26.11.2018 року м.Дніпро Справа № 908/1023/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецова В.О.,
суддів Верхогляд Т.А., Березкіної О.В.,
секретар судового засідання Крицька Я.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.06.2018 (повне рішення складено 02.07.2018, суддя Ярешко О.В.) у справі
за позовом Військового прокурора Запорізького гарнізону, м.Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державної екологічної інспекції у Запорізькій області
до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Запоріжжя
про стягнення 103 899,00 грн.
Військовий прокурор Запорізького гарнізону звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Державна екологічна інспекція у Запорізькій області до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Запоріжжя про стягнення 103899,00 грн. шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.06.2018 позовні вимоги Військового прокурора Запорізького гарнізону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Державна екологічна інспекція у Запорізькій області до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя задоволено повністю. Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Запоріжжя шкоду, завдану державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, у розмірі 103899 грн. 00 коп., із яких: до місцевого бюджету с. Семенівка Запорізької області (р/р № 33117331700181, код ЄДРПОУ 37968956, МФО 813015, код бюджетної класифікації 24062100, одержувач - Мелітопольське управління державної казначейської служби України у Запорізької області) - 35824 (тридцять п'ять тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. 25 коп.; до місцевого бюджету ОТГ с. Новобогданівка Запорізької області (р/р № 33117331700415, код ЄДРПОУ 37968956, МФО 813015, код бюджетної класифікації 24062100, одержувач - Мелітопольське управління державної казначейської служби України у Запорізької області) - 4615 (чотири тисячі шістсот п'ятнадцять) грн. 04 коп.; до місцевого бюджету с. Обільне Запорізької області (р/р № 33117331700181, код ЄДРПОУ 37968956, МФО 813015, код бюджетної класифікації 24062100, одержувач - Мелітопольське управління державної казначейської служби України у Запорізької області) - 23551 (двадцять три тисячі п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 13 коп.; до місцевого бюджету с. Юльївка Запорізької області (р/р № 33116331700137, код ЄДРПОУ 38025393, МФО 813015, код бюджетної класифікації 24062100, одержувач - Управління державної казначейської служби України у Запорізькому районі Запорізької області) - 39 908 (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот вісім) грн. 58 коп. Стягувач: Державна екологічна інспекція у Запорізькій області (69035, м.Запоріжжя, вул.Незалежної України, буд. 72-а, код ЄДРПОУ 38025388). Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Запоріжжя (69063, м. Запоріжжя, вул. Земського лікаря Лукашевича, буд. 4, код ЄДРПОУ 07809992) на користь Військової прокуратури Південного регіону України (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11, код ЄДРПОУ 38296363; розрахунковий рахунок 35216073082762, ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.
Зазначене рішення обґрунтовано посиланням на здійснення відповідачем спеціального водокористування без спеціального дозволу, що суперечить ст.ст. 44, 48, 49 Водного кодексу України та є підставою для стягнення шкоди, завданої державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів у розмірі 103 899,00 грн. за період із 01.01.2014 по 01.01.2017.
Квартирно-експлуатаційний відділ м.Запоріжжя у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення господарського суду скасувати.
Скаржник вважає, що судом першої інстанції не враховані підстави застосування ст.218 ГК України, за якою суб'єкт господарювання може бути звільнений від господарсько-правової відповідальності, якщо доведе, що ним було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
На думку скаржника, господарським судом не надано належних висновків про те, що позовна заява подана за відсутністю предмету спору.
Відповідно до ст.23 Кодексу України про надра, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. У свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державного органу.
Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб, а саме - задоволення потреб військовослужбовців.
Скаржник зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення №005694 від 27.09.2016 не є належним доказом за відсутністю по ньому рішення відповідного органу і не може використовуватися як доказ, у зв'язку з тим, що він був складений не урахуванням ст.15 КпАП України, а саме на військовослужбовця, головного інженера-заступника начальника КЕВ м.Запоріжжя підполковника ОСОБА_1, який не є суб'єктом відповідальності за вказаним адміністративним протоколом.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду залишити без змін.
Прокурор вважає помилковим посилання скаржника на застосування у даному спору положень Кодексу про надра, оскільки предметом спору є відсутність саме дозволу на спеціальне водокористування.
Роботу щодо отримання дозволу відповідач почав проводити на виконання припису від 05.10.2016, який було винесено після проведення перевірки, що підтверджує той факт, що до того часу апелянт жодних заходів для отримання дозволу на спеціальне водокористування не вживав, а здійснював спеціальне водокористування без спеціального дозволу.
26.11.2018 позивач не забезпечив у судове засідання явку повноваженого представника, надав суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Колегія суддів вважає, що неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи.
