ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 листопада 2018 року № 826/11000/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної адміністрації у м. Києві
про зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної адміністрації у м. Києві (надалі - відповідач або Управління) у якому просить суд:
зобов'язати відповідача видати посвідчення «Інваліда війни».
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та інвалідом 3 групи довічно, відтак має право на видачу відповідного посвідчення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2018 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надіслав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Приймаючи до уваги наведені приписи ст. 162 КАС України, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період аварії на Чорнобильській атомній електростанції працював в Прип'ятському монтажному управлінні треста «Южтеплоенергомонтаж» і 11, 13, 17, 23 та 25 травня 1986 року приймав участь у ліквідації наслідків аварії.
Внаслідок виконуваних робіт позивач отримав захворювання, а в подальшому інвалідність, яка пов'язана з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до посвідчення від 13.03.2002 серії НОМЕР_1 позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, а згідно вкладки до посвідчення № 118261 також учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
У відповідності до довідки МСЕК від 05.03.2002 серії КИЕ-1 № 022894 позивачу встановлено 3 групу інвалідності довічно, у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
22.04.2018 ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про видачу посвідчення «Інваліда війни».
Листом від 24.04.2018 за вих. № 36-1277 відповідач відмовив позивачу у видачі посвідчення, посилаючись на відсутність документальних підтверджень залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.
Вважаючи такі дії Управління протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що спірні правовідносини врегульовані Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (нижче - Закон № 3551-ХІІ).
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Отже, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, необхідною є одночасна наявність обставин: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Суд вважає доведеними факти участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Між тим, ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ.
Водночас для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон № 3551-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Як зазначено у пояснювальній записці до проекту Закону (рестр. № 3078 від 06.02.2003) про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (щодо осіб, залучених до складу формувань цивільної оборони), який був прийнятий 15.06.2004 під № 1770-IV і набув чинності 08.07.2004 та яким, власне, і було доповнено ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ пунктом 9, «з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-ти кілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню».
Отже, окрім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 10.05.2018 по справі № 279/12162/15-а (провадження № К/9901/14487/18), від 07.06.2018 по справі № 377/797/17 (провадження № К/9901/5706/17).
Довідка МСЕК, яку представник позивача долучив до заяви, адресованої відповідачу, щодо видачі посвідчення «Інваліда війни» належним чином підтверджує статус ОСОБА_1 як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Втім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 796-ХІІ).
Витяг з розпорядження начальника цивільної оборони Київської області Плюща І. № 52 від 19.05.1986, виготовлений Управлінням з питань надзвичайних ситуацій Київської обласної державної адміністрації, суд не приймає до уваги як доказ залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки в ньому фактично міститься лише позиція цієї особи про організацію залучення громадян до виконання робіт виключно у невоєнізованих формувань Цивільної оборони, що не відповідає змісту досліджених судом документів та положенням законодавства, чинного як на час виконання цих робіт, так і станом на день розгляду справи.
За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача саме до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, та як наслідок видачі відповідного посвідчення, суд не вбачає.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд вважає, що заявлені позовні вимоги, за викладених в позові підстав, не є обґрунтованими, а обставини, на які посилається позивач - доведеними, відтак позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд м. Києва.
Суддя К.С. Пащенко