Справа № 2540/2579/18 Головуючий у І інстанції - Скалозуб Ю.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
29 листопада 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.,
при секретарі: Андрієнко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Громадянина Росії ОСОБА_3 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом скаргу Громадянина Росії ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області про визнання неправомірним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Громадянин Росії ОСОБА_3 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області, в якому просив скасувати наказ № 54 від 25 червня 2018 року; зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області прийняти рішення про оформлення документів про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що він маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, а також систематичного порушення прав людини залишив Російську Федерацію (надалі - РФ, Росія) та прибув до України, де звернувся до органів міграційної служби із заявою про надання статусу біженця, проте йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Враховуючи викладене, позивач вважає, що рішення відповідача є незаконним та необґрунтованим, прийнятим без передбачених на те законодавством України підстав, без урахування обставин, що мають значення для справи.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.
В апеляційній скарзі Позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції, та посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Зокрема, Позивач зазначає, що має цілком обґрунтовані побоювання з огляду на те, що у країні походження на нього чекають: дискримінація та переслідування за його приналежність до національної меншини - чеченців, таке що принижує гідність, та систематичне порушення прав людини.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що Позивач (ІНФОРМАЦІЯ_1), є громадянином Російської Федерації, постійно проживає на території Чеченської Республіки Російської Федерації, прибув до України та 05 червня 2018 року подав заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначена заява була прийнята до розгляду Відповідачем.
У заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Позивач зазначив, що просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через затримання 24 березня 2017 року співробітниками Наурського району МВС Росії, які били його струмом, допитували, підозрювали у якості співучасника нападу на росгвардію та тиждень тримали у підвалі.
Під час процедури розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно Позивача встановлено наступне: не має жодних документів, що посвідчують його особу та підтверджують громадянство Російської Федерації; зі слів є громадянином Російської Федерації, постійно проживає на території Чеченської Республіки Російської Федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження - Ставропольский край Російської Федерації; за національністю чеченець, за віросповіданням - мусульманин-суніт; нелегально покинув територію Росії 15.08.2017 року; 28.12.2017 року без документів на право перетину кордону нелегально прибув на територію України; ні він, ні члени його родини ніколи не перебували в жодних політичних, релігійних, військових, етнічних, громадських організаціях, їх доручення не виконували, в акціях участі не брали; не має жодних документів, що підтверджують факти переслідувань чи загрози переслідувань; не був причетний до інцидентів із застосуванням до нього фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами тощо; на території Росії неодноразово притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності; є військовозобов'язаним, строкову службу не проходив.
Управлінням міграційної служби України в Чернігівській області заява Позивача була прийнята до розгляду, з позивачем проведена співбесіда, що підтверджується копією протоколу співбесіди, наявною в матеріалах справи.
Рішенням Ірпінського районного суду Київської області від 20 квітня 2018 року у справі № 367/2855/18 за позовом Ірпінського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Київський області про затримання з поміщенням до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України (далі - ПТПІ) та примусове видворення з України громадянина Росії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, останнього видворено за межі території України та затримано з поміщенням до ПТПІ на строк, який не може перевищувати шість місяців, починаючи з часу фактичного затримання.
Завідувачем сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції відділу у справах іноземців та осіб без громадянства управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Хворовою О.В. 25 червня 2018 року був складений висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, по справі № 2018CN0019 громадянина Російської Федерації ОСОБА_3, згідно якого остання вважає за доцільне відмовити громадянину Російської Федерації ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови зазначені у пунктах 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону.
За результатами розгляду матеріалів справи Позивача Відповідачем було прийнято наказ від 25 червня 2018 року № 54 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 цього Закону.
Повідомленням № 56 Позивача сповіщено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи, що Відповідачем протиправно прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання Позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, останній звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції погодився з висновком Відповідача про правомірність винесеного рішення про відмову Позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, а Позивачем не доведена наявність обставин, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" необхідних для задоволення його заяви, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 необхідно відмовити.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та вказаної правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Згідно із визначенням, наведеним в п. 13 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Положеннями статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону, відсутні.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин (частина 7 статті 7 цього Закону).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (частина 1 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина 4 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Згідно частини 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
За приписами частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Відповідно до частин 11 та 12 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина 2 статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.
Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 "Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається", яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
За приписами пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Аналізуючи інформацію по країні походження Позивача було встановлено, що права людини в Росії закріплюються Конституцією Російської Федерації та гарантуються ратифікованими Російською Федерацією міжнародними угодами.
Особа, яка вважає, що її конституційне право порушено може скористатися механізмом національного захисту, звернутися до правоохоронних та судових органів Росії.
Крім того, кожна людина має право звертатися до Конституційного суду Російської Федерації, Європейського суду з прав людини та комітету Організації об'єднаних націй з прав людини.
Також, кожен в Російській Федерації має право на проведення мітингів, акцій та демонстрацій, що не несуть загрози іншим людям та є узгодженими із місцевою владою.
В самій Чеченській Республіці жертвами репресій стають жителі Чечні, які негативно висловлюються щодо політики влади та загальної ситуації або не проявляють готовності вихваляти республіканське керівництво. Влада напряму або через направлених ними осіб карає таких громадян, піддаючи їх незаконному затриманню, включаючи викрадення, жорстоке поводження та погрози фізичної розправи. Здійснюються напади на правозахисників на території Чечні, які залишаються безкарними. Погрози надходять багатьом представникам як республіканських так і федеральних ЗМІ.
Однак, вважається, що питання проблематики прав людини в Росії, зокрема і в Чечні, використовується політиками деяких західних країн з метою здійснення тиску на російську владу і відстоювання власних інтересів.
За 2013 та 2014 роки велика кількість громадян Російської Федерації скористалася правом звернення до Уповноваженого з прав людини в Росії, що свідчить про дотримання даною країною базових демократичних принципів.
Крім того, на території Росії не відбувається жодних військових, політичних конфліктів, а також конфліктів на релігійному, національному чи мовному підґрунті, політична і економічна ситуації є стабільними.
Таким чином, аналізуючи вищевикладену інформацію по країні походження Позивача можна дійти висновку, що переслідувань за релігійними, національними чи расовими ознаками, а також через належність до певних соціальних груп чи політичних переконань в даній країні не відбувається.
Суд першої інстанції погодився з Відповідачем, що при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання Позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, з чим погоджується колегія суддів.
Відповідачем при вирішенні питання про визнання Позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, всебічно та повно вивчено всі обставини справи, та встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" щодо Позивача.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Відповідачем доведена правомірність винесеного рішення про відмову Позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, а позивачем не доведена наявність обставин, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" необхідних для задоволення його заяви, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 необхідно відмовити.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Позивача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Громадянина Росії ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Ю.А. Ісаєнко
І.О. Лічевецький
Повний текст складено 29.11.2018 року.