вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua
"29" листопада 2018 р. Справа№ 904/1260/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання: Бовсунівській Л.О.
за участю представників сторін: згядно протоколу судового засідання від 29.11.2018
розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Києві апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 05.06.2018 (повне рішення підписано 11.06.2018)
у справі № 904/1260/18 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Торг КР"
про стягнення 11 606,56 грн.
Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Торг КР" про стягнення 11 606, 56 грн., у тому числі: 7 303, 36 грн. - пені за порушення строків постачання товару та 4 303, 20 грн. - штрафу за поставку недоброякісної продукції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 у справі № 904/1260/18 у задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд-Торг КР" про стягнення 11 606,56 грн. відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням норм матеріального та недотриманні норм процесуального права.
В обгрунтвання апеляційної скарги апелянт посилається на пункт 5.7 договору, згідно якого датою прийняття товару є дата, вказана уповноваженою особою товароодержувача при отриманні товару в акті приймання-передачі товару на перевезення. Оскільки акт приймання-передачі товару для перевезення від 27.09.2017 р. №1274 не містить жодної відмітки товароодержувача, зазначене свідчить про відсутність факту поставки.
На думку апелянта, відсутність факту оплати за товар з боку позивача та відмітки про отримання товару товароодержувачем в акті приймання-передавання товару для перевезення від 27.09.2017 р. №1274 свідчить про те, що постачання товару не відбулося.
Судом не досліджено докази, надані до позовної заяви позивачем, а саме копію листа від 14 листопада 2017 року №722-1568 «Про зменшення обсягів закупівлі», за яким обсяг закупівлі товару зменшено на суму, визначену в п.3.1 договору 251 835,00 грн., тобто до нуля, що є належним доказом відсутності факту поставки товару та відповідно оплати за такий товар.
Апелянт зазначає, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо строків постачання товару відвовідно до визначеного договором терміну з 26.09.2017 по 15.10.2017 включно, призвело до нарахування штрафних санкцій відповідно до п.7.3 договору.
Також апелянт посилається на те, що документи для перевезення товару відповідачем до товароодержувача були оформлені 27.09.2017 р. у кількості 51 500 кг (загальна кількість товару за договором). Однак, постачання товару до Військової частини НОМЕР_2 м. Краматорськ та його повернення відбулося лише 04.10.2017 р. у кількості 22 000 кг, про що зазначається в акті перевірки та повернення товару № 72 від « 04» жовтня 2017 року.
Приймання товару товароодержачем проводилося комісійно відповідно до п. 2.3. договору в присутності представника відповідача. Керуючись Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю №11-6 та за якістю №11-7 комісія товароодержувача встановила неналежне оформлення супровідних документів на товар, його фактичну кількість та невідповідність товару вимогам ГОСТу 7176-85, про що свідчить акт перевірки та повернення товару № 72 від « 04» жовтня 2017 року. Від підписання даного акту представник відповідача відмовився, а поставлену продукцію вивіз з території Військової частини НОМЕР_2 , чим фактично визнав, що товар неналежної якості.
Апелянт зазначає, шо в подальшому, відповідач здійснив повторну спробу поставки товару, але комісією товароодержувача встановлено ряд недоліків, серед яких відсутність супровідних документів та виявлення недоброякісного товару, чим порушено умови договору, про що зазначено у акті повторної перевірки та повернення продовольства №73 від « 13» жовтня 2017 року.
Апелянт зазначає, що представник відповідача Тімаревський Є.Ю. відмовився залишати товар на тимчасове зберігання та відмовився від складання спільного акту про характер та кількість ураженої продукції, акту спільного відбору проб для подальшого дослідження щодо якості продукції в акредитованій лабораторії. Водночас, вантаж з товаром представник відповідача вивіз з території військової частини, що свідчить про визнання кту поставки неякісного товару з боку відповідача.
В подальшому поставка товару так і не відбулася, належним доказом чого є факт зменшення обсягів закупівлі позивача на всю суму договору у розмірі 251 832,00 грн. та у кількості 51 500,00 кг, що підтверджується листом позивача від 14 листопада 2017 року №722-1568.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.
Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача, який повідомлявся про час та місце розгляду справи, однак не скористався своїм правом участі в судовому засіданні.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представника позивача, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
19.09.2017 між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд-Торг КР" укладено договір № 366-17, відповідно до якого останній зобов'язався передати позивачу у власність картоплю свіжу, якість, кількість, асортимент і ціна якої зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, а позивач в свою чергу - прийняти і оплатити на умовах договору.
Згідно специфікації, яка є додатком № 1 до договору відповідач зобов'язався поставити свіжу картоплю кількістю 51 500 кг. у військову частину НОМЕР_2 , м. Краматорськ, загальною вартістю 251 835, 00 грн.
Відповідно до пункту 3.1 договору вартість товару складає 251 835, 00 грн., ціна на товар зазначається у специфікації із врахуванням тари, упаковки, транспортних витрат та інших витрат та може бути змінена за взаємною згодою сторін (пункти 3.2-3.3 договору).
Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що якість товару, який поставляється відповідачем повинна відповідати вимогам чинних нормативно-правових актів на цей вид товару та виготовляється відповідно до технічного завдання. Пред'явлення відповідачем документів, що підтверджують якість товару на всю партію є обов'язковим.
Відповідно до пункту 10.1 договору строк його дії сторони встановили з моменту підписання і до 31.12.2017.
Частиною 1. ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ст. 655 Цивільного кодексу України).
Згідно пункту 5.2 договору строк поставки товару складає двадцять календарних днів відповідно до заявки позивача. До кожної партії товару, що постачається відповідач обов'язково надає позивачу накладні, рахунки-фактури, завірені печаткою та підписами уповноваженої особи відповідача, а також надає документи, що підтверджують якість товару.
25.09.2017 позивач звернувся до відповідача з заявкою № 722-246 від 25.09.2017 на постачання свіжої картоплі кількістю 51 500 кг. у Військову частину НОМЕР_2 , м. Краматорськ, загальною вартістю 251 835, 00 грн.
Укладений договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2017 ( п. 10.1 договору).
Приписами пункту 7.2 договору встановлено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товару за бюджетні кошти постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
В якості додатку № 1 до договору сторони оформили специфікацію на поставку 400 контейнерів вартістю 2 180 000,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, 21.11.2017 позивач направив на адресу відповідача претензію № 1 від 20.11.2017 про сплату неустойки за порушення строків постачання товарів. Претензія була отримана відповідачем 24.11.2017.
Проте, відповідач відповіді на вищевказану претензію не надав.
13.02.2018 позивач звернувся до Миколаївської місцевої прокуратури № 1 з листом № 1295/08.01-01-24/09/42/17 для отриманням правової допомоги у зверненні до суду через порушення договірної дисципліни його контрагентами за укладеними господарськими договорами, у тому числі за договором від 21.09.2017 № 1413. Звернення мотивовано відсутністю у Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради можливості належного представлення своїх інтересів у суді, який знаходиться в іншому населеному пункті, а також через необхідність сплати судового збору.
05.04.2018 листом № (15-31)4676вих-18 заступник прокурора повідомив позивача про підготовку до пред'явлення позову до Дочірнього підприємства "Торговий дім "АФТ" за договором від 21.09.2017 № 1413.
Функція представництва інтересів держави у суді за органами прокуратури закріплена у ст. 131-1 Конституції України, якій кореспондується ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття "інтереси держави" слід розуміти як оціночне і таке, що охоплюється як нормами Конституції України, так й інших правових актів та реалізовується у випадках нездійснення чи неналежного здійснення захисту інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заступником прокурора правомірно подано до суду позов в інтересах Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, у зв'язку з чим заперечення відповідача у цій частині відхилено обгрунтовно.
Пунктом 2 ст. 11 Цивільного кодексу України зазначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, договір, укладений між між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Дочірним підприємством "Торговий дім "АФТ" за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.
