ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
03 грудня 2018 року № 826/4593/18
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Арсірія Р.О., при секретарі судового засідання Шевченко М.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити дії
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: Опанасенко А.В.
Суд прийняв до уваги таке.
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (надалі також - відповідач, Мінюст) про визнання дій та бездіяльності протиправними.
Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не виконується рішення Європейського суду №24690/15 від 12.10.2017 року, оскільки Європейським Судом чітко зазначено: "Ваша заява є частиною процедури виконання пілотного рішення по справі "Іванов про України №40450/04 від 15.10.2009 року… Суд вирішив, що відшкодування за системну проблему, встановлену в рішенні по справі "Іванов", має бути надано Вам в рамках процедури виконання", а тому Держава Україна повинна начислити справедливу компенсацію у визначеному ЄСПЛ розмірі.
Міністерством юстиції України - відповідачем, на адресу суду подано письмовий відзив в якому зазначено, що рішеннями Європейського Суду на які посилається позивач, заявникам не присуджено справедливої сатисфакції, а зобов'язано Україну вжити заходів загального характеру.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням Великої Палати Європейського суду від 12.10.2017 року у справі "Бурмич та інші про України" (заява №46852/13 та інші), Європейський Суд постановив вилучити зі свого реєстру (strike out) 12 148 заяв, відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав та основоположних свобод та передати їх Комітету міністрів Ради Європи, з метою їх розгляду в рамках вжиття заходів загального характеру для виконання рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява №40450/04, рішення 15.10.2009), у тому числі щодо надання відшкодування за невиконання або тривале виконання рішень національних судів, як це передбачено у п'ятому пункті резолютивної частини зазначеного рішення, та сплати боргу за рішенням національного суду.
До зазначеного списку розгляду заяв, приєднано заяву ОСОБА_1 №69704/14.
В подальшому, позивач вважаючи вказане рішення остаточним, та таким, яке підлягає виконанню державною Україною в особі її уповноважених органів звернувся 01.12.2017 та повторно 29.01.2018 року до Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України виконати остаточне рішення Великої Палати Європейського Суду від 12.10.2017 в частині виплати справедливої сатисфакції у розмірах передбачених пілотним рішенням (Іванов проти України).
01.11.2017 Кабінет Міністрів України перенаправив заяву ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України.
01.12.2017 Міністерство юстиції України листом повідомило позивача про розроблення стратегії вирішення порушеного у листі позивача питання.
Вважаючи дії Кабінету Міністрів України в особі Міністерства юстиції України протиправними та такими, що порушують права позивача, останній звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з зазначеним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Закону № 3477-IV визначено, що Рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
Пунктом 5 резолютивної частини Рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" постановлено, що держава-відповідач повинна невідкладно - не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, - запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду.
Пунктом 8 резолютивної частини цього Рішення постановлено, що:
a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним, держава-відповідач має виплатити заявнику: i) існуючу заборгованість за судовими рішеннями від 22 серпня 2001 року та 29 липня 2003 року, а також 174 (сто сімдесят чотири) євро, призначених з урахуванням інфляції; ii) 2500 (дві тисячі п'ятсот) євро - на відшкодування моральної шкоди, а також 1740 (одну тисячу сімсот сорок) євро - на відшкодування судових витрат, з урахуванням будь-якого податку в разі його стягнення із заявника;
b) зазначені вище суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
c) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначену вище суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період несплати, плюс три відсоткові пункти.
Згідно з п.п. 3, 4 резолютивної частини Рішення у справі "Бурмич та інші проти України", Судом постановлено: що зазначені в ньому п'ять заяв та 12143 заяв, наведені в додатках I і II до цього рішення, мають розглядатися відповідно до зобов'язань, які випливають із пілотного Рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (п.3).
Вирішено вилучити ці заяви з реєстру справ Суду відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 37 Конвенції та передати їх Комітету Міністрів Ради Європи, з метою їх розгляду в рамках вжиття заходів загального характеру для виконання зазначеного пілотного рішення у справі Іванов, у тому числі щодо надання відшкодування за невиконання або тривале виконання рішень національних судів, як це передбачено у п'ятому пункті резолютивної частини зазначеного рішення, та сплати боргу за рішенням національного суду (п. 4 ).
Тобто, Рішення Європейського суду у справі "Бурмич та інші проти України" є рішенням про вилучення заяв з реєстру, з метою їх розгляду в рамках загальних заходів щодо виконання пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" під наглядом Комітету міністрів Ради Європи.
Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Бурмич та інші проти України", а саме пункту 218, зазначено: "…рішення про вилучення подальших заяв типу Іванов з реєстру справ Суду не обмежує його повноваження щодо поновлення у реєстрі справ відповідно до пункту 2 статті 37, заяв, наведених у додатках до цього рішення, або будь-яких інших майбутніх аналогічних заяв, якщо це буде виправдано обставинами. Суд передбачає, що може бути доцільним провести повторну оцінку ситуації впродовж двох років із дня ухвалення цього рішення, щоб з'ясувати, чи виникли за цей час обставини, здатні виправдати здійснення Судом цих повноважень".
Зазначеним рішенням не передбачалось виплати справедливої сатисфакції заявникам. Європейський суд закрив провадження по вказаній справі і доданих до неї заяв, відмовившись розглядати по суті однотипні індивідуальні скарги.
Пунктом 204 рішення Європейського суду "…недоліки, на які скаржаться заявники у цих заявах, мають бути усунуті шляхом вжиття заходів загального характеру в рамках виконання пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", у тому числі й наданням належного та достатнього відшкодування шкоди, завданої порушенням Конвенції, встановленим зазначеним рішенням (пункти 154, 201-203 та п'ятий пункт резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України"), які мають здійснюватися під наглядом Комітету міністрів. Таким чином, враховуючи різні процеси, задіяні з цією метою. Суд також доходить висновку, що повага до прав людини у розумінні пункту 1 статті 37 in fine не вимагає подальшого розгляду цих заяв для ухвалення рішення щодо індивідуального відшкодування".