26.11.2018 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Заслухавши пояснення присутніх учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.
Матеріали справи свідчать про те, що листом від 02.06.2016 № 3446-вих16 Військовий прокурор Запорізького гарнізону звернувся до Державної екологічної інспекції у Запорізькій області, в якому просив включити до Плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) за додержанням вимог природоохоронного законодавства суб'єкта господарювання Квартирно-експлуатаційний відділ м.Запоріжжя.
Відповідно до наказу Інспекції від 09.09.2016 № 352 Інспекцією у період із 14.09.2016 по 29.09.2016 проведено планову перевірку дотримання Квартирно-експлуатаційним відділом м.Запоріжжя вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.
За результатами проведеної перевірки, в присутності представників КЕВ м.Запоріжжя, складено ОСОБА_1 перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами КЕВ м. Запоріжжя.
Зазначений акт був підписаний представниками відповідача без зауважень та заперечень. Примірник акту отримав начальник КЕВ м. Запоріжжя.
Відповідно до п.3.2 ОСОБА_1 відповідач здійснює спеціальне водокористування з зазначених в акті артезіанських свердловин без наявності дозволів.
27.09.2016 Державною екологічною інспекцією у Запорізькій області складений протокол про адміністративне правопорушення № 005694, яким зафіксовано порушення посадовою особою КЕВ м. Запоріжжя ст.ст. 44, 48, 49, 51, 110 ВК України, тобто здійснення самовільного водокористування без дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади. У протоколі зазначено, що унаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства державі заподіяна шкода, яка буде розрахована.
Протокол підписаний посадовою особою КЕВ м.Запоріжжя без зауважень та заперечень, викладені пояснення, відповідно до яких порушник згодний з порушенням, зазначив, що будуть прийняті заходи по отриманню дозвільних документів. Екземпляр протоколу вручений останньому під підпис.
05.10.2016 Державною екологічною інспекцією у Запорізькій області Інспекцією внесено КЕВ м. Запоріжжя припис № 39/02-П, яким приписано отримати дозвіл на спеціальне водокористування відповідно до ст. 44 Водного кодексу України у термін до 30.12.2016.
Листом від 07.10.2016 Державна екологічна інспекція у Запорізькій області просила начальника КЕВ м.Запоріжжя, відповідно до ст.15 КУпАП вжити заходів з притягнення посадової особи - головного інженера - заступника начальника відділу - підполковника ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Листом від 15.12.2016 № 4350/09 позивач повідомив Військового прокурора про проведення планової перевірки КЕВ м. Запоріжжя у вересні 2016 року, виявлення порушень у сфері охорони атмосферного повітря, водних ресурсів та поводження з відходами та зазначив про складення 3 протоколів про адміністративні правопорушення, притягнення до адміністративної відповідальності посадової особи та сплати штрафу у сумі 0,850 тис.грн. у повному обсязі.
Інспекцією на адресу КЕВ м. Запоріжжя направлена претензія від 24.05.2017 з пропозицією добровільно відшкодувати шкоду, заподіяну державі, у розмірі 103899,00 грн., до якої доданий розрахунок розміру збитків від 23.05.2017.
У відповідь на зазначену претензію від 08.06.2017 відповідач, з посиланням на ст. 23 Кодексу про надра та зазначив, що є бюджетною організацією, у 2016 році була проведена робота поновлення паспортів бурових свердловин на воду; надавалися документи для отримання спеціального дозволу на спеціальне водокористування до центру надання адміністративних послуг м. Запоріжжя, на що було отримано два рази відмову.
Шкоду, заподіяну державі у розмірі 103 899,00 грн. відповідач не сплатив, що і стало причиною виникнення даного спору.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів приймає до уваги наступне.
За п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У Рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Аналіз положень частин 3- 5 статті 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Відповідно до ст.35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 № 454/2011 визначено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України. Держекоінспекція України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Матеріали справи свідчать про те, що Державна екологічна інспекція у Запорізькій області листами повідомила прокурора про порушення відповідачем у сфері водних ресурсів. Водночас, інспекцією впродовж значного проміжку часу з дня проведення перевірки не вжито заходів для звернення до суду стосовно захисту інтересів держави.
Таким чином, приймаючи до уваги наявність, передбачених законом виключних підстав, зокрема нездійснення позивачем захисту інтересів держави, прокурор правомірно звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Запорізькій області.
Враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави, а також визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, колегія суддів вважає, що прокурор, у межах своїх повноважень, має право звернутися до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Запорізькій області.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище, як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Стаття 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачає, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.
