ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
30 листопада 2018 року місто Київ № 640/19920/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд»
до треті особи:Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Товариство з обмеженою відповідальністю «ДХ Інвест Нерухомість»
провизнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Товариство з обмеженою відповідальністю «ДХ Інвест Нерухомість», в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо затвердження умов продажу активу (ів) (майна) банку Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», а саме:
· право вимоги за кредитним договором від 24.09.2012 №37/2012-КК, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд»;
· право вимоги за кредитним договором від 09.08.2013 №2/1/2-1/2013/980-КЛ/25, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд»;
- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.07.2018 №2023 про затвердження умов продажу активів.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, підставою звернення до суду стали протиправні, на думку позивача, дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо затвердження умов продажу активу (ів) (майна) банку Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра».
Розглянувши матеріали позовної заяви та додані до неї матеріали, суд вважає, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.
Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з положеннями частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з вимогами статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Варто наголосити, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим, також, у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі по тексту - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до положень частини другої статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Приписами статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
Отже, основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
Суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 18.04.2018 (№12-27гс18), відповідно до якої, визначений статтею 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правовий статус Фонду, згідно якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.
Враховуючи, що спірні правовідносини виникли через виведенням неплатоспроможного банку з ринку, Фонд не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій по відношенню до позивача.
Так, варто зазначити, що товариство з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» у даній позовній заяві оскаржує рішення Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства, зокрема, шляхом виставлення для продажу на аукціоні активів банку.
Лише та обставина, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить спір публічно-правовим, оскільки позивач оскаржує рішення Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як розпорядника майном банку, що ліквідується, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових цінностей.
Зважаючи на характер спірних правовідносин та склад учасників у даному випадку, суд приходить до висновку, що даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративні справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На виконання вимоги, зазначеної у частині шостій статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, є необхідним роз'яснити позивачу, що розгляд позовної заяви останнього має здійснюватися у порядку господарського судочинства із врахуванням правил територіальної підсудності.
Відповідно до частини другої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі суддя постановляє ухвалу.
З огляду на викладене, керуючись вимогами статті 19, пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У відкритті провадження в адміністративній справі №640/19920/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісжитлобуд» до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Товариство з обмеженою відповідальністю «ДХ Інвест Нерухомість» про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій - відмовити.
Роз'яснити позивачу, про те, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.