Роздільнянський районний суд Одеської області
Справа № 507/1429/18
Номер провадження: 1-кп/511/247/18
"29" листопада 2018 р. колегія суддів Роздільнянського районного суду Одеської області в складі: судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання ОСОБА_4
за участю:
прокурора - ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Роздільна Одеської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесенному до ЄРДР за №120181603600000256 від 07.08.2018 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.чайли, Шамахінського району, Азербайджан, особи без громадянства, азербайджанина, з середньою освітою, який не являється депутатом, не працюючого, не одруженого, утриманців не має, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого згідно тимчасової посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 , згідно ст.89 КК України раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч.2 ст. 310 КК України,
09 жовтня 2018 року до Роздільнянського районного суду Одеської області з апеляційного суду Одеської області після визначення підсудності надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст.307, ч.2 ст. 310 КК України.
Прокурор у підготовчому судовому засіданні просив суд призначити справу до судового розгляду, вважав, що обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України.
Захисник і обвинувачений не заперечували протии призначенння обвинувального акту до судового розгляду.
Вислухавши думки сторін по справі, перевіривши обвинувальний акт з додатками на відповідність вимогам КПК України, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт з додатками не відповідають вимогам КПК України, так як досудове слідство допустило істотні порушення вимог чинного законодавства України.
У відповідