28 листопада 2018 року справа №805/3696/18-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Токаревої А.Г., представника відповідача - Цирі С.М., діючого за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2018 року у справі № 805/3696/18-а (головуючий суддя І інстанції Кониченко О.М.), складену в повному обсязі 30 липня 2018 року в м. Слов'янськ Донецької області за позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 04 серпня 2017 року по квітень 2018 року в сумі 18 034,32 грн., -
06 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення середнього зоробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 04 серпня 2017 року по 04 квітня 2018 року в сумі 18 034,32 грн. (а.с. 3-5).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2018 року у справі № 805/3696/18-а відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 79-82).
Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що постановою від 06 грудня 2017 року Донецького окружного адміністративного суду у адміністративній справі №805/3108/17-а позовні вимоги задоволенні та стягнуто на її користь: компенсацію заробітної плати за вересень-листопад 2014 року у зв'язку порушенням строку її виплати в сумі 3 601,86 грн.
Зазначила, що заборгованість по належній їй по закону компенсації заробітної плати за вересень-листопад 2014 року у зв'язку з порушенням строку її виплати в сумі 3 601,86 грн. була виплачена роботодавцем лише 04 квітня 2018 року.
Остаточний розрахунок при звільненні по компенсації заробітної плати за вересень-листопад 2014 року у зв'язку порушенням строку (по липень 2017 року) її виплати в сумі 3 601,86 грн. відповідач зробив лише 04 квітня 2018 року, що визнається та не заперечується відповідачем.
При таких обставинах, апелянт вважає, що має право на стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 04 серпня 2017 року по 04 квітня 2018 року (за 163 робочих днів) у розмірі 18 034,32 грн., тобто за той період, за який він раніше судом на користь позивача ще не стягувався, як це передбачено ст. 117 КзПП України (а.с. 85-87).
Позивач в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась судом належним чином. Письмово просила розглянути справу у її відсутність.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 у період з 15 вересня 2010 року по 05 листопада 2014 року займала посаду спеціаліста І категорії Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області, який є установою, підпорядкованою Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області.
У травні 2016 року позивач, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участі третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі, включаючи оплату часу простою та компенсації за невикористану відпустку у загальному розмірі 19 385,93 гривень.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року у справі №805/1224/16-а позов задоволено частково. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_2 заборгованість з заробітної плати та компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки в сумі 4369,63 грн. (а.с. 16-21).
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року постанову від 30 серпня 2016 року у справі № 805/1224/16-а залишено без змін.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року по справі № 805/1224/16-а, встановлено наступні обставини.
Наказом Головного управління юстиції у Донецькій області від 05 листопада 2014 року № 3087/1 ОСОБА_2 звільнено з посади спеціаліста І категорії Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області 05 листопада 2014 року за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України. При цьому, в наказі зазначено: виплатити ОСОБА_2 компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 15 вересня 2014 року по 05 листопада 2014 року у кількості 04 календарних дні.
Згідно довідки Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 20 травня 2016 року за №10-17-559, заборгованість із заробітної плати перед позивачем складає за вересень 2014 року - 1551,62 гривень, жовтень 2014 року - 2210,15 гривень та за листопад 2014 року - 2624,16 гривень, що становить 6385,93 гривень. Також, в довідці вказано, що сума заробітної плати за період з вересня по листопад 2014 року, що підлягає виплаті на користь позивача за відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів, складає 5092,50 гривень.
Довідкою Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29 серпня 2016 року №10-17-1984 визначено, що сума нарахованого доходу позивача за вересень-листопад 2014 року становить 4 369,63 гривень. Згідно довідки Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 05 серпня 2016 року № 10-17-1813 підтверджено, що заборгованість відповідача перед позивачем в частині невиплати компенсації за 4 дні невикористаної частини щорічної основної відпустки становить 268,84 гривень.
Відповідною довідкою Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 20 травня 2016 року №8-17-560 підтверджено вислугу років, посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років, а також підтверджено, що ОСОБА_2 працювала на посаді спеціаліста І категорії відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області.
Крім того, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року у справі № 805/1224/16-а встановлено, що розрахункові листи ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), щодо нарахованої заробітної плати за вересень-листопад 2014 року складає у загальній сумі 6385,93 гривень.
Суму грошових коштів визначених у постанові Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року у справі № 805/1224/16-а ОСОБА_2 виплачено 04 серпня 2017 року відповідно до заяви від 25 липня 2017 року.
