Справа № 360/1301/18
22 листопада 2018 рокуБородянський районний суд
Київської області в складі: головуючої - судді Міланіч А.М.
при секретарі - Хоменко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Бородянка цивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
У червні 2018 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 16 травня 2017 року між ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/6232338, забезпеченим транспортним засобом за яким являється автомобіль, марки Volkswagen Transporter, д/н НОМЕР_1.
23 серпня 2017 року в м. Києві сталася ДТП за участю вказаного транспортного засобу, під керуванням ОСОБА_1, та автомобіля, марки Nissan Qashqai, д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, внаслідок якої дані автомобілі отримали механічні пошкодження.
За постановою Оболонського районного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року відповідача визнано винним у спричиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди та притягнуто його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
ОСОБА_3 звіту № 185062 від 23 серпня 2017 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля НОМЕР_3, склала 117781,33 грн., а вартість матеріального збитку, завданого власнику даного автомобіля - 85771,78 грн.
На підставі заяви ОСОБА_2 від 23 серпня 2017 року про настання страхового випадку та страхового акту від 17 жовтня 2017 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» сплатило на користь останньої страхове відшкодування у сумі 72326,98 грн.
Оскільки вказана ДТП сталася з вини відповідача, через керування ним несправним транспортним засобом, у визначений законодавством термін він /ОСОБА_1В./ не повідомив страховика про цю дорожньо-транспортну пригоду, позивач виплатив потерпілій особі страхове відшкодування у зазначеному розмірі, то просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму завданої майнової шкоди в розмірі 72326,98 грн. та суму сплаченого судового збору.
28 вересня 2018 року відповідач подав до суду відзив на позов, яким просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що 23 серпня 2017 року, під час руху, від транспортного засобу Volkswagen Transporter відірвалося заднє колесо разом з гальмівним барабаном, і як наслідок вказане колесо зіткнулося з транспортним засобом Nissan та завдало йому технічне ушкодження. На місце ДТП було викликано патрульну поліцію, працівники якої склали відповідні необхідні документи. За постановою Оболонського районного суду м. Києва його /відповідача/ було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Оскільки він /відповідач/ факт настання страхового випадку не оспорює, ДТП зафіксоване правоохоронними органами, він /ОСОБА_1В./ притягнутий до адміністративної відповідальності, позивач визнав дану ДТП страховим випадком і виплатив добровільно потерпілій особі страхове відшкодування, то сам факт неповідомлення ним /відповідачем/ позивача про настання страхового випадку не є підставою для пред'явлення до нього позову про відшкодування шкоди в порядку регресу. Крім того, пункт 31.4.5 ПДР України містить 8 невідповідностей технічного стану транспортних засобів при яких забороняється їх експлуатація, але у постанові Оболонського районного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року немає посилань на жодну з таких підстав (невідповідностей), та обставина, що від його /відповідача/ автомобіля відлетіло колесо не є наслідком саме його дій або бездіяльності, так як колесо відірвалося разом з гальмівним барабаном, а не через причини, які б могли залежати від нього /ОСОБА_1В./. Розпочинаючи рух, він /відповідач/ перевірив технічний стан транспортного засобу, шляхом візуального огляду зовнішніх комплектуючих деталей автомобіля, та шляхом дотику до коліс на предмет їх кріплення, не виявивши жодних проявів технічних недоліків, почав рух. Тому вказана постанова суду не може бути належним доказом того, що ДТП є безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання його /відповідача/ транспортного засобу існуючим вимогам ПДР України, до того ж у матеріалах справи відсутній відповідний акт невідповідності технічного стану.
10 жовтня 2018 року позивач подав до суду відповідь на відзив, якою вважав заперечення відповідача щодо позову безпідставними, а викладені у відзиві твердження - помилковими.