Частиною 1. ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ст. 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Основні зобов'язання, що виникли внаслідок укладення договору у відповідача - це поставка і передача товару, у позивача - прийняття товару та оплата його вартості.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною другою статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач протягом двох днів з моменту отримання заявки поставив, а позивач прийняв свіжу картоплю в кількості 51 500 кг., загальною вартістю 251 835, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 842/16 від 27.09.2017, накладною № цбз02632 від 27.09.2017, актом приймання-передавання товару для перевезення № 1274 від 27.09.2017.
Таким чином, наявними у справі доказами спростовується твердження позивача про те, що відповідачем порушено строки поставки картоплі за договором № 366-17 від 19.09.2017.
Враховуючи наведене, колегія погоджуєтсья з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача відсутні правові підстави для нарахування пені у розмірі 7 303, 36 грн. за порушення строків постачання товару.
Пунктом 7.4 договору № 366-17 від 19.09.2017 сторони погодили про те, що у разі поставки товару з порушенням вимог пункту 2.1 договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 2 % вартості недоброякісного товару.
Аналізуючи пункт 7.4 договору, суд дійшов висновку про те, що підставою для нарахування штрафу є постачання відповідачем недоброякісного товару або такого, який не відповідає вимогам ДСТУ, ТУ та іншим вимогам до якості продукції.
Посилання апелянта на те, що 04.10.2017 відповідачем здійснено постачання товару до військової частини в кількості 22 000 кг, під час приймання якого було виявлено товар неналежної якості, в підтвердження чого до позовної заяви було додано акт перевірки та повернення продовольства від 04.10.2017, акт повторної перевірки та повернення продовольства від 13.10.2017, колегія до уваги не приймає, оскільки не підтверджений належними документами (видатковою накладною, актом приймання чи будь-яким іншим документом). Згідно наявних в матеріалах справи документів - накладної № цбз02632 від 27.09.2017 та акту приймання-передавання товару для перевезення № 1274 від 27.09.2017 товар позивачем поставлявся та приймався в кількості 51500, 00 кг. Доказів отримання позивачем товару в кількості 22 000 кг. матеріали справи не містять.
Дослідивши акт перевірки та повернення продовольства № 72 від 04.10.2017 суд апеляційної інстанції встановив, що зазначений документ складений в односторонньому порядку лише представниками позивача, без участі представника постачальника. Доказів того, що представник відповідача запрошувався до участі в перевірці якості поставленої продукції чи відмовився від підписання зазначеного акту матеріали справи не містять.
Крім того, матеріали справи не містять та суду не надано доказів повернення відповідачу товару або доказів, що позивач вчиняв які-небудь дії (письмове звернення до відповідача з вимогою про поставку неякісного товару) щодо неналежного виконання відповідачем умов договору.
Щодо акту повторної перевірки та повернення продовольства № 73 від 13.10.2017, який складено через певний проміжок часу після постачання товару, зазначений акт не може бути прийнятий судом до уваги як об'єктивний доказ того, що поставлена продукція не відповідає умовам ГОСТ 7176-85 та Закону України “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів”, оскільки складений в односторонньому порядку представниками позивача за відсутністю представника відповідача. Доказів повернення відповідачу картоплі за зазначеним суду актом не надано. Крім того, встановити в яких умовах позивач зберігав товар після його прийняття неможливо.
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висвноку про те, що твердження позивача про поставку відповідачем неякісної продукції за договором № 366-17 від 19.09.2017 не відповідає фактичним обставинам справи та доказам, які містяться в матеріалах справи.
На підставі викладеного, колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 11 606, 56 грн., у тому числі 7 303, 36 грн. - пені за порушення строків постачання товару та 4 303, 20 грн. - штрафу за поставку недоброякісної продукції є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Апелянтом належними та допустимими доказами не доведено суду факту порушення або його прав або охоронюваних законом інтересів, а отже місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки не підтверджуються жодними належними доказами по справі та не спростовують викладених в судовому рішенні обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 05.06.2018р. у справі № 904/1260/18 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 у справі № 904/1260/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 року у справі № 904/1260/18 залишити без змін.
Матеріали справи № 904/1260/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 281-285 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 04.12.2018
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б.Михальська