У вересні 2017 року позивач звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участі третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення заборгованості по компенсації за 30 днів невикористаної відпустки в сумі 1916,30 гривень; компенсації заробітної плати за вересень, жовтень, листопад 2014 року у зв'язку порушенням строку її виплати (по липень 2017 року) в сумі 3601,86 гривень; середній заробіток за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 05.11.2014 року по 22.08.2017 року за 689 робочих днів в сумі 65413,66 гривень на загальну суму 70931,82 гривень.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року у справі №805/3108/17-а позов задоволено частково. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_2 суму компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період вересень - листопад 2014 року в розмірі 3601,86 грн. та суму середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільнені у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 05 листопада 2014 року по 04 серпня 2017 року в розмірі 76 230,96 грн. (а.с. 22-26).
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року постанову від 06 грудня 2017 року у справі № 805/3108/17-а залишено без змін.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року по справі № 805/3108/17-а встановлено наступні обставини.
ОСОБА_2 виплачено компенсацію за 4 (чотири) дні невикористаної відпустки, а виплата компенсації за 30 (тридцять) днів не передбачена у зв'язку з тим, що наказом про звільнення ОСОБА_2 від 05 листопада 2014 року № 3087/1 встановлено, що позивачеві належить виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 15 вересня 2014 року по 05 листопада 2014 року у кількості 04 календарних дні, що також вірно визначено відповідачем в ході перевірки правильності розрахунку зазначеної суми компенсації, що встановлено в постанові від 30 серпня 2016 року по справі № 805/1224/16-а.
Судом зазначено, що у зв'язку з чим, позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області заборгованості по компенсації за 30 (тридцять) днів невикористаної відпустки в сумі 1916,30 гривень задоволенню не підлягають.
При цьому, судом зауважено, що право працівника на отримання середнього заробітку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю виникає за умови наявності у власника (роботодавця) перед працівником заборгованості зі сплати заробітної плати за відповідний період.
Наявність заборгованості Головного територіального управління юстиції у Донецькій області перед ОСОБА_2 зі сплати заробітної плати за період вересень - листопад 2014 року та компенсації за невикористану відпустку за 4 (чотири) дні встановлено в постанові Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року по справі №805/1224/16-а. Тобто, вказане свідчить про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку має похідний характер.
Враховуючи положення статті 11 КАС України, суд стягнув суму середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільнені у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 05 листопада 2014 року по 04 серпня 2017 року в розмірі 76 230,96 грн.
Суму грошових коштів визначених у постанові Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року у справі №805/3108/17-а ОСОБА_2 виплачено 03 квітня 2018 року (платіжні доручення №373 на суму 3 601,86 грн. (а.с. 53), № 372 на суму 76230,96 грн. (а.с. 52).
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами (частина друга статті 370 КАС України).
Позивач вважає, що оскільки останній розрахунок при звільненні по компенсації заробітної плати за вересень-листопад 2014 року у зв'язку з порушенням строку її виплати в сумі 3 601,86 грн. відповідач зробив 04 квітня 2018 року, вона має право на стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 04 серпня 2017 року по 04 квітня 2018 року (163 робочих днів). Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на стягнення середнього заробітку за час затримки з розрахунком при звільненні за період з 04 серпня 2017 року по 04 квітня 2018 року, оскільки середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу не є заробітною платою або її складовою.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
За змістом статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, позивача звільнено з 05 листопада 2014 року, тоді як, фактичний розрахунок проведено 03 серпня 2017 року.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до суду з позовами, які стосувались розміру належних звільненому працівникові сум (справи № 805/1224/16-а, № 805/3108/18-а).
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного суду від 27 червня 2018 року по справі №810/1543/17.
Нормами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Компенсація заробітної плати за вересень-листопад 2014 року у зв'язку з порушенням строку її виплати в сумі 3 601,86 грн. не є складовою заробітної плати за своєю природою, що нівелює твердження апелянта про необхідність застосування ст. 117 КЗпП України до спірних правовідносин.
Враховуючи те, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу не є заробітною платою та не є виплатою, яка була нарахована позивачу, але не була виплачена при його звільненні, а право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати має звільнений працівник, якому підприємство своєчасно не виплатило належні йому при звільненні суми заробітної плати, суд апеляційної інстанції вважає, що у позивача відсутнє право на стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки з розрахунком при звільненні за період з 04 серпня 2017 року по 04 квітня 2018 року.
Відтак, положення ст.117 КЗпП України у спірних правовідносинах застосуванню не підлягає.
При цьому, матеріалами справи підтверджено, що заборгованість по заробітній платі була виплачена позивачу 03 серпня 2017 року.
Крім того, за постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року у справі №805/3108/17-а судом вже стягнуто на користь позивача середній заробіток за весь час затримки з розрахунком при звільнені у зв'язку з порушенням строків його виплати за період з 05 листопада 2014 року по 04 серпня 2017 року в розмірі 76 230,96 грн., що був перерахований позивачу 04 квітня 2018 року (а.с. 52).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 липня 2018 року у справі № 805/3696/18-а - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені у судовому засіданні 28 листопада 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 грудня 2018 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Г.М. Міронова