Частиною 1 статті 149, статтею 151 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Статтею 44 ВК України встановлений обов'язок водокористувачів здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
Відповідно до ст.48 ВК України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (ст.49 ВК України).
Згідно Державних актів на право користування землею, у користуванні відповідача знаходяться земельні ділянки, на яких розташовані артезіанські свердловини, з яких відповідачем здійснювався забір води у період, зазначений в акті Держекоінспеції.
Відповідно до Водного кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827).
Тобто, прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.
Статями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.
Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.
Статтею 23 Кодексу України про надра (у редакції станом на час здійснення водокористування без дозволу) закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.
Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. У свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державною органу.
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст.224 ГК України).
Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України (ст.111 ВК України).
Згідно з ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка її завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частиною 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі.
Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії, б) наявність шкоди, в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, г) вина заподіювача шкоди. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. При цьому, необхідно виходити з презумпції вини правопорушника, тобто позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що збитки завдано не з його вини.
Відповідно до п. 6 Положення про Державну екологічну службу, Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, видавати за їх результатами обов'язкові для виконання приписи, розпорядження; перевіряти документи на право спеціального використання природних ресурсів (дозволи, ліцензії, сертифікати, висновки, рішення, ліміти, квоти, погодження, свідоцтва).
Згідно з п. 1.4 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 № 464, який був чинним на момент проведення перевірки позивачем, під актом перевірки слід розуміти документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.
У відповідності до п. 4.20 вказаного нормативно-правого акта в останній день перевірки два примірники акта перевірки підписуються державними інспекторами, які проводили перевірку, і всіма членами комісії (якщо перевірка проводилася комісією), керівником або уповноваженою особою суб'єкта господарювання. Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта перевірки. У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт, про це зазначається в акті перевірки.
Акт перевірки, складений позивачем за результатами проведеної перевірки у період із 14.09.2016 по 29.09.2016, підписаний представниками відповідача без зауважень, примірник акта отриманий відповідачем. В акті зазначено, які саме порушення вимог природоохоронного законодавства (із посиланням на конкретні норми) допустив відповідач.
Дозвіл на спеціальне водокористування виданий відповідачу лише 16.11.2017.
Відтак, відповідач, здійснюючи забір води без дозволу на спеціальне водокористування, у порушення вимог ст.ст. 44, 49 ВК України діяв неправомірно.
Відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої Міністерством охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 р. № 389, ця Методика встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у разі самовільного використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.
Розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), здійснюється за формулою: З сам = 100 х W х Тар, де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), м3. Фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки суб'єкта господарювання за підписом керівництва, завіреної печаткою. Тар - розмір, аналогічній ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої ст. 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.
Квартирно-експлуатаційним відділом м. Запоріжжя надано довідку від 23.03.2017 №935, в якій зазначено кількість води, забраної із свердловин, вказаних у акті перевірки, за період з 01.01.2014 р. по 01.01.2017.
Перевіривши розрахунок розміру збитків, суд апеляційної інстанції вважає його вірним.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що матеріалами справи доведено факт порушення відповідачем водного законодавства, заподіяння відповідачем шкоди, її розмір, причинно-наслідковий зв'язок між ними, що є підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідача шкоди у розмірі 103 899,00 грн.
Під час вирішення даного спору судом першої інстанції відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно акту перевірки, складеного Державною екологічною інспекцією у Запорізькій області, та яким встановлено порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, перевірка проводилась у період із 14.09.2016 по 29.09.2016.
З позовом прокурор звернувся до суду 30.05.2018, тобто у межах трирічного строку позовної давності.
При цьому, господарським судом вірно зазначено, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на наявність підстав для звільнення його від господарсько-правової відповідальності, оскільки заявником не надано доказів вжиття ним усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Твердження апелянта про відсутність предмету спору у даній справі судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки заявником не надано доказів задоволення матеріально-правової вимоги позивача, зокрема, доказів сплати шкоди у розмірі 103 899,00 грн.
Колегія судів не приймає до уваги посилання відповідача на ст.23 Кодексу України про надра, якою передбачено, що видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб, оскільки у даному випадку підставою для виникнення спірних правовідносин є відсутність у відповідача дозволу на спеціальне водовикористання, який надається з урахуванням приписів ч.1 ст.44, ст.49 ВК України.
Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, прийнятому з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.
З урахуванням приписів ч.4 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покладаються на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню: рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 ГПК України суд, -
У задоволенні апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м.Запоріжжя відмовити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 25.06.2018 у справі №908/1023/18 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Постанова складена у повному обсязі 04.12.2018.
Головуючий суддя В.О.Кузнецов
Судді Т.А.Верхогляд
ОСОБА_2