04.12.2018 місто Дніпро Справа № 904/2680/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Пархоменко Н.В. (доповідач)
суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2018 (суддя Загинайко Т.В., повне рішення складено 23.07.2018) у справі №904/2680/18
за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про стягнення 159 697,16 грн. за договором купівлі-продажу теплової енергії, -
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" 159 697,16 грн., що складає 144 070,15 грн. заборгованості, що виникла на підставі договору від 07.10.2013 №536 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, 309,69 грн. інфляційних нарахувань, 500,41 грн. 3% річних, 5 671,29 грн. пені та 9 145,62 грн. 7% штрафу.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2018 у справі №904/2680/18 позов задоволений частково: стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" 144 070,15 грн. - заборгованості, 309,69 грн. інфляційних нарахувань, 500,41 грн. 3% річних, 9 145,62 грн. штрафу та 2 307,26 грн. витрат по сплаті судового збору; в решті позову відмовлено
Рішення місцевого господарського суду мотивоване порушенням відповідачем умов договору №536 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 07.10.2013 в частині своєчасної та повної оплати послуг з теплопостачання. У період з лютого по квітень 2018 у сумі 144 070,15 грн. Оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання мало місце, місцевий господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань та штрафу за порушення строків оплати. Оскільки умовами договору розмір пені не був встановлений (пунктом 7.2.7 договору передбачений лише граничний розмір пені), місцевий господарський суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні пені.
Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду із апеляційної скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2018 у справі №904/26804/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом у вступній частині рішення зазначено про подання позивачем позову про стягнення суми основного боргу у розмірі 114 070,15 грн., а в резолютивній частині стягнуто основний борг у розмірі 144 070,15 грн., тобто на 30 000,00 грн. більше. Апелянт зазначає, що 01.07.2018 між сторонами укладено договір про реструктуризацію, в якому зафіксовано, що заборгованість відповідача станом на 01.07.2018 складає 120 070,15 грн. На виконання умов договору №536 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 07.10.2013 та договору про реструктуризацію від 01.07.2018 відповідач здійснював погашення заборгованості, розмір заборгованості станом на липень 2018 зменшився до 110 070,15 грн. Апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що судом першої інстанції не надано оцінку щодо узгодження сторонами іншого порядку погашення заборгованості шляхом укладення договору про реструктуризацію.
Апелянт вважає неправомірним стягнення 3% та інфляційних втрат з 19 числа, оскільки умовами договору визначено, що остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем споживання.
Також апелянт вважає, що при прийнятті рішення не взято до уваги положення статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 відкрито апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2018 у справі №904/2680/18, розгляд скарги призначений у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження.
Указом Президента України від 29.12.2017 № 454/2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" ліквідовано Дніпропетровський апеляційний господарський суд та Донецький апеляційний господарський суд; утворено Центральний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, з місцезнаходженням у місті Дніпрі.
03.10.2018 розпочав роботу Центральний апеляційний господарський суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду для розгляду справи №904/2680/18 визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Пархоменко Н.В. (доповідач), суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2018 справу №904/2680/18 за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2018 у справі №904/2680/18 прийнято до свого провадження, розгляд скарги розпочато спочатку у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
01.11.2018 від Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Позивач зазначає, що позов заявлено про стягнення основного боргу у сумі 144 070,15 грн., яку і стягнуто рішенням суду. Зазначення в описовій частині позову розміру основного боргу у сумі 114 070,15 грн. позивач вважає допущеною опискою.
Позивач не погоджується із доводами відповідача щодо неправильності визначення місцевим господарським судом суми основного боргу, оскільки розмір заборгованості заявлений позивачем станом на 29.05.2018, до укладення договору про реструктуризацію від 01.07.2018. Ухвалою господарського суду запропоновано відповідачу надати відзив на позов, однак відповідач не скористався своїм правом, доказів сплати заборгованості не надав, тому, на думку позивача, місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 144 070,15 грн.
Позивач вважає безпідставними твердження відповідача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 19 числа, оскільки і у розрахунку суми позову, і в рішенні суду зазначено про стягнення 3% річних та інфляційних втрат з 21 числа місяця, наступного за місяцем споживання.
Також позивач не погоджується із доводами апелянта про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки підприємство позивача знаходиться у скрутному фінансовому становищі, щодо позивача порушено провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (частина 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України)
Враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апелянтом не наведено конкретних обставин справи, які перешкоджали б розгляду апеляційної скарги у письмовому провадженні, апеляційний господарський суд здійснює перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків, повноту їх дослідження місцевим господарським судом вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 07.10.2013 між Державним підприємством "Криворізька теплоцентраль", як теплопостачальною організацією-продавцем (в подальшому було перетворено у Публічне акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль", яке в подальшому змінило найменування на Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" (теплопостачальна організація-продавець) та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" (споживач) укладений договір №536 купівлі-продажу теплової енергії, відповідно до пункту 1.1 якого теплопостачальна організація-продавець бере на себе зобов'язання постачати споживачеві-покупцю теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач-покупець зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленим тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Відповідно до пункту 5.1 договору облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку, у разі їх відсутності - розрахунковим способом.
Облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія проводиться за комерційними приладами обліку на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації-продавця та споживача-покупця або за домовленістю сторін в іншому місці (пункт 5.2 договору).
Межа балансової належності (експлуатаційної відповідальності) сторін оформлюється у вигляді акта зі схемами теплових мереж, підписаного у двосторонньому порядку, який є невід'ємною частиною договору та не може бути змінено в односторонньому порядку (пункт 5.3 договору).
Відповідно до пункту 4.2.5 договору теплопостачальна організація-продавця зобов'язана виписувати рахунки та акти передачі-прийняття теплової енергії споживачеві-покупцю для оплати спожитої ним теплової енергії у звітному періоді не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, а також направляти акти передачі-прийняття теплової енергії, які підтверджують обсяг отриманої теплової енергії та які повинні бути повернуті споживачем-покупцем в підписаному, зі своєї сторони, вигляді теплопостачальній організації-продавцю до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Договір набуває чинності з моменту фактичного надання послуг з теплопостачання та діє до 06 жовтня 2014 року, з урахуванням частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України; договір припиняє свою дію у випадках: - закінчення строку, на який він був укладений; - взаємної згоди сторін про його припинення; - прийняття відповідного рішення Господарським судом; - ліквідацією однієї із сторін (пункт 10.1 договору).
Згідно пунктів 10.2, 10.3 Договору припинення дії договору не звільняє споживача-покупця від обов'язку повної сплати за спожиту теплову енергію; договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.
Матеріали справи не містять письмових заяв сторін про припинення дії договору.
На виконання умов договору позивачем в період з лютого 2018 по квітень 2018 поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 221 078,15 грн., про що складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які були підписані сторонами: від 28.02.2018 №1193 на суму 115 711,73 грн. (а.с.17); від 31.03.2018 №2285 на суму 91 940,00 грн. (а.с.18); від 17.04.2018 №3280 на суму 13 418,42 грн. (а.с.19).
Відповідно до пункту 6.1 договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію, що споживається споживачем-покупцем, проводяться в грошовій формі за розрахунковий період, відповідно до встановлених тарифів.
Згідно частин 1 та 2 статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Розрахунковим періодом є календарний місяць (пункт 6.2 договору).
У пункті 6.3 договору узгоджено, що оплата за теплову енергію здійснюється споживачем-покупцем виключно грошовими коштами відповідно до встановлених тарифів шляхом 30 відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів споживання теплової енергії за 5 днів до початку здійснення споживання; решта 70 відсотків вартості планових обсягів споживання теплової енергії сплачується споживачем-покупцем протягом місяця споживання теплової енергії; кошти, які надійшли від споживача-покупця, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості споживача-покупця за договором; остаточний розрахунок за фактичну спожиту споживачем-покупцем теплову енергію здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем споживання теплової енергії.
Позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 536 купівлі-продажу теплової енергії від 07.10.2013 в частині своєчасної та повної оплати послуг за лютий - квітень 2018.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Позивачем заявлена до стягнення заборгованість за договором № 536 купівлі-продажу теплової енергії від 07.10.2013 за оплату теплової енергії за лютий - квітень 2018 у сумі 144 070,15 грн.
Вказана сума боргу (144 070,15 грн. зазначена у позовній заяві та у розрахунку ціни позову за період з 01.02.2018 по 17.04.2018 (а.с. 10).
Оскільки відповідачем не спростовано розмір основного боргу у сумі 144 070,15 грн., місцевий господарський суд дійшов до висновку про стягнення основного боргу у сумі 144 070,15 грн.
На момент розгляду справи судом першої інстанції доказів погашення заборгованості перед позивачем відповідачем не надано.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до пункту 7.2.7 договору за порушення строків сплати споживачем-покупцем за отриману теплову енергію стягується пеня у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, за які допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7-ми відсотків вказаної суми; період, за який нараховується штрафні санкції, становлять три роки; строк позовної давності, щодо стягнення штрафних санкцій встановлено сторонами у три роки.
Позивачем заявлений до стягнення штраф у розмірі 7% у сумі 9 145,62 грн. за прострочення оплати у сумі 38 711,73 грн. та 91 940,00 грн.
Місцевий господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог про стягнення штрафу у сумі 9 145,62 грн. та про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені у сумі 5 671,29 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлені до стягнення 3% річних за період з 21.03.2018 по 29.05.2018 та інфляційні втрати за квітень - травень 2018 у сумі 500,41 грн.
