Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
03 грудня 2018 р. № 520/9449/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого судді - Заічко О.В., розглянувши у спрощеному провадженні в приміщенні суду в м. Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати рішення від 12.09.2018 року Управління Пенсійного Фонду України в Московському районі м. Харкова, щодо припинення виплати пенсії позивачу; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію позивачу за період з 01.05.2018 року по 01.08.2018 року негайно після проголошення судового рішення.
В обґрунтування позову позивач зазначив про порушення його прав.
По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, та отримана ним.
Відповідач надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, Управління діяло в межах чинного законодавства.
Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Судом установлено, що позивач є пенсіонером, ВПО та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії.
З 01.05.2018 року виплату пенсії позивачу було припинено, проте, в подальшому, таку було відновлено та, в подальшому, знов припинено з 01.10.2018 року.
Позивач звернувся до відповідача з питання з'ясування його поточної ситуації на яку отримав відповідь від 25.09.2018 року, зі змісту якої вбачається, що фактично після поновлення виплати пенсії, в Управлінні за період травень - липень 2018 року обліковується заборгованість, яка буде виплачена згідно постанови КМУ від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови КМУ від 08 червня 2016 № 365», у серпні-вересні 2018 року позивач отримував пенсію, а з жовтня 2018 року, оскільки виплату пенсії було знов припинено з підстав скасування довідки ВПО позивача, заборгованість відсутня.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, у 2018 році:
- позивачу нараховувалась та виплачувалась пенсія за періоди з січня по квітень 2018 року включно,
- за періоди з травня по липень включно 2018 року обліковується заборгованість,
- за періоди з серпня по вересень 2018 року включно позивачу нараховувалась та виплачувалась пенсія,
- з 01 жовтня 2018 року виплату пенсії припинено та, як вказував відповідач, зазначене відбулось з підстав скасування довідки ВПО позивача.
Фактично, спірним питанням цієї справи є невиплата відповідачем заборгованості по пенсії позивачу за період з травня по липень включно 2018 року.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
За визначенням ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтями 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Розглядаючи вказану справу в контексті існування заборгованості по пенсії за період з травня по липень включно 2018 року, суд вказує, що право позивача на пенсію за вказаний період не є спірним. Відповідачем пенсія за цей період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а п.18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".
Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з п. 6 ч. 1ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IVзазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Беручи до уваги вищевказане, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову за період з травня 2018 року по липень 2018 року включно та задовольняє такий в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсії за період з травня 2018 року по липень 2018 року включно.
Позов в частині періоду заборгованості за серпень 2018 року не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки з серпня 2018 року позивачу нараховувалась та виплачувалась пенсія.
Позов в частині зобов'язального характеру в контексті здійснення вказаних дій за весь позовний період негайно після проголошення судового рішення не підлягає задоволенню, оскільки суперечить встановленому чинним КАС України порядку та праву на апеляційне оскарження такого рішення з боку відповідача.
Водночас, суд наголошує, що, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.
Оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити виплату заборгованості, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.
Щодо решти позову, а саме, про визнання протиправним та скасування рішення від 12.09.2018 року Управління Пенсійного Фонду України в Московському районі м. Харкова, щодо припинення виплати пенсії позивачу, позов в цій частині є безпідставним та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, вказана вимога обумовлена повторним припиненням виплат пенсії позивачу з 01.10.2018 року у зв'язку зі скасуванням його довідки ВПО.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що вказане рішення від 12.09.2018 року, про яке вказував позивач, є протоколом Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради про припинення всіх видів соціальних допомог, а не рішенням Управління Пенсійного Фонду України в Московському районі м. Харкова, щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.10.2018 року.
Крім того, позивач надав лист Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради, зі змісту якого встановлено, що довідку ВПО позивача було скасовано наказом начальника вищевказаного управління від 12.09.2018 року № 75.
Отже, в частині відновлення своїх прав щодо поновлення пенсії з 01.10.2018 року позивач обрав невірний спосіб захисту.
Позивач, у даній частині може захистити своє право, шляхом подання позову до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради про скасування наказу начальника вищевказаного управління від 12.09.2018 року № 75 про скасування довідки ВПО позивача та до Управління Пенсійного Фонду України в Московському районі м. Харкова, щодо поновлення виплати пенсії позивачу з 01.10.2018 року відповідно.
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладене, суд задовольняє позов в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсії за період з травня 2018 року по липень 2018 року включно.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач ухвалою від 01.11.2018 року від сплати судового збору звільнений, а доказів понесення ним інших витрат суду не надано.
Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова ( вул. Валентинівська, 22-Б,м.Харків, 61170, код ЄДРПОУ 22682655) виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1,ід. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 61038) заборгованість з пенсії за період з травня 2018 року по липень 2018 року включно.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 03 грудня 2018 року.
Суддя Заічко О.В.