26 жовтня 2018 року відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, якими вважав викладені позивачем у відповіді на відзив заперечення щодо відзиву безпідставними та необґрунтованими, підтримав свої заперечення щодо позову, викладені у відзиві, зазначивши, що крім факту настання дорожньо-транспортної пригоди та вини в ній відповідача, позивачем не доведено жодних інших обставин.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, просив справу розглядати без його участі.
Відповідач та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали, щодо його задоволення заперечували, посилаючись на викладені у відзиві на позов та запереченні на відповідь на відзив доводи.
Вислухавши пояснення відповідача та його представника, покази допитаного в якості свідка відповідача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 23 серпня 2017 року, близько 10 години 47 хвилин в м.Києві по вул. Автозаводській, 2-а, виїжджаючи на автомобілі, марки Volkswagen Transporter, д/н НОМЕР_1, не перевірив та не забезпечив технічний стан транспортного засобу, внаслідок чого при русі від автомобіля відлетіло колесо та вдарило в автомобіль, марки Nissan Qashqai, д/н НОМЕР_2, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. За постановою Оболонського районного суду м.Києва від 26 вересня 2017 року відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. в дохід держави /а.с. 6/.
ОСОБА_3 № АК/6232338 від 16 травня 2017 року цивільно-правова відповідальність відповідача на момент вказаної ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», автомобіль НОМЕР_4, був забезпеченим транспортним засобом /а.с.5/.
ОСОБА_3 звіту про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди від 23 серпня 2017 року, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу автомобіля НОМЕР_3, склала 85771,78 грн., а вартість матеріального збитку, завданого власнику даного автомобіля, - ОСОБА_2, склала 72326,99 грн. /а.с. 15-30/.
На підставі заяви про настання страхового випадку ОСОБА_2, страхового акту від 17 жовтня 2017 року, розрахунку страхового відшкодування до страхового акту, ОСОБА_2 18 жовтня 2017 року було перераховано позивачем суму страхового відшкодування у розмірі 72326,98 грн. /а.с. 7-14,31/.
У позовній заяві позивач посилається на те, що оскільки вказана ДТП сталася з вини відповідача, він /позивач/ перерахував потерпілій особі суму страхового відшкодування, відповідач у терміни, визначені пп. 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не повідомив його /позивача/, як страховика, про настання дорожньо-транспортної пригоди, ДТП сталася внаслідок несправності транспортного засобу відповідача, то він /відповідач/ має відшкодувати йому /позивачу/ в порядку регресу суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 72326,98 грн.
Відповідно до ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до п. 33.1.4. ч. 33.1 ст. 33 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний, зокрема, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Відповідно до пп. «г,ґ» п. 38.1.1. ч. 38.1. ст. 38 вказаного Закону, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
ОСОБА_3 правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-284цс15 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-2011цс16, з яким також погодився Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 61-4722 св 18, у разі якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами; відповідач як особа винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися за основу ухвалення рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Враховуючи викладене, оскільки зібраними по справі доказами та з показів свідка ОСОБА_1 встановлено, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, він зафіксований правоохоронними органами, відповідач, як особа винна в ДТП, за постановою Оболонського районного суду м. Києва від 26 вересня 2017 року притягнутий до адміністративної відповідальності, сама страхова компанія відповідача його визнала, добровільно сплативши страхове відшкодування, то неповідомлення відповідачем страховика - ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» про настання страхового випадку не є підставою для пред'явлення останнім регресного позову до нього /відповідача/, як страхувальника та одночасно водія забезпеченого транспортного засобу.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позову, а тому вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити.
Керуючись ст.993,1166,1187,1188,1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», п. 33.1.4. ч. 33.1 ст. 33, пп. «ґ» п. 38.1.1. ч. 38.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 10-13, 81, ч.6 ст. 82, 141, 259, 263-265, 268,279 ЦПК України, суд
В позові приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду через Бородянський районний суд Київської області.
Повне рішення суду складено 03 грудня 2018 року.
Головуючий-суддяОСОБА_5