Тобто, як вбачається з даного рішення Європейський суд не присуджував заявникам справедливу сатисфакцію, а зобов'язав державу Україну вжити заходів загального характеру.
Зазначене рішення прийнято відповідно до статті 37 § 1 (с) Конвенції, якою визначено, що суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку, що на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.
Позивач просить визнати протиправними дії відповідача, які полягають у не виконанні зазначеного рішення ЄСПЛ, оскільки він вважає, що за Рішенням "Бурмич та інші проти України", яке вирішено за аналогією Рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", на його користь підлягає виплата відшкодування в визначеому розмірі, яка має бути здійснена відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 3477-IV у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного.
Суд вважає безпідставними та відхиляє вищезазначені доводи позивача, оскільки згідно з п. 4 Рішення по справі "Бурмич та інші проти України" заяву ОСОБА_1 та інших заявників вилучено з реєстру справ Суду та передано Комітету Міністрів Ради Європи в рамках вжиття заходів загального характеру, як це передбачено у п'ятому пункті резолютивної частини Рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України".
Проте, суд звертає увагу, що цим рішенням не зобов'язано державу - відповідача (Україну) виплатити відшкодування заявникам, заяви яких вилучено з реєстру справ Суду.
У статті 1 Закону № 3477-IV визначено, що в цьому законі термін «виконання Рішення», це: а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
Порядок виконання державною виконавчою службою Рішень в частині виплати відшкодування встановлений статтями 7-9 Закону № 3477-IV.
Згідно ч. 1 ст. 8 Закону № 3477-IV, виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.
Порядок вжиття заходів загального характеру здійснюється відповідно до статей 13-15 Закону № 3477-IV.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 3477-IV, заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.
Щокварталу Орган представництва готує та надсилає до Кабінету Міністрів України подання щодо вжиття заходів загального характеру (ч.1. ст. 14 Закону №3477-IV).
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 15 Закону 33477-IV, прем'єр-міністр України відповідно до подання, передбаченого у статті 14 цього Закону, визначає центральні органи виконавчої влади, які є відповідальними за виконання заходів загального характеру, та невідкладно дає їм відповідні доручення. Відповідні акти мають бути видані та відповідний законопроект має бути внесений Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України протягом трьох місяців від дня видання доручення Прем'єр-міністра України, передбаченого частиною першою цієї статті.
Аналіз вищевказаних норм Закону 3477-IV вказує, що вжиття заходів загального характеру не відноситься до компетенції міністерства юстиції України та не підлягає виконанню в порядку, визначеному статтями 7-9 цього Закону та Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до статті 13 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема:
а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування;
б) внесення змін до адміністративної практики;
в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів;
г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи;
д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.
Також, відповідачем надано до матеріалів справи докази, з яких вбачається, що Кабінетом Міністрів України, 09.08.2017 року прийнято постанову №591 "Про утворення міжвідомчої робочої групи з вирішення проблемних питань, пов'язаних із виникненням заборгованості держави за рішеннями суддів", щодо справ "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Жовтнер проти України", "Бурмич та інші проти України".
Крім того, Міжвідомчою робочою групою розроблено проект стратегії погашення заборгованості держави та запобігання її виникнення. В подальшому Європейський суд для вирішення констатованих у рішеннях "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Жовтнер проти України", "Бурмич та інші проти України" державі Україна надано проміжок часу строком два роки, для розроблення відповідної стратегії та вжиття заходів на національному рівні.
Статтею 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що рішенням Європейського суду є:
а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;
б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України;
в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України;
г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.
Як зазначалось вище, рішення Європейського суду у справі "Бурмич та інші проти України" є рішенням про вилучення заяв з реєстру.
Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" не встановлено процедури виконання рішення у справі про вилучення Європейським судом заяв зі свого реєстру справ ("strike out").
Тобто, положення Закону України "Про виконавче провадження" застосовуються тільки до рішень Європейського суду, які визначені у абзаці 6 статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 12.10.2017 року у справі "Бурмич та інші проти України" про вилучення заяв з реєстру справ.
Статтею 7 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" не передбачено направлення Уповноваженим повідомленням до державної виконавчої служби та заявників про ухвалення рішення у справі "Бурмич та інші проти України", а також документів для відкриття виконавчого провадження на отримання присуджених Європейським судом коштів.
Суд вважає безпідставними вищезазначені доводи позивача, оскільки згідно з п. 4 Рішення по справі "Бурмич та інші проти України" заяву позивача та інших заявників вилучено з реєстру справ Суду та передано Комітету Міністрів Ради Європи в рамках вжиття заходів загального характеру, як це передбачено у п'ятому пункті резолютивної частини Рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України".
Проте, зазначеним рішенням Європейського суду не зобов'язано державу Україна відповідача виплатити відшкодування заявникам, заяви яких вилучено з реєстру справ Суду.
Аналогічної правової позиції дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.03.2018 року у справі № 2а-7995/11, від 20.03.2018 року № 362/985/14-а, від 10.04.2018 року № 728/724/13-а.
Із врахуванням вищевказаного, суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_1 про визнання протиправними дії Кабінету Міністрів України, в особі Міністерства юстиції України та підпорядкованої йому Державної виконавчої служби України необґрунтовані, у зв'язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні.
Щодо інших позовних вимог, вони не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від першої вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено.
Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Р.О. Арсірій