22 листопада 2018 року Чернігів Справа № 2540/2917/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Кашпур О.В.,
за участі секретаря - Андрушко І.М.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - Шкляр В.Г., Лутай Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Коропської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправним, скасування наказу та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Позивач 22.08.2018 звернулась до суду з адміністративним позовом до Коропської районної державної адміністрації Чернігівської області і просить:
визнати протиправним та скасувати наказ Коропської районної державної адміністрації Чернігівської області від 23.07.2018 № 65-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організаційної роботи апарату Коропської районної державної адміністрації;
поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організаційної роботи апарату Коропської районної державної адміністрації;
стягнути з Коропської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.07.2018 по день поновлення на роботі;
постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організаційної роботи апарату Коропської районної державної адміністрації та присудження виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, допустити до негайного виконання;
стягнути з відповідача на користь позивача усі понесені ним документально підтверджені судові витрати;
Свої вимоги мотивує тим, що винесений наказ керівника апарату Коропської РДА від 23.07.2018 № 65-к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу організаційної роботи апарату Коропської районної державної адміністрації з 23.07.2018 року, є протиправним, а тому наявні підстави для його скасування із поновленням позивача на роботі, оскільки таке звільнення відбулось в порушення КЗпП України і Закону України «Про державну службу» та за відсутності в розпорядженні в.о. голови Коропської РДА від 28.02.2018 № 125 «Про структуру районної державної адміністрації» інформації про ліквідацію або реорганізацію структурного підрозділу Коропської РДА, в якому ОСОБА_5 обіймала посаду начальника відділу. Крім того позивач зазначає, що її звільнення було здійснено з порушенням Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» та не повідомлено відповідну місцеву раду про попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення. Враховуючи наведені обставини позивач просить задовольнити її позовні вимоги.
Ухвалю суду від 27.08.2018 у справі відкрито провадження та слухання справи призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому відкритому судовому засіданні. Відповідачу надано 15-денний термін для подачі до суду відзиву на позовну заяву.
У встановлений термін від Коропської районної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що звільнення з посади ОСОБА_5 відбулося згідно вимог чинного законодавства щодо попередження про наступне вивільнення, врахування переважного права залишення на роботі, пропонування іншої роботи. Продуктивність праці інших працівників роботодавцем визнано вищою. Згоди профспілкового органу на звільнення ОСОБА_5 роботодавець не потребував, оскільки позивачка не була членом профспілки. При звільненні працівниці здійснені всі передбачені законодавством виплати. Крім того відповідач наполягає на тому, що поновлення на роботі, а саме на посаді начальника відділу організаційного роботи апарату Коропської районної державної адміністрації ОСОБА_5 є неможливим, оскільки в штатному розписі Коропської РДА відсутня дана посада. За наведених обставин Коропська райдержадміністрація просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.
За результатами підготовчого судового засідання сторонам було надано строки для подання до суду заяв по суті справи.
Представником позивача було подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти обставин, викладених у відзиві та наполягає на обґрунтуваннях, викладених в позовній заяві.
Крім того представником позивача заявлено клопотання про допит в судовому засідання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8
Судом було задоволено клопотання представника позивача та окрім зазначених свідків викликано в судове засідання ОСОБА_9
Позивач, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що розпорядженням в.о. голови Коропської РДА від 28.02.2018 № 125 «Про структуру районної державної адміністрації» затверджено структуру райдержадміністрації та граничну чисельність апарату, структурних підрозділів районної державної адміністрації. Пунктом 3.3 даного розпорядження передбачено скорочення в апараті райдержадміністрації начальника відділу організаційної роботи адміністрації, а пунктом 5.1 створення посади начальника загального відділу, організаційної роботи та контролю адміністрації.
Крім того пунктом 2.3 вказаного розпорядження перейменовано посаду головного спеціаліста організаційного відділу апарату районної державної адміністррації на посаду головного спеціаліста загального відділу, організаційної роботи та контролю.
Відповідно до додатків № 1 та № 2 до вказаного розпорядження в структурі Коропської РДА створено загальний відділ, організаційної роботи та контрою чисельністю 3 працівники: начальник відділу (1 посада); головний спеціаліст (2 посади).
