"20" листопада 2018 р.
м. Київ
Справа № 911/2483/17
Суддя Черногуз А.Ф., при секретарі Бразі Л.К., розглянувши в порядку загального позовного провадження
позов:
1. Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Солом'янський район, просп. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022);
2. Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква (09100, Київська обл., місто Біла Церква, вул. Ярмаркова, буд. 1, код ЄДРПОУ 08167863),
до Фастівської міської ради (08500, Київська обл., м. Фастів, пл. Соборна, буд. 1, код ЄДРПОУ 34446857),
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ),
та за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 )
про скасування рішення Фастівської міської ради від 25.10.2001 року №5/1-ХХУІІІ-ІІІ “Про вилучення земельної ділянки із землекористування ІНФОРМАЦІЯ_2 ”,
за участю представників сторін:
позивача-1: Ковальчук Д.В. (дов. №220/479/д від 22.12.2017);
позивача-2: Ковальчук Д.В. (дов. №1304/1 від 22.12.2017);
вiдповiдача: Заграничний Д.А. (дов. №06-23/444 від 31.01.2018);
третьої особи-1: не з'явились;
третьої особи-2: Федун К.О. (паспорт).
В провадженні Господарського суду Київської області (суддя Кошик А.Ю.) перебувала справа за позовом Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу до Фастівської міської ради Київської області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення Фастівської міської ради від 25.10.2001 року №5/1-ХХУІІІ-ІІІ “Про вилучення земельної ділянки із землекористування ІНФОРМАЦІЯ_2 ” залишено без розгляду.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.10.2017 позов залишено без розгляду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 ухвалу Господарського суду Київської області від 31.10.2017 скасовано, матеріали справи №911/2483/17 направлено до Господарського суду Київської області для подальшого розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.07.2018 задоволено заяву Кошика А.Ю. про самовідвід.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2018 справу передано на новий розгляд судді Черногузу А.Ф. Ухвалою від 10.08.2018 справу прийнято до провадження суддею Черногузом А.Ф., визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.08.2018, встановлено строк для подання відповідачу відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали.
27.08.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 27.08.2018 суд заслухав пояснення представників позивачів та відповідача, представник третьої особи в судове засідання не з'явився, судом задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, відклав підготовче засідання на 24.09.2018.
21.09.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області відповідачем подано відзив на позов.
21.09.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - фізичну особу-підприємця Федуна К.О.
В судовому засіданні 24.09.2018 суд заслухав пояснення представників позивача-2 та відповідача, інші учасники судового процесу в засідання не з'явились, судом оголошено перерву до 08.10.2018.
08.10.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області позивачем подано відповідь на відзив.
В судовому засіданні 08.10.2018 суд заслухав пояснення представників позивачів та відповідача, представник третьої особи в судове засідання не з'явився, суд відмовив Фастівській міській раді у задоволенні клопотання б/н від 12.09.2018 про залучення ФОП Федуна К.О., в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,оголосив перерву в судовому засіданні до 23.10.2018.
09.10.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області третьою особою подано клопотання про подальший розгляд справи без її участі, в якому вона також повідомила, що підтримує вимоги позивачів.
19.10.2018 через канцелярію Господарського суду Київської області позивачем-2 подано письмові пояснення по суті спору.
В судовому засіданні 23.10.2018 суд заслухав пояснення представників позивачів та відповідача, представник третьої особи в судове засідання не з'явився, судом в порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України залучено ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, відклав проведення підготовчого засідання на 05.11.2018.
В судовому засіданні 05.11.2018 суд заслухав представників позивачів та відповідача, інші учасники судового процесу не з'явились, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 20.11.2018.
