ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 листопада 2018 року № 826/11706/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України»
про стягнення коштів у сумі 600 114,46 грн., -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі також - позивач) з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» (далі також - відповідач, ПАТ «Національний депозитарій України»), в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 566 145,46 грн. та пеню на суму 33 969 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідачем в установленому порядку у 2017 році не виконано встановлений ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. А саме, за даними поданого акціонерним товариством звіту форми №10-ПІ за 2017 рік з необхідного нормативу кількості осіб з інвалідністю, що мають бути працевлащтовані - 4 особи фактично було працевлаштовано лише 2-х. Крім того, позивач вважає, що відповідачем не виконано в повній мірі обов'язку з інформування центрів зайнятості про вільні вакантні посади для працевлаштування інвалідів. У зв'язку з цим та на підставі вказаного Закону щодо відповідача підлягають застосуванню адміністративно-господарські санкції, які позивачем не були сплачені в установлений строк та які мають бути стягнуті судом. Окрім того, на підставі згаданого Закону за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій з відповідача належить стягнути пеню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2018 відкрито провадження у справі №826/11706/18 за вказаним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів та дану справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У встановлений судом строк відповідачем до канцелярії суду поданий відзив на позовну заяву. Свої заперечення проти позову відповідач мотивував тим, що ПАТ «Національний депозитарій України» не порушені вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», оскільки на товаристві створено робочі місця для інвалідів, а щодо двох вільних вакансій в 2017 році направлялись звіти форми 3-ПН про наявні такі вільні робочі місця, на яких може використовуватися праця інвалідів. Крім того, товариством розмістило відповідні оголошення в газеті «Час Київщини» та в базах даних інтернет сайтів про вільні вакансії для працівників з особливими потребами. На думку, позивача ним були вжито всі передбачені чинним законодавством заходи для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, що виключає підстави для притягнення ПАТ «Національний депозитарій України» до відповідальності у вигляді застосування адміністративно-господарської санкції та нарахування пені у зв'язку з непогашенням суми штрафу.
За змістом норм ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України справи у спорах про стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження, а також інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, відносяться до незначної складності, які розглядаються в порядку спрощеного провадження відповідно правил гл. 10 розд. ІІ цього Кодексу.
Зокрема, ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань сторін про розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини є достатніми для розгляду справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та прийняття рішення у справі по суті з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 21.02.2018 ПАТ «Національний депозитарій України» (код ЄДРПОУ 30370711) подало до Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік (поштова-річна) за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики №42 від 10.02.2007.
Відповідно до цього Звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 99 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», - становить 4 особи.
Київським міським відділенням Фонду за результатами проведеної перевірки зазначеного Звіту форми №10-ПІ, з урахуванням отриманої від Київського міського центру зайнятості інформації щодо поданої ПАТ «Національний депозитарій України» за період 2017 року звітності про інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми №3-ПН, зроблено висновок, що відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.
За наданим позивачем розрахунком розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з відповідача становить 566 145,46 грн. та пеня 33 969 грн.
Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» від 21.03.1991 №875-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 №223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним (ч. 4 ст. 19 Закону №875-XII).
Статтею 18 Закону №875-XII передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нормами ст. 181 Закону №875-XII передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В силу норм ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Проаналізувавши зміст наведених вище норм ст. 18 - 20 Закону №875-XII Верховний Суд сформував наступні правову позицію стосовно застосування зазначених норм права (постанови від 31.10.2018 №812/1136/18, від 14.02.2018 у справі №820/2124/16): обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми Закону та висновки Верховного Суду, які в силу ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для суду в ході розгляду даної справи, суд приходить до висновку, що за змістом норм Закону №875-XII працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку власне і покладено обов'язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них. Разом з тим, обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштовувати.
Крім того, суд бере до уваги наведену в тексті постанови Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №812/1136/18 правову позицію щодо того, що відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» № 42 від 10.02.2007 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду. Такий звіт подається або надсилається рекомендованим листом за місцем державної реєстрації роботодавця відповідному відділенню Фонду.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форми №10-ПІ), поданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 99 осіб, підлягало працевлаштуванню 4 інваліди, але було працевлаштовано лише 2-х.
Згідно з п. 3 - 6 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316, форма N 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі N 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку. Форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач наприкінці 2016 року та в 2017 році подавав звіти Форми 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в яких зазначав про наявність вакансій для інвалідів, тобто, проінформував державну службу зайнятості про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів, зокрема: звітність від 19.12.2016, звітність від 17.01.2017, звітність від 14.03.2017, звітність від 12.04.2017.
У листі Київського міського центру зайнятості від 25.05.2018 №05-6748/10-21/18 зазначено, що протягом 2017 року особам з інвалідністю, які перебували на обліку в районних центрах зайнятості м. Києва, видавались направлення на працевлаштування на підприємствах. Зокрема, було видано 4 направлення на працевлаштування на ПАТ «Національний депозитарій України» (код ЄДРПОУ 30370711) таких осіб, з них: за 2-ма направленнями безробітні відмовились від працевлаштування, а за 2- ма направленнями безробітних працевлаштовано. Також Київський міський центр зайнятості підтвердив факти подання відповідачем зазначених вище звітів за формою №3-ПН.
В тексті свого відзиву на позов відповідач повідомив суд, що станом на 01.01.2017 на ПАТ «Національний депозитарій України» працювали 2 особи з інвалідністю: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а щодо ще 2-х осіб, які Акціонерне товариство мало намір працевлаштувати у себе було подана звітність за формою №3-ПН. Станом на 02.03.2017 на ПАТ «Національний депозитарій України» працювало вже 4-и особи з інвалідністю: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Проте в подальшому 2-є з працевлаштованих осіб з інвалідністю виявили бажання припинити трудові відносини з відповідачем, про що були прийнятті відповідні накази про звільнення від 06.03.2017 та від 10.04.2017. В період з 12.04.2017 по 31.12.2017 в ПАТ «Національний депозитарій України» продовжували працювати 2 особи з інвалідністю (ОСОБА_1 та ОСОБА_3.), а щодо ще 2-х осіб з інвалідністю, яких відповідач мав намір працевлащтувати на посади «кур'єр» та «оброблювач інформаційного матеріалу» 14.03.2017 і 12.04.2017 була подана звітність за формою №3-ПН з відомостями про такі вільні вакансії для інвалідів. При цьому, оскільки в період з 12.04.2017 по 31.12.2017 в ПАТ «Національний депозитарій України» кількість вакантних посад для осіб з інвалідністю не змінювалась, то відповідно у відповідача обов'язку щодо подання чергової звітності форми №3-ПН не виникало. Додатково ПАТ «Національний депозитарій України» розмістили оголошення про пошук працівників на посади для інвалідів в газеті «Час Київщини» (випуск за 12.05.2017), а також в базах даних спеціалізованих інтернет-сайтів hh.ua, www.work.ua та rabota.ua.
На підтвердження наведених обставин відповідач подав до суду копії наказів про прийняття на посади та звільнення з посад названих вище фізичних осіб, копії звітності форми №3-ПН, копію оголошення в газеті та роздруківки з інтернет-сайтів.
Дослідивши та проаналізувавши надані сторонами документи та матеріали суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону №875 щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів. При цьому, доказів того, що Акціонерне товариство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивач суду не надав.
З огляду на це суд погоджується з доводами відповідача про те, що причини непрацевлаштування 2-х осіб з інвалідністю на вакантні посади в ПАТ «Національний депозитарій України» в даному випадку не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 2, 5 - 11, 12, 72 - 77, 90, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням положень п. 15.5 ч. 1 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Суддя Т.О. Скочок