Розпорядженням в.о. голови Коропської РДА від 27.03.2018 № 188, внесено зміни в розпорядження в.о. голови Коропської РДА від 28.02.2018 № 125, а саме в частині введення в дію нової структури РДА з 01 березня 2018 року, тобто заднім числом.
ОСОБА_1 07.03.2018 було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано для переведення посаду головного спеціаліста загального відділу, організаційної роботи та контролю апарату райдержадміністрації строково до 10.07.2018, на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника (а.с. 194).
21 травня 2018 року керівником апарату Коропської РДА ОСОБА_9 було вручено начальнику відділу організаційної роботи апарату райдержадміністрації ОСОБА_5 попередження про наступне вивільнення та у вказаному попередженні було запропоновано переведення на наявну тимчасову вакансію, а саме: головного спеціаліста загального відділу, організаційної роботи та контролю апарату райдержадміністрації, яка була тимчасова - до 10 липня 2018 року, на час відсутності основного працівника - ОСОБА_10 Інших вакантних посад ОСОБА_1 запропоновано не було (а.с. 24).
Листом керівника апарату Коропської РДА ОСОБА_9 №01-24/1364 від 11.07.2018 позивача було повідомлено про те, що посада головного спеціаліста загального відділу, організаційної роботи та контролю апарату Коропської РДА, яка була запропонована позивачу у вказаному попередженні про вивільнення вже відсутня, у зв'язку з виходом основного працівника ОСОБА_10 на роботу. Вказаний лист також не містив жодної інформації щодо наявності інших вакантних посад як в апараті, так і структурних підрозділах Коропської РДА.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про Державну службу», наказом керівника апарату Коропської РДА від 23.07.2018 № 65-к, ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу організаційної роботи апарату Коропської районної державної адміністрації з 23.07.2018.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, визначає Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу».
Статтею 43 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
В свою чергу, статтею 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
З огляду на зміст частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», суд зазначає, що процедура, порядок вивільнення державних службовців у випадку ліквідації держоргану здійснюється законодавством про працю, тобто за правилами, визначеними Кодексом законів про працю України.
Згідно із пунктом 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, - банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За правилами статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Таким чином виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Як встановлено в судовому засіданні, інших вакантних посад ані в апараті райдержадміністрації ані в структурних підрозділах Коропської РДА позивачу не було запропоновано.
Крім того судом встановлено, що ОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення ще 07.03.2018 (а.с. 194), у вказаному попередженні позивачу також було запропоновано тимчасову вакансію, а саме: головного спеціаліста загального відділу, організаційної роботи та контролю апарату райдержадміністрації. В цьому попередженні також не зазначено, що ОСОБА_1 було запропоновано інші вакантні посади.
Під час судового засідання свідок ОСОБА_11, яка є керівником апарату Коропської районної державної адміністрації, не надала суду пояснень з приводу того, чому позивачу не було запропоновано інших вакантних посад. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що станом на 07.03.2018 в Коропській РДА були відсутні вільні посади, які б були рівнозначні посаді ОСОБА_1
Також положеннями частини першої статті 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина третя цієї статті).
При цьому слід звернути увагу і на те, що при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Отже з аналізу наведених норм слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи і інші обставини, що дають право для залишення на роботі, враховуються лише в тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.
Під кваліфікацією розуміється здатність виконувати завдання та обов'язки відповідної роботи.
Доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності.
Про продуктивність праці, як узагальнюючий показник її результативності, може свідчити збільшення обсягу виконуваної роботи, її якості, суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.
Таким чином при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №824/3229/14-а, від 11.07.2018 у справі № 816/1232/17.
Як свідчать матеріали справи, Коропською районною державною адміністрацією станом на 01.03.2018 було здійснено порівняльний аналіз кваліфікації двох працівників - ОСОБА_13, начальника відділу загального забезпечення та контролю апарату РДА та ОСОБА_1, начальника відділу організаційної роботи Коропської РДА. Тобто відповідачем порівняно лише двох працівників, однак суду не було надано доказів того, що порівнювалась кваліфікація всіх працівників РДА та було визначено найбільш кваліфікованих. Отже порівняння працівників, в тому числі і позивача, у порядку, передбаченому статтею 42 КЗпП, відповідач не провів
Водночас судом встановлено, що ОСОБА_1 має більш ніж 20 років трудового стажу, з них майже 20 років стажу державного службовця, дві закінчені вищих освіт, одна з яких за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Магістр державного управління» спеціальність «Місцеве самоврядування», неодноразове підвищення позивачем своєї кваліфікації та позитивне проходження щорічної оцінки, перебування ОСОБА_5 у Президентському кадровому резерві «Нова еліта нації».
Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 під час судового засідання характеризували позивача з позитивної сторони, вказали що вона є дисциплінованим професіоналом, пояснили , що позивач впроваджувала нові форми і методи роботи.
Як зазначено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясовувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Отже враховуючи наведені норми, суд приходить до висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 через скорочення штатів було можливе за умови того, що дійсно відбулося скорочення її посади в штатному розписі Коропської районної державної адміністрації, що її повідомлено про наступне можливе вивільнення не пізніше ніж за два місяці до такого звільнення, одночасно роботодавець повинен був ознайомити позивача з повним переліком вакантних посад в тому ж органі державної влади, що відповідають його кваліфікації, а також здійснити порівняльний аналіз кваліфікації працівників Коропської РДА для визначення переважного права на залишення на державній службі.
Враховуючи, що Коропською РДА не було дотримано законодавчо встановленої процедури звільнення в зв'язку із скороченням чисельності працівників, а саме не було запропоновано позивачу всі наявні в райдержадміністрації вакантні посади, не здійснено належну порівняльну оцінку кваліфікації ОСОБА_1, а отже не дотримано вимог трудового законодавства щодо запобігання незаконному звільненню та не дотримано принципів сприяння у збереженні роботи. За наведених обставин, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 з посади відбулося незаконно, а тому позивач підлягає поновленню на посаді, а оскаржуваний наказ підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Згідно частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі, у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року (№ рішення у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність поновлення ОСОБА_1 на посаді "начальника відділу організаційної роботи апарату Коропської районної державної адміністрації".
Згідно із приписами частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Таким чином судом встановлено факт протиправності звільнення позивача із займаної посади, відтак, період часу з 24.07.2018 по 22.11.2018 є періодом вимушеного прогулу позивача, а втрачений за цей час заробіток, відповідно до вимог чинного трудового законодавства України, підлягає відшкодуванню, виходячи з розміру середньоденного заробітку за останні два місяці, що передували звільненню.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Із п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Згідно довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 10.10.2018 № 01-15/1900 розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 489,02 грн., кількість робочих днів у період з 24.07.2018 по 22.11.2018 складає 86 днів.
Таким чином середній заробіток ОСОБА_1 за вимушений прогул за період з 24.07.2018 по 22.11.2018 складає 42055,72 грн (86* 489,02 грн. = 42055,72 грн).Зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
У свою чергу, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокатом ОСОБА_2 було надано суду договір про надання правової допомоги від 19.08.2018, розрахунок судових витрат та витраченого часу для підтвердження розміру оплати послуг адвоката, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 21.11.2018 (а.с. 13, 201, 202-203).
У свою чергу, згідно розрахунку судових витрат (суми гонорару), адвокат надав клієнту юридичні послуги, згідно договору про надання правової допомоги , у розмірі 6000,00 грн.
У відповідності до квитанції від 21.11.2018 адвокатом кошти у сумі 6000,00 грн. були прийняті від ОСОБА_1
Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, адвокатом документально доведено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин та з урахуванням задоволення адміністративного позову у повному обсязі, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Коропської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України , суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову.
За наведених обставин суд приходить до висновку про те, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 6000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що негайно виконуються рішення суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати наказ Коропської районної державної адміністрації від 23.07.2018 № 65-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу організаційної роботи апарату Коропської районної державної адміністрації.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організаційної роботи апарату Коропської районної державної адміністрації з 24.07.2018.
Стягнути з Коропської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.07.2018 по 22.11.2018 у сумі 42055 (сорок дві тисячі п'ятдесят п'ять) грн. 72 коп.
Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організаційної роботи апарату Коропської районної державної адміністрації та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах суми за один місяць в розмірі 10025 (десять тисяч двадцять п'ять) грн. 00 коп., допустити до негайного виконання.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Коропської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 16200, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
Відповідач: Коропська районна державна адміністрація Чернігівської області (вул. Кибальчича, 1, смт. Короп, Чернігівська область, 16200, код ЄДРПОУ 04061918).
Повне судове рішення складено 03 грудня 2018 року.
Суддя О.В. Кашпур