В судовому засіданні 20.11.2018 суд заслухав представників позивачів, відповідача, третьої особи-2, третя особа-1 в судове засідання не з'явилась, позивачі підтримали позовні вимоги, відповідач проти позову заперечив.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до Рішення Фастівської міської ради № 5/1-ХХУІІІ-ІІІ від 25.10.2001 вилучено із землекористування ІНФОРМАЦІЯ_2 земельну ділянку площею 122 кв.м. по АДРЕСА_3 за їх згодою та зараховано її до земель міськземфонду. На вказаній земельній ділянці розміщено військове містечко № 19 розміщено за адресою: АДРЕСА_3 . Позивач зазначає, що ані Міністр оборони України, ані інша уповноважена ним особа згоди на вилучення спірної земельної ділянки не надавали, тоді як нормами чинного на момент прийняття спірного рішення законодавства надання такої згоди було обов'язковою умовою вилучення, земельна ділянка вилучена з користування військового комісаріату з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак вказане рішення підлягає скасуванню.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивачем не надано суду доказів того, що відбулось зменшення земельної ділянки, яка обліковується за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква. Крім того, відповідач наголошує на тому, що Міністерством оборони України не було оформлено землекористування земельною ділянкою на якій знаходиться військове містечко № 19 у відповідності до чинного законодавства України, а відтак відповідачем при прийнятті спірного рішення порушень не допущено.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним. Відповідно до Рішення Фастівської міської ради № 5/1-ХХУІІІ-ІІІ від 25.10.2001 вилучено із землекористування ІНФОРМАЦІЯ_2 земельну ділянку площею 122 кв.м. по АДРЕСА_3 за їх згодою та зараховано її до земель міськземфонду.
Відповідно до ст. 1 «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Статтею 70 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття оскарженого рішення) землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.
Стаття 29 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття оскарженого рішення) встановлено, що припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів.
У відповідності до п. 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997, передача земель оборони місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.
Позивач зазначає, що ані Міністр оборони України, ані інша уповноважена ним особа згоди на вилучення спірної земельної ділянки не надавали, тоді як нормами чинного на момент прийняття спірного рішення законодавства надання такої згоди було обов'язковою умовою вилучення, земельна ділянка вилучена з користування військового комісаріату з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак вказане рішення підлягає скасуванню.
Суд, дослідивши подані сторонами докази, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право на звернення за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів з встановленою підвідомчістю господарських справ передбачено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.
Частина 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна, визнається судом незаконним та скасовується.
Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно із п. "г" ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.
Позивач зазначає, що вилучена земельна ділянка площею 122 кв.м відноситься до земель оборони, на ній розміщується Фастівський військовий комісаріат. Земельна ділянка вилучена з користування військового комісаріату з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Обґрунтовуючи позов, позивачі зазначають, що військове містечко № 19 розміщено за адресою: АДРЕСА_3 , земельна ділянка відведена для потреб оборони до 1941 року, перезакріплена рішенням Фастівського міськвиконкому № 201 від 28.01.1975. Позивачами надано план меж землекористування від 1975 року, копія державного акту старого зразку на земельну ділянку площею 0,3069 га (оригінал якого у позивачів відсутній). Крім того, позивачі посилаються на зведений інвентаризаційний план земельної ділянки за адресою: м. Фастів, вул. Садова, 12, на якому нанесені межі земельної ділянки площею 0,3069 га та межі ділянки, що фактично залишилась в користуванні військкомату, з чого вбачається, що територія зменшилась на 122 кв.м. Позивачем було здійснено запит до відповідача, внаслідок чого останнім була надіслана позивачу копія оскарженого рішення. Отже, позивачі зазначають, що земельна ділянка була неправомірно вилучено зі складу земель оборони та передана Фізичній особі-підприємцю Федуну О.О. відповідно до рішення № 6/36-ХІ.ІХ-V від 05.02.2009.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивачем не надано суду доказів того, що відбулось зменшення земельної ділянки, яка обліковується за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква. Крім того, відповідач наголошує на тому, що Міністерством оборони України не було оформлено землекористування земельною ділянкою на якій знаходиться військове містечко № 19 у відповідності до чинного законодавства України, а відтак відповідачем при прийнятті спірного рішення порушень не допущено.
Суд погоджується із запереченнями відповідача та зазначає наступне.
Відповідно до ст. 70 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття оскарженого рішення) землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.
Згідно ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття оскарженого рішення) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Пунктами 16-20 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 встановлено, що земельні ділянки для потреб Збройних Сил України надаються в постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або користування землею, забороняється. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами. Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлюється договором.
