шлюбу, так як існування в подальшому шлюбу суперечить її інтересам.
Що стосується відповідача ОСОБА_4, то він повідомлявся судом про день, час та місце слухання справи за останнім відоммим місцем проживання, - вс. Стрітівка Кагарлицького району Київської області, проте, достеменно встановити його місце проживання судом не вдалося, в зв»язку з чим і виноситься заочне рішення з повідомленням відповідача та надісланням копії рішення а останнім місцем проживання відповідача.
Що ж стосується застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даного спору, то суд при винесенні рішення керувався наступним.
Норми Конституції України.
Згідно ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є не відчужуваними та непорушними.
Згідно ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов»язки у шлюбі та сім»ї.
Слід зазначити, що ч. 1 ст. 51 Конституції України закріплює принципове положення, за яким шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, набуває юридичної сили за умови, що він грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Це положення повністю відтворено в ч. 1 ст. 24 С К України.
Слід також зазначити, що згода не може вважатися вільною, коли вона дається під впливом фізичного чи психічного насильства з боку інших осіб.
Відповідно, як вбачається з обставин, встановлених судом в судовому засіданні, відсутня згода на продовження існування даного шлюбу позивачки, - що є беззаперечною підставою для розірвання такого шлюбу, так як продовження існування даного шлюбу суперечитьінтересам позивачки.
Норми галузевого права, - норми СК України.
Згідно абз. 3 ч. 2 ст. 1 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється з метою побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки.
Як встановлено судом в даному випадку між сторонами взагалі шлюб як такий відсутній близько 45 років, що, на думку суду, є достатньою підставою для розірвання шлюбу, адже з 1973 року відповідач ОСОБА_2 не цікавиться ні долею своєї офіційної дружини, ні долею своїх дітей, які на даний час вже давно повнолітні.
Згідно ч. 3 ст. 2 СК України Сімейний Кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між подружжям.
Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім»ю складають особи, які спільно проживають, пов»язані спільним побутом, мають взаємні права та обов»язки.
Як судом вказано вище, під час слухання справи встановлено, що, зглядаючись на обставини проживання сторін, їхнє спільне проживання не утворює поняття «сім»я» в розумінні положень СК України, так як судом вже зазначалося вище, сторони по справі близько 45 років не проживають як чоловік та жінка, відповідач не цікавиться ні долею позивачки, ні долею спільних дітей (поняття дітей для сторін по справі, так як на даний час діти є дорослими особами, 1964 та 1970 року народження), на протязі 45 років сторони не підтримують будь - яких відносин один з одним.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 18 СК України суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способом захисту сімейних прав та інтересів є припинення правовідношення.
Отже, припинення правовідношення, - антипод встановлення правовідношення, який має випадки, коли інтересам особи, права якої порушені значною мірою, відповідає саме припинення існуючого сімейного правовідношення.
Згідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Щодо відсутності згоди сторін на продовження шлюбу судом вказано вище, при обгрунтуванні застосування положень ст. 51 Конституції України до даного спору.
Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає положенню ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Аасамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно якої чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь - яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім»ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються. При дослідженні судом фактичних взаємин між сторонами дійсних причин розірвання шлюбу встановлено, що подальше спільне життя чоловіка та дружини та збереження шлюбу буде суперечити як інтересам чоловіка, так і інтересам дружини.
Суд задовольняє позовні вимоги позивачки про розірвання шлюбу, оскільки побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, як це зазначено в абз. 3 ч. 2 ст. 1 СК України, чого в даному шлюбі немає на протязі 45 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Отже, шлюб може бути припинено шляхом його розірвання за життя подружжя внаслідок волевиявлення обох або одного з них у суді або в органах РАЦСу. Відповідно, згідно з законом розірвання шлюбу має місце у випадках, коли подружжя або один із них вважають, що подальше спільне проживання та збереження шлюбу не можливе і бажають його розірвати.
Можливість припинення шлюбу на підставі волевиявлення одного або обох подружжя є проявом принципу свободи шлюбу і рівності подружжя, відповідно, припинення шлюбу внаслідок його розірвання має суб»єктивну підставу, яку судом слід ретельно дослідити в судовому засіданні, з метою недопущення безпідставного розірвання шлюбу, застосування можливих засобів для збереження сім»ї, як основи суспільства.
Для розірвання шлюбу потрібна воля подружжя або одного із них, спрямована на юридичне закріплення відсутності шлюбу між сторонами.
Суд наголошує, що в даному випадку має місце пряма воля позивачки на розірвання шлюбу, що зводить нанівець намагання суду на примирення подружжя, яке, на думку суду, в даному випадку неможливе, з огляду на тривалий час існування шлюбу лише документально, без наявності фактичних взаємовідносин подружжя, та інших обставин справи, які судом вказано вище.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Слід зазначити, що позов про розірвання шлюбу може бути пред»ялений одним із подружжя у будь - який час, окрім того, одностороннє подання позовної заяви про розірвання шлюбу виникає у випадках, коли один із подружжя ініціює розірвання шлюбу, а другий вважає за можливе збереження сімейних стосунків або просто ухиляється від подачі спільної заяви до суду або від розірвання шлюбу в органах ДРАЦС.
