Іменем України
29 листопада 2018 року
Київ
справа №808/8689/15
адміністративне провадження №К/9901/11741/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року (головуючий суддя Нечипуренко О.М., судді - Матяш О.В., Татаринов Д.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року (головуючий суддя Семененко Я.В., судді - Добродняк І.Ю., Бишевська Н.А.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі - ГУ МВС України в Запорізькій області), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Запорізькій області від 5 листопада 2015 року № 443 о/с в частині звільнення її з органів внутрішніх справ; зобов'язати відповідача поновити позивача з 7 листопада 2015 року на службі в Головному управлінні Національної поліції в Запорізькій області на посаді, рівнозначній тій, що вона обіймала на день звільнення з органів внутрішніх справ України; зобов'язати ГУ МВС України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_2 компенсацію за вимушений прогул з 7 листопада 2015 року по день фактичного поновлення її на службі; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду, завдану незаконним звільненням з органів внутрішніх справ України у сумі 100000 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що з лютого 2006 року вона проходила службу в органах внутрішніх справ на різних посадах, що підтверджується записами у послужному списку.
Однак, 5 листопада 2015 року ГУ МВС України в Запорізькій області видано наказ №443 о/с, яким ОСОБА_2 згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з 6 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г".
Позивач вказувала, що ГУ МВС України в Запорізькій області, звільняючи за скороченням штатів, не вчинило заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясувало намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій вона проходила службу.
Позивач стверджує, що не запропонувавши їй продовжувати службу на іншій посаді, відповідачем порушено норми діючого законодавства України щодо можливості подальшого використання позивача на службі в органах внутрішніх справ України, оскільки ОСОБА_2 має достатній досвід у роботі, знання, відповідну кваліфікацію, бажання працювати в поліції та відповідає вимогам поліцейського, що передбачені діючим законодавством України.
Крім того, в обґрунтування позову вказує, що вона має статус одинокої матері, у зв'язку з чим звільнення її з займаної посади є порушенням вимог частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вважаючи дії ГУ МВС України в Запорізькій області протиправними, ОСОБА_2 з метою захисту своїх прав звернулася до суду з цим позовом.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Запорізькій області від 5 листопада 2015 року № 443 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_2 В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо поновлення на службі та компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, у цій частині ухвалено нову постанову, якою поновлено ОСОБА_2 на посаді інспектора штабу Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області. Зобов'язано ГУ МВС України в Запорізькій області нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 7 листопада 2015 року по день фактичного поновлення на посаді. В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року залишено без змін.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ МВС України в Запорізькій області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
ОСОБА_2 скористалася своїм правом та надіслала до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначила, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.
Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 27 лютого 2006 року ОСОБА_2 проходила службу в органах внутрішніх справ України на посадах середнього начальницького складу. З 4 вересня 2014 року займала посаду інспектора штабу Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області, має спеціальне звання «капітана міліції».
Наказом ГУ МВС України в Кіровоградській області від 5 листопада 2015 року № 443 о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України ОСОБА_2 звільнено з 6 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).
Задовольняючи позовні вимоги, в частині скасування наказу про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади, суди попередніх інстанцій виходив з того, що з моменту опублікування Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) (з 6 серпня 2015 року) та до прийняття оскаржуваного наказу (5 листопада 2015 року) про звільнення ОСОБА_2 за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (через скорочення штатів) (далі - Положення № 114) їй не запропонували жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, не перевірили можливості її подальшого використання на службі та відповідності вимогам до поліцейського. У порушення пункту 9 розділу ХІ Закону № 580-VIII та Положення № 114, за наявності виявленого у рапорті від 5 листопада 2015 року бажання продовжити службу в органах Національної поліції не вирішили питання про переведення позивача до органів поліції. Суди зазначили, що видаючи наказ про звільнення позивача, ГУ МВС України в Запорізькій області не врахувало, що згідно з пунктом 17 розділу 2 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством. Водночас, частиною третьою статті 184 КЗпП України передбачено гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 565-XII).
Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
За приписами пункту 64 "г" Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон № 565-ХІІ втратив чинність та вступив у дію Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ "Про Національну поліцію".
Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію", останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.
Закон України "Про Національну поліцію" опублікований в газеті Голос України 6 серпня 2015 року за № 141-142 і набрав чинності 7 листопада 2015 року.
Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону набирають чинності з 7 серпня 2015 року.
Згідно пункту 8 розділу XI Прикінцеві та Перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
З матеріалів справ вбачається, що ОСОБА_2 проходила службу в органах внутрішніх справ на посаді інспектора штабу Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області.
Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України "Про організаційно-штатні питання" від 6 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Запорізькій області.
Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.
В той же час за змістом пункту 64 "г" Положення № 114 звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Обґрунтовуючи позовну заяву ОСОБА_2 вказувала, що має переважне право на працевлаштування, оскільки є одинокою матір'ю, яка виховує дитину віком до чотирнадцяти років.
Згідно пункту 17 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.
З цього приводу Верховний Суд звертає увагу, що питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема, вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда спеціальним законом не врегульовано, тому згідно із частиною шостою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
За приписами частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.
Разом з тим, Верховний Суд України в постановах від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного наказу ГУ МВС України в Запорізькій області № 443 о/с від 5 листопада 2015 року щодо звільнення позивача із займаної посади.
ГУ МВС України в Запорізькій області в касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку про зобов'язання відповідача поновити ОСОБА_2 на посаді інспектора штабу Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, оскільки згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України "Про організаційно-штатні питання" від 6 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Запорізькій області, а отже фактичне поновлення, а також повернення позивача до стану, який існував до порушення її прав не можливий.
Колегія суддів касаційної інстанції вказані посилання відповідача вважає необґрунтованими, оскільки згідно пункту 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
За таких обставин, поновлюючи ОСОБА_2 на посаді інспектора штабу Запорізького міського управління ГУ МВС України в Запорізькій області, суд апеляційної інстанції діяв правомірно з урахуванням вимог, передбачених пунктом 24 Положення №114.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року у не скасованій частині та постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року у не скасованій частині та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді І.Л.Желтобрюх
Т.Г.Стрелець