Київський районний суд м. Полтави
Справа № 552/4465/18
іменем україни
06 листопада 2018 року Київський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого - судді Самсонової О.А.
при секретарі - Горошко О.О.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3,
представника відповідача - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 районного у м.Полтаві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 районного у м.Полтаві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції (надалі в тексті рішення - ОСОБА_5 районний у м.Полтаві ВДРАЦС) про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження.
В поданій до суду позовній заяві посилався на те, що в листопаді 1990 року познайомився із ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. На той час він був одружений з іншою жінкою, але перебував в процесі розлучення. Після розлучення позивача вони з ОСОБА_6 стали проживати однією сім'єю, вести спільне господарство, але офіційно шлюб не укладали. 27 лютого 1992 року у них народився син - ОСОБА_7, відомості про батька якого в актовому записі про народження записані згідно ч. 1 ст. 135 СК України, але в свідоцтві про народження дитини по батькові зазначено «Олегович».
Також позивач зазначав, що весь час він із ОСОБА_6 проживали разом, спільно виховували сина, але питання щодо офіційної реєстрації шлюбу не виникало. 12 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали шлюб. ОСОБА_6 присвоєно прізвище Берлим. ОСОБА_7 наміру змінювати прізвище на Берлим не виявив. 26 травня 2017 року ОСОБА_7 загинув внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом.
Позивач зазначив, що він повністю визнає своє батьківство, не має жодного сумніву, що ОСОБА_7 є його біологічним сином, тому просив суд визнати його батьком дитини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, зобов'язати ОСОБА_5 районний у м.Полтаві ВДРАЦС внести відповідні відомості про нього як про батька дитини до актового запису.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали в повному обсязі, просили його задовольнити. Пояснили, що ОСОБА_1 дійсно є батьком ОСОБА_7 За життя сина вони просто не встигли позасудовим порядком оформити визнання батьківства ОСОБА_1 І хоча ОСОБА_7 загинув, позивач хоче належним чином встановити своє батьківство для вирішення деяких питань, зокрема спадкування.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнала в повному обсязі, просила його задовольнити. Пояснила, що позивач є батьком її загиблого сина. Син про це знав та визнавав позивача батьком. Оскільки за життя сина вони не встигли цього зробити, відповідач не заперечує проти встановлення батьківства ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_7 судом.
Представник відповідача ОСОБА_5 районного у м. Полтаві відділу ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_4 проти позовних вимог заперечила. Зазначила, що народження ОСОБА_7 зареєстровано у повній відповідності до вимог закону, чинного на час реєстрації народження. З питань визнання батьківства ОСОБА_1 щодо ОСОБА_7 позивач та відповідач ОСОБА_3 до відділу ДРАЦС не звертались. Відділ у такій реєстрації не відмовляв, прав позивача не порушував. Тому в задоволенні позову просила відмовити за безпідставністю.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши зібрані в справі докази, приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом, 27 лютого 1992 року народився ОСОБА_7.
Як вбачається з даних свідоцтва про народження ІІІ-КЕ №403096, виданого 08 квітня 1992 року відділом ЗАГС ОСОБА_5 райвиконкому, батьками ОСОБА_7 є ОСОБА_8 та ОСОБА_6 (а.с.4).
Відомості про батька малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідно до даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян записані зі слів матері. В судовому засіданні цю обставину визнали всі учасники справи.
12 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб. Дружині присвоєно прізвище Берлим (а.с.6).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 15 травня 2006 року №3, пункт 3, оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 Кодексу про шлюб та сім'ю, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.
Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм СК, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.
Відповідно до ст.53 КпШС походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану.
В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
На час народження ОСОБА_7 позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3, яка на той час мала прізвище ОСОБА_7, в шлюбі не перебували.
Зі спільною заявою щодо реєстрації народження дитини ОСОБА_1 та Берлим (на той час ОСОБА_7) І.А. до органів реєстрації актів цивільного стану (на час народження ОСОБА_7 - актів громадянського стану) не звертались.
В позовній заяві та в наданих в судовому засіданні поясненнях позивач ОСОБА_1 зазначав, що з ОСОБА_3 (до шлюбу ОСОБА_6А.) вони проживають однією сім'єю з 1990 року.