В даному випадку суд вважає, що відповідач просто ухиляється від участі в судовому засіданні з якихось суб»єктивних, які не залежать від волі суду, причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 112 Сімейного кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Як вказано судом вище, сторони не підтримують шлюбно - сімейних відносин тривалий час, - близько 45 років, майнового спору між сторонами немає, шлюб розривають вперше.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
При застосуванні положень ст. 112 СК України суд змушений надавати приорітет інтересам другого з подружжя, який наполягає на розірванні шлюбу на шкоду інтересам другого з подружжя.
Так, судом встановлено, що існування даного шлюбу суперечить інтересам позивачки.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при розгляді справ, які виникають у зв'язку з укладенням, припиненням шлюбу, а також з інших сімейних відносин, необхідно виходити з положень Конституції України, норм Сімейного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Закону України від 23 червня 2005 р. N 2709-ІУ «Про міжнародне приватне право» та інших нормативно-празових актів, що регулюють сімейні відносини.
Що стосується прізвища, то суд приймає рішення щодо задоволення вимоги позивачки мати прізвище після розірвання шлюбу те, яке вона отримала після реєстрації шлюбу.
Так, згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Окрім того, суд зазначає, що вирішення даного питання цілком та повністю лежить на юридичній відповідальності позивачки ОСОБА_1 з огляду на положення ч. 4 ст. 12 ЦПК України.
Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов»язаних із вчиненням чи невчиненням процесуальних дій.
Так, дійсно, згідно ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв»язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Суд приймає рішення про залишення позивачці прізвища, яке вона отримала після реєстрації шлюбу, - ОСОБА_1, причому, суд зазначає, що вибір прізвища після розірвання шлюбу є виключним правом лише позивачки, так як під час вирішення даного питання думка відповідача ОСОБА_2 при вирішенні спору судом не враховується.
Що стосується порядку та способу виконання даного рішення, то згідно ч. 2 ст. 115 СК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовиму записі про шлюб.
Згідно ч. 3 ст. 115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Відповідно, суд з урахуванням вищевикладеного та вимог ст. 214 ЦПК України приходить до наступного висновку:
- обставини, якими обґрунтовувала позовну заяву позивачка ОСОБА_1, - мали місце;
- із встановлених обставин випливають сімейні правовідносини, - особисті немайнові відносини між подружжям, які регулюються нормами СК України, що закріплено, зокрема, в ч. 1 ст. 2 СК України;
- до встановлених правовідносин підлягають до застосування, зокрема, наступні норми права, - ст.ст. 21, 51 Конституції України, абз. 3 ч. 2 ст. 1, ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 3, п. 3 ч. 2 ст. 18, ч. 1 ст. 110, ст. 112, 113 Сімейного кодексу України, ч. 1 ст. 3, ст.. 4, 88, 107, 118, 119, 120, 215, 218, ч. 1 ст. 224 ЦПК України, п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»;
- зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, позов підлягає до задоволення;
- судові витрати слід залишити за позивачкою;
- підстав до допущення судового рішення до негайного виконання на підставі положень ст. 367 ЦПК України, - судом не вбачаються;
- заходи забезпечення позову в даному цивільному провадженні не застосовувалися.
Відповідно, даний шлюб на думку суду має лише формальний характер, при його фактичному розпаді протягом тривалого часу, зважаючи на обставини справи, примирення між стронами не можливе, продовження існування даного шлюбу суперечить інтересам позивачки, а тому має бути розірваний на підставі рішення суду.
Судові витрати.
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов»язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов»язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов»язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову, - на відповідача.
В матеріалах справи містяться:
- квитанція № 24155209 - 1 від 04 жовтня 2018 року, яка засвідчує той факт, що позивачкою ОСОБА_1 при подачі позовної заяви сплачено 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. судового збору, проте, проте, позивачка не бажає стягувати такі судові витрати з відповідача, на чому наголосила в судовому засіданні, а тому судові витрати слід залишити за позивачкою ОСОБА_1
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 21, 51 Конституції України, абз. 3 ч. 2 ст. 1, ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 3, п. 3 ч. 2 ст. 18, ч. 1 ст. 110, ст. 112, 113, ч. 2 ст. 115 Сімейного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 3, ч. 1 ст. 4, ст. 5, ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 23, ст. 29, ч.ч. 1, 3 ст. 133, ч.ч. 1, 2 ст. 144, ст. 280 - 283, п. 2 ч. 1 ст. 258, 259, 263, 263, 265, 268, ЦПК України, п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 24 липня 1963 року виконавчим комітетом Стрітівської сільської ради Кагарлицького району Київської області між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженцем с. Стрітівка Кагарлицького району Київської області, громадянином України, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженкою село Стайки Кагалицького району Київської області, громадянкою України, паспорт громадянки України НОМЕР_3, виданий 1998 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про одруження НОМЕР_2, яке видане 24 липня 1963 року Стрітівською сільською радою Кагарлицького райцону Київської області, актовий запис № 14, - розірвати.
Після вступу рішення в законну силу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженці село Стайки Кагалицького району Київської області, громадянці України, паспорт громадянки України НОМЕР_3, виданий 1998 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, залишити прізвище, - ОСОБА_2.
Встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого воно після набрання законної сили є підставою для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб про його розірвання органом державної реєстрації актів цивільного стану (відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ч. 2 ст. 115 СК України).
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Згідно ст. 284 ЦПК України:
- заочне рішення може буте переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
- заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
- строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
На підставі ч. 5 ст. 272 ЦПК України надіслати копію даного рішення сторонам по справі протягом двох днів з дня його складення.
Суддя: Закаблук О.В.