Так, позивачами не надано суду належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні позивачів, як то державний акт або договір тощо. Посилання позивача на зведений інвентаризаційний план земельної ділянки за адресою: м. Фастів, вул. Садова, 12, на якому нанесені межі земельної ділянки площею 0,3069 га та межі ділянки, що фактично залишилась в користуванні військкомату, з чого вбачається, що територія зменшилась на 122 кв.м, судом не приймаються, позаяк вихідні дані, на підставі яких розроблявся даний інвентаризаційний план у сторін відсутні, так само як і відсутнє посилання на такі дані у самому плані. Так само, суду не надано доказів того, що спірна ділянка перебувала у користуванні позивачів на момент вилучення, або того, що остання відноситься до земель для обслуговування будівель та споруд військомату.
Позивачем жодних доказів наявності військового майна на спірній земельній ділянці також не надано, водночас, з листа Комунального підприємства Фастівської міської ради «Фастівське бюро технічної інвентаризації» вбачається, що згідно архівних даних станом на 01.01.2013 за адресою: вул. Садова, 12 в м. Фастові об'єкти права власності не зареєстровані, а, відтак, стверджувати, що спірна земельна ділянка перебуває під військовим майном чи є такою, що необхідна для його обслуговування суд не може.
Суд також звертає увагу на те, що в поданих суду сторонами копіях акту на землю від 15.10.1975 та інших документах (зведеного інвентаризаційного плану, схеми накладення ділянок, викопіювання з Публічної кадастрової карти України, викопіювання з плану будівельного кварталу від 15.10.1975, листа Виконкому Фастіської міської ради від 12.05.2016, протоколу засідання Виконкому Фастівської міської ради № 20 від 28.07.1975, рішення від 28.07.1975, кадастрового плану земельної ділянки, рішення Фатівської міської ради № 6/36-ХІ.ІХ-V від 05.02.2009, довідки № 659/12 з Єдиного державного реєсстру підприємств та організацій України, листа Держкомзему України від 23.01.2012 № 5-03/0068), на які посилається позивач, не зазначено жодних ідентифікуючих ознак земельної ділянки та фактів приналежності спірної земельної ділянки до території військомату та земель оборони з яких можна було б встановити її дійсне місцезнаходження та межі, а, відтак, і стверджувати про наявне право позивача.
Чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством встановлено, що землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ, право на які має засвідчуватись відповідними правовстановлюючими документами (державні акти, договори). Позивачами не доведено факту перебування спірної земельної ділянки у позивачів на праві користування, а відтак і не доведено факту перебування останньої у складі земель оборони та порушення спірним рішенням прав позивачів. Виходячи з цього, у суду відсутні підстави стверджувати, що Рішення Фастівської міської ради № 5/1-ХХУІІІ-ІІІ від 25.10.2001 прийнято з порушенням вимог чинного на момент прийняття законодавства, та, відповідно, відсутні підстави для його скасування.
Суд наголошує на тому, що лише факт зазначення у спірному рішенні про вилучення земельної ділянки з користування Фастівського військового комісаріату за його згодою не є підставою стверджувати про порушення прав позивача вказаним рішенням, позаяк передусім суд повинен встановити, а позивач довести, наявність такого права у позивача на момент прийняття спірного рішення, оскільки право може бути порушене лише у разі, якщо воно існувало на момент порушення і доведене належними і допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, враховуючи те, що судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, а позивачі належними та допустимими доказами не довели факту наявності порушеного права, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивачів про скасування рішення Фастівської міської ради від 25.10.2001 року №5/1-ХХУІІІ-ІІІ у зв'язку із її недоведеністю.
Водночас, суд зазначає, що вказане рішення не встановлює факту відсутності у позивачів права на захистом якого вони звернулись та не позбавляє позивачів права повторно звернутись до суду з вимогою про скасування вказаного рішення, підтвердивши своє право на спірну земельну ділянку відповідними доказами та надавши докази фактичного вилучення останньої.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.
Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивачів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, покласти на позивачів.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складено та підписано 30.11.2018.
Суддя А.Ф. Черногуз