Дану обставину відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні визнала.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 підтвердили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу, і у них народився син ОСОБА_13. По відношенню до ОСОБА_7 ОСОБА_1 завжди визнавав себе батьком, піклувався про сина. ОСОБА_7 завжди визнавав ОСОБА_1 за батька. ОСОБА_3 ніколи не ставила під сумнів батьківство ОСОБА_1 по відношенню до свого сина ОСОБА_13.
Будь-які інші докази, з яких би вбачалось, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали спільно й вели спільне господарство до народження ОСОБА_7, спільно виховували та утримували дитину, в матеріалах справи відсутні.
Як вбачається з даних паспорта громадянина України ОСОБА_1 Дмитровича КН 390161, виданого 16 травня 1997 року Машівським РВ УМВС України в Полтавській області, 09 листопада 1985 року зареєстровано його шлюб з громадянкою ОСОБА_14, 03 березня 1998 року зареєстровано розірвання шлюбу з гр.ОСОБА_15 (а.с.7-8).
Таким чином на час народження ОСОБА_8 та ще протягом шести років після його народження ОСОБА_1 перебував в шлюбі з іншою особою, а не з ОСОБА_6
Як зазначив позивач в його позовній заяві, з ОСОБА_6 він познайомився у листопаді 1990 року. На той час він був одружений з іншою жінкою, з якою не жив та перебував у процесі розлучення. ОСОБА_10 деякий час він отримав свідоцтво про розлучення та вони з ОСОБА_6 стали проживати однією родиною та вести спільне господарство.
Тобто, якщо проживати однією родиною ОСОБА_1 та ОСОБА_6 почали після розірвання шлюбу ОСОБА_1, як він вказав в позовній заяві, є підстави вважати, що їх спільне проживання розпочато після 03 березня 1998 року.
17 червня 1997 року місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано у ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.8).
Як вбачається з даних виписки з амбулаторної карти №1385 від 02 квітня 2018 року, з 2011 року ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку в Ряськівській амбулаторії загальної практики - сімейної медицини (а.с.22).
Наведене надає підстави вважати, що ОСОБА_1 проживав не з ОСОБА_7 та ОСОБА_7 (на даний час Берлим) І.А. у м.Полтаві по пров.Латишева, 11, кв.54, а за іншою адресою.
Таким чином суд вважає недоведеними спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Крім того, Кодекс про шлюб та сім'ю, яким суд керується при вирішенні спору про встановлення батьківства щодо дитини, народженої до 01 січня 2004 року, встановлював деякі особливості встановлення батьківства по відношенню до повнолітньої особи.
Так, відповідно до ч.2 ст.189 КпШС реєстрація встановлення батьківства щодо дітей, які досягли повноліття, допускається лише за їх згодою.
26 травня 2017 року ОСОБА_7 помер у віці 25 років (а.с.5).
Виходячи зі змісту ст.53, ч.2 ст.189 КпШС, встановлення та реєстрація встановлення батьківства щодо повнолітньої особи можливі лише за згодою такої особи.
Оскільки ОСОБА_7 помер, можливість одержання його згоди втрачена.
На підставі викладеного в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання батьківства необхідно відмовити.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 районного у м.Полтаві відділу державної реєстрації актів цивільного стану про зобов'язання внести зміни в Книгу реєстрації народжень, актовий запис №371 від 07 квітня 1992 року про народження ОСОБА_7, змінивши в графі батько ОСОБА_8 на ОСОБА_1, суд виходить з наступного.
Оскільки судом не встановлено підстав для встановлення батьківства ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_7, відсутні підстави для внесення змін в актовий запис про його народження.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Оскільки позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 до ОСОБА_5 районного у м.Полтаві відділу ДРАЦС з будь-якими заявами не звертались, ОСОБА_5 районний у м.Полтаві відділ ДРАЦС прав, свобод чи законних інтересів позивача не порушував, не оспорював та не вчиняв будь-яких дій щодо їх невизнання, підстави для задоволення позовних вимог до даного відділу також відсутні.
Тому в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: м.Полтава, пров.Латишева, 11, кв.54, ідентифікаційний номер судом не встановлено) до ОСОБА_3 (адреса: м.Полтава, пров.Латишева, 11, кв.54, ідентифікаційний номер судом не встановлено), ОСОБА_5 районного у м. Полтаві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (м.Полтава, вул.Ватутіна, 29, ідентифікаційний код 24824272) про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий О.А.Самсонова
06.11.2018