28 листопада 2018 року справа № 2340/4215/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулося публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - позивач) з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач) від 13.08.2018 № 0099471312.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що нарахування відповідачем пені та штрафних санкцій згідно з оскаржуваним рішенням ПАТ «Черкасиобленерго», яке перебуває в банкрутстві на стадії розпорядження майном є протиправним, а отже прийняте рішення є таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 23.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі за даним позовом без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
01 листопада 2018 року відповідачем до суду подано відзив на адміністративний позов, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VІ. Жодних виключень щодо юридичних осіб, відносно яких порушено провадження у справі про банкрутство чи винесенні постанови НКРЕКП, норми вказаного Закону не містять. Також відповідач у відзиві вказує, що ч. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. А тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави для задоволення позову.
Розгляд справи по суті відповідно до ч. 3 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі та проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У період з 19.11.2018 по 27.11.2018, включно, суддя Черкаського окружного адміністративного суду Кульчицький С.О. перебував у відпустці, з огляду на що розгляд справи здійснюється у перший робочий день після відпустки - 28.11.2018.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
13 серпня 2018 року Головним управлінням ДФС у Черкаській області винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0099471312, згідно з яким на підставі ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування» до позивача (Монастирищенський район електричних мереж) застосовано штраф у розмірі 149 869 грн 12 коп. за період з 21.11.2017 до 29.03.2018 та нараховано пеню у розмірі 13 609 грн 66 коп., усього на загальну суму 163 478 грн 78 коп.
21 серпня 2018 року ПАТ «Черкасиобленерго» не погоджуючись з прийнятим рішенням подало скаргу № 6612/0903 до вищестоящого органу доходів і зборів - Державної фіскальної служби України.
Рішенням від 14.09.2018 № 30021/6/99-99-11-02-02-25 ДФС України відмовлено ПАТ «Черкасиобленерго» у задоволенні скарги від 21.08.2018 № 6612/0903.
Вважаючи, що рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 13.08.2018 № 0099471312 є протиправним та таким, що прийняте відповідачем всупереч дії мораторію на задоволення майнових вимог кредиторів, на підставі ухвали господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі № 01/1494, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Підставою для винесення відповідачем вказаного рішення є сплата позивачем єдиного внеску за період з жовтня 2017 року по березень 2018 року з порушенням строку встановленого чинним законодавством України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.10 №2464-VI, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2464).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений статтею 9 Закону №2464-VI.
Абзац перший частини сьомої цієї статті передбачає, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Статтею 10 Закону №2464-VI встановлено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до пункту 2 статті 11 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Разом з цим, суд бере до уваги, що протиправність спірного рішення податкового органу позивач доводить тією обставиною, що ПАТ "Черкасиобленерго" перебуває у процесі банкрутства.
Так, ухвалою господарського суду Черкаської області від 14 травня 2004 року у справі №01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Черкасиобленерго» (згодом ПАТ «Черкасиобленерго»), одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а відтак, за положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 № 2343-XII, які діяли на час введення мораторію, штраф та пеня за неналежне виконання зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не застосовуються.
Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Частина 4 ст. 12 даного Закону встановлює, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.
Отже, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання.
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Отже, із системного аналізу наведених норм, вбачається, що ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначала абсолютну заборону на застосування під час мораторію всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому санкції за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ внесені відповідні зміни до Закону № 2343-XII, у тому числі і до положень щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII (в редакції чинній з 19 січня 2013 року), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію (частина перша статті 19).
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій (частина 3 статті 19).
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється зокрема на вимоги поточних кредиторів (частина 5 статті 19).
Суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №823/2240/17, вирішуючи питання щодо того, в якій редакції має бути застосований Закон 2343-XII до спірних правовідносин, має бути врахована норма пункту 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22 грудня 2011 року № 4212-VI, відповідно до якої положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Положення Закону застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19 січня 2013 року.
Розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією. У зв'язку з здійсненням переходу до застосування нової редакції Закону необхідно привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до вимог статті 45 Закону в новій редакції і з урахуванням його вимог вирішити питання щодо переобрання представницьких органів кредиторів (зборів кредиторів та комітету кредиторів).
У межах спірних відносин постанова Господарського суду про визнання позивача банкрутом відсутня, справа про його банкрутство порушена до набрання чинності Законом 2343-XII в новій редакції, а відтак застосуванню підлягає цей закон в редакції до 19 січня 2013 року.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від від 11.09.2018 у справі №823/2240/17.
Згідно з нормами п. 5 ч. 2 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), зокрема у п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04 повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 2 452 грн 18 коп.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають до задоволення, тому понесені позивачем витрати зі сплати судового збору належить компенсувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДФС у Черкаській області.
Керуючись ст.ст. 2 ,6, 9, 14, 19, 76, 77, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго"(18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 285, ідентифікаційний код 22800735) до Головного управління ДФС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, ідентифікаційний код 39392109) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 13.08.2018 № 0099471312.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, ідентифікаційний код 39392109) на користь публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго"(18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 285, ідентифікаційний код 22800735) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 452 (дві тисячі чотириста п'ятдесят дві) грн 18 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Кульчицький