вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"29" листопада 2018 р. Справа№ 910/9071/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Разіної Т.І.
Скрипки І.М.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 29.11.2018.
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі»
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2018 (повний текст складено 17.09.2018)
у справі №910/9071/18 (суддя Гулевець О.В.)
за позовом Державного підприємства «Регіональні електричні мережі»
до Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
про відшкодування збитків у сумі 161 010,82 грн.
Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» (далі, позивач або ДП «Регіональні електричні мережі») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі, відповідач або ДП «НЕК «Укренерго») про відшкодування збитків у сумі 161 010,82 грн. (за користування нерухомим майном - 103752,63 грн. та за спожиту електроенергію - 57 258,19 грн.).
В обґрунтування заявленого позову позивач, посилаючись на те, що Нововолинське відділення Державної інспекції Держенергонагляду у Волинській області інспекції Держенергонагляду у Західному регіоні відокремленого підрозділу «Державна інспекція енергетичного нагляду України» ДП «НЕК «Укренерго» з 01.06.2012 по 01.02.2018 без укладення письмового договору оренди займало нежитлові приміщення, розташовані у будівлі Волинської філії ДП «Регіональні електричні мережі» за адресою: м. Нововолинськ, вул. Луцька, буд. 1в, у зв'язку з чим позивачу завдано збитків на суму 161 010,82 грн. (за користування нерухомим майном - 103 752,63 грн. та за спожиту електроенергію - 57258,19 грн.). На підтвердження вказаних порушень позивач посилається на результати проведеної Державною аудиторською службою України планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Регіональні електричні мережі» (акт №05-21/3 від 30.03.2018).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2018 у справі №910/9071/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведений факт протиправної поведінки відповідача, внаслідок якої позивачу заподіяно шкоду в сумі 161 010,82 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2018 у справі №910/9071/18 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, не відповідає обставинам справи, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог статей 73, 74, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України не прийняв до уваги як доказ Акт від 30.03.2018 №05-21/3, а також договір на постачання води між Держенергонаглядом та Нововолинськводоканалом від 01.06.2012 №946/В-12-17, який доводить фактичне користування відповідачем нерухомим майном позивача.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2018 апеляційну скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» у справі №910/9071/18 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Разіної Т.І., Скрипки І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2018 у справі №910/9071/18, розгляд справи призначено на 29.11.2018.
19.11.2018 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив оскаржене рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
У судове засідання, призначене на 29.11.2018, з'явився представник відповідача.
Повноважний представник позивача у судове засідання не з'явився.
Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення позивача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити оскаржене рішення суду без змін.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, Державною аудиторською службою України було проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності ДП «Регіональні електричні мережі» за період з 13.11.2008 по 31.12.2017, за результатам якої складено акт №05- 21/3 від 30.03.2018 (далі, Акт).
У зазначеному Акті вказано, що внаслідок передачі нерухомого майна в безоплатне користування НВІ Держенергонагляду, не нараховано та не отримано орендну плату, протягом періоду з 01.06.2012 по 01.02.2018 Волинською філією ДП «Регіональні електричні мережі» втрачено фінансових ресурсів на суму 103 752,63 грн. та внаслідок неукладення договору про споживання електроенергії та ненарахування плати по відшкодуванню її вартості завдано матеріальної шкоди (збитків) в сумі 57 258,19 грн. Розрахунок збитків Державної аудиторської служби України доданий до акту №05-21/3 від 30.03.2018.
Позивач направив відповідачу претензію - вимогу №Д1/02/48 від 15.05.2018, в якій просив відшкодувати збитки за користування приміщеннями у сумі 103 752,63 грн. та за спожиту електроенергію - 57 258,19 грн., всього 161 010,82 грн.
У відповідь на вказану вище вимогу, відповідач у листі №01/09-3595 від 12.06.2018 зазначив про відсутність підстав для відшкодування збитків, посилаючись на відсутність укладених між сторонами договорів оренди приміщення чи відшкодування витрат на утримання приміщення.
З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду із позовом у даній справі, у якому просив стягнути з відповідача збитки в сумі 161 010,82 грн. (за користування нерухомим майном - 103752,63 грн. та за спожиту електроенергію - 57258,19 грн.), оскільки відповідач користувався приміщенням без правовстановлюючих документів, що позбавило позивача права одержати дохід у вигляді орендної плати за користування нерухомим майном, який він міг би отримувати, якби його право не було порушено.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Стаття 22 Цивільного кодексу України визначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками у відповідності до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина 3 статті 22 Цивільного кодексу України).
Відшкодування збитків у сфері господарювання передбачено главою 25 Господарського кодексу України. Зокрема, відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Зокрема визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За змістом статей 22, 1166 Цивільного кодексу України для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії.
Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 18 травня 2016 року у справах №3-194гс16, №3-271гс16.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Відтак, на позивача покладається обов'язок доведення факту заподіяння йому збитків, розміру таких збитків, надання доказів протиправності поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між його протиправною поведінкою та заподіяними збитками.
На підтвердження вказаних порушень позивач посилається на результати проведеної Державною аудиторською службою України планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Регіональні електричні мережі», а саме на акт №05-21/3 від 30.03.2018.
Представник відповідача не заперечував факт користування ним спірним нерухомим майном, водночас, зазначаючи, що позивачем не доведено наявності повного складу цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися.
Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Отже, встановлені за результатами планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Регіональні електричні мережі» факти щодо господарської діяльності позивача підлягають доказуванню позивачем та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України.
Акт ревізії №05-21/3 від 30.03.2018 фінансово-господарської діяльності, на який посилається позивач як на доказ понесених збитків на загальну суму 161 010,82 грн., не доводить наявності вини відповідача та не приймається судом до уваги як належний доказ наявності обставин, що свідчать про те, що відповідачем завдані позивачу збитки у вказаній сумі, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не можуть бути підставою для виникнення між сторонами прав та обов'язків.
Таким чином, сам лише акт ревізії №05-21/3 від 30.03.2018 не є підставою для стягнення з відповідача визначених у вказаному документі сум та не звільняє сторону від процесуального обов'язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами.
Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції правомірно відхилено акт ревізії як належний та допустимий доказ на підтвердження понесених позивачем збитків на загальну суму 161 010,82 грн., оскільки встановлені у вказаному акті факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України.
При цьому, судом у відповідності до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховані висновки Верховного Суду України, наведені у постанові від 10.09.2013 у справі №21-237а13 та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.02.2018 у справі №910/12793/17 та від 21.05.2018 у справі №922/2310/17.
Разом з тим, в акті ревізії №05-21/3 від 30.03.2018 відсутня інформація, та відповідно, позивачем не надано документів, на підставі яких Державною аудиторською службою України було визначено суму збитків.
Розрахунки витрат доходів ДП «Регіональні електричні мережі» за надане безоплатне користування майном та розрахунки спожитої електроенергії, додані до акту ревізії, не є первинними документами та не можуть підтверджувати факту споживання відповідачем електроенергії та понесених позивачем витрат у заявленій сумі.
Отже, позивачем у відповідності до положень статей 73, 74, 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України не надано суду жодних первинних документів в підтвердження розміру заявлених до стягнення збитків у сумі 161 010,82 грн. (за користування нерухомим майном - 103 752,63 грн. та за спожиту електроенергію - 57 258,19 грн.).
Посилання скаржника на договір із постачання води №946/В-12-17 від 01.06.2012, укладений між Держенергонаглядом та Нововолинськводоканалом (том 1, а.с. 79-80), як на доказ, яким підтверджуються обставини щодо користування відповідачем спірним нерухомим майном, приймаються судом до уваги. При цьому, як уже зазначалося вище, відповідачем даний факт не заперечувався. Водночас, даний договір не є первинним документом, яким може бути підтверджений розмір понесених позивачем збитків, які заявлені до стягнення у даній справі, оскільки предметом спору в даній справі є вимоги про стягнення збитків за користування нерухомим майном та за спожиту електроенергію, а не за послуги із водопостачання.
Отже, у матеріалах справи відсутні достатні докази на підтвердження протиправної поведінки відповідача, внаслідок якої позивачу заподіяно шкоду в сумі 161 010,82 грн.
Поруч із цим, в Акті на стор. 158 (том 1, а.с. 15) зазначено, що порушення допущено директором філії позивача Адамським О.А., яким не забезпечено укладення договору оренди та договору на відшкодування вартості понесених витрат по споживанню електроенергії іншою особою.
Фактичні дані, з яких би вбачалось заподіяння позивачу збитків у розмірі 161 010,82 грн., наявність протиправної поведінки (дій чи бездіяльності) відповідача, яка призвела до понесення позивачем збитків у вказаному розмірі, а також наявності причинного зв'язку між такою поведінкою та заподіянням шкоди, в матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, посилання позивача щодо наявності у відповідача зобов'язання укласти договір оренди нерухомим майном, не приймаються судом до уваги, оскільки правові відносини сторін щодо укладення договору не є предметом дослідження у даній справі про стягнення збитків.
Отже, позивач, всупереч наведених вище норм, не надав суду доказів наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, що, як наслідок, виключає можливість задоволення позовних вимог ДП «Регіональні електричні мережі» у даній справі.
Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2018 у справі №910/9071/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2018 у справі №910/9071/18 залишити без змін.
Матеріали справи №910/9071/18 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 286 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 04.12.2018.
Головуючий суддя Ю.Б.Михальська
Судді Т.І. Разіна
І.М. Скрипка