Справа № 826/1239/17 Головуючий у 1 інстанції: Арсірій Р.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
28 листопада 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Файдюка В.В. Чаку Є.В. Борейка Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач - ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.09.2016 № 21406-1305 прийняте ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у місті Києві яким, визначено суму податкового зобов'язання за платижем: земельний податок з фізичних осіб, на загальну суму 42 509,24 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2018 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.09.2016 №21406-1305.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що податковим органом було правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення оскільки, згідно з даними податкового органу за позивачем обліковується земельна ділянка під нежитловими приміщеннями, що зумовлює у позивача обов'язок сплати земельного податку.
27 вересня 2018 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким він підтримує позицію суду першої інстанції.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 06 вересня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») №21406-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік, у розмірі 42 509,24 грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач в порядку адміністративного узгодження оскаржив його до Головного управління ДФС у м.Києві.
За результатами розгляду скарги позивача, податкове повідомлення-рішення від 06.09.2016 р. №21406-1305 залишене без змін, а скарга позивача - без задоволення.
Не погодившись з таким рішенням, позивачем подано скаргу до ДФС України.
За результатами розгляду скарги позивача, податкове повідомлення-рішення від 06.09.2016 р. №21406-1305 залишене без змін, а скарга позивача - без задоволення, що слугувало підставою для звернення до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпунктів 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За пунктом 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України, у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже, виходячи з наведеного, особа, яка придбала (отримала як подарунок) будівлю має сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, з урахуванням прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Крім того, в розумінні наведених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй прав, у разі набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Разом з тим, особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу (пункт 269.2 статті 269 Податкового кодексу України).
В силу пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Згідно підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Отже, спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежитлове приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлено.
Таким чином, у розумінні положень підпункту 14.1.72., підпункту 14.1.73. пункту 14.1 статті 14, пунктів 269.1-269.2 статті 269, пунктів 270.1.1.-270.1.2. пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1. статті 297 Податкового кодексу України, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 є власником нежитлового приміщення у багатоквартирному житловому будинку за адресою: вул.. Ніжинська, 10, м. Київ, загальною площею 207,8 кв. м., що підтверджується копією договору дарування № 500 від 07 травня 2015 року.
Згідно листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 05.09.2016 року №057029-057/Л-2269-9349, за позивачем не зареєстровано та не обліковується жодна земельна ділянка на території міста Києва, а земельна ділянка площею 2,9316 га (кадастровий номер 8 000 000 000:69:119:0006) за адресою вул.Борщагівська, 193-195/43, вул.Гарматна, 45-57, вул.Ніжинська, 10/2, 26 у Солом'янському районі м Києва надана у постійне користування Національного авіаційного університету для експлуатації та обслуговування гуртожитків, житлових будинків та господарських споруд.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269, пункту 270.1 статті 270, пункту 287.1 статті 287, пунтку 286.6 статті 286, пункту 287.8 статті 287, пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В силу підпункту 14.1.42 пунтку 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
З наведеного вбачається, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого у встановленому чинним законодавством порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.04.2015 р. К/800/67654/14.
Крім того, в постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 р. №21-2352а15 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла наступних висновків: «У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права».
Таким чином, обов'язок сплати земельного податку виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею.
В силу статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про безпідставність нарахування позивачу податкового зобов'язання зі сплати земельного податку, оскільки відповідачем не надано доказів того, що позивач являється власником/користувачем спірної земельної ділянки.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на постанову Верховного Суду України від 27.02.2018 у справі №826/8675/17, в якій зауважено, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, оскільки позивач не є власником чи користувачем зазначеної земельної ділянки, а таке посилання жодним чином не спростовує доводів позивача про безпідставність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення, та навпаки свідчить про виконання позивачем своїх обов'язків та надання належних доказів на підтвердження своїх тверджень.
Судом апеляційної інстанції враховується, що, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250,315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Файдюк В.В. Чаку Є.В.
Повний текст постанови виготовлено 03.12.2018 року