Враховуючи наявність прострочення виконання грошового зобов'язання місцевий господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог про стягнення 3% річних за період з 21.03.2018 по 29.05.2018 та інфляційних втрати за квітень - травень 2018 у сумі 500,41 грн.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України)
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" в апеляційній скарзі посилається укладення договору про реструктуризацію від 01.07.2018, часткове здійснення погашення заборгованості на виконання умов договору №536 купівлі-продажу теплової енергії від 07.10.2013 та договору про реструктуризацію, на підтвердження чого надані копії платіжних доручень №86 від 24.04.2018, №112 від 25.06.2018, №113 від 26.06.2018, №87 від 26.04.2018, №98 від 18.05.2018, №108 від 29.05.2018, №104 від 31.05.2018, акти звірки розрахунків станом на 30.06.2018, відповідно до якого борг складає 120 070,15 грн. та за липень 2018, за яким заборгованість складає 110 070,15 грн.
Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Так, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2018 відкрито провадження у справі №904/2680/18, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі №904/2680/18 Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" отримав 26.06.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали) - судової повістки №4903814453795 (а.с. 35).
Відповідно до частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен подати до суду першої інстанції докази разом з поданням відзиву.
Таким чином, відзив на позов з відповідними доказами Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" повинен був надати у строк до 11.07.2018.
Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" відзиву на позов не надав, жодних доказів на підтвердження неможливості подання договору про реструктуризацію, платіжних доручень та актів звірок до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, не надав.
При цьому, подаючи разом із позовною заявою копії договору про реструктуризацію, платіжних доручень та актів звірок відповідач також не наводить жодних доводів та не надає жодних доказів на підтвердження неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідачем жодних доказів на підтвердження своїх доводів до суду першої інстанції не подавалось.
З огляду на вищевикладене, надані відповідачем копії договору про реструктуризацію, платіжних доручень та актів звірок не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 08.10.2018 у справі №910/17956/17.
Слід також зазначити, що вказані документи не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції щодо доведеності позивачем обсягів та розміру наданих послуг, оскільки період, за який заявлено до стягнення заборгованість та період, відображений в акті звіряння, різняться, договір про реструктуризацію не спростовує висновки про порушення зобов'язань за договором №536 купівлі-продажу теплової енергії від 07.10.2013.
Так, позивачем заявлена до стягнення заборгованість за договором № 536 купівлі-продажу теплової енергії від 07.10.2013 за оплату теплової енергії за лютий - квітень 2018 станом на 29.05.2018 у сумі 144 070,15 грн.
Вказана сума боргу (144 070,15 грн. зазначена у позовній заяві та у розрахунку ціни позову за період з 01.02.2018 по 17.04.2018 (а.с. 10).
Оскільки відповідачем не спростовано розмір основного боргу у сумі 144 070,15 грн. (станом на 29.05.2018), місцевий господарський суд дійшов до висновку про стягнення основного боргу у сумі 144 070,15 грн.
Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта про безпідставне стягнення боргу у сумі 30 000,00 грн., оскільки зазначена в описовій частині рішення сума боргу, яка заявлена до стягнення у сумі 114 070,15 грн. є опискою, так матеріалами справи підтверджується, що позов заявлено про стягнення суми основного боргу у розмірі 144 070,15 грн., в мотивувальній частині рішення надано оцінку розміру суми боргу 144 070,15 грн., а резолютивній вирішено питання про стягнення заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 144 070,15 грн.
Апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, що у разі часткового погашення заборгованості суми, яка стягнута рішенням суду, відповідач не позбавлений права звернутися у порядку частини 2 статті 328 Господарського процесуального кодексу України із заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Доводи апелянта про те, що початком нарахування 3% річних та інфляційних втрат є 19 число спростовуються матеріалами справи, оскільки у розрахунку ціни позову та у рішенні суду зазначено, що нарахування 3% річних починається з 21 числа наступного за місяцем поставки, а інфляційні втрати нараховані за квітень та травень 2018.
Місцевим господарським судом вирішено питання про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені у сумі 5 671,29 грн. огляду на приписи частини 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки апеляційна скарга не містить доводів стосовно неправомірності відмови у стягненні пені перегляд рішення в цій частині не здійснюється.
В апеляційній скарзі Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" посилається на незастосування місцевим господарським судом положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.
Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" відзиву на позов, клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та докази на його обґрунтування до суду першої інстанції не надав.
За таких обставин апеляційний господарський суд не вбачає підстав для застосування місцевим господарським судом положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2018 у справі №904/2680/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2018 у справі №904/2680/18 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Восток-30".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 04.12.2018.
Головуючий суддя Н.В. Пархоменко
Суддя Л.А. Коваль
Суддя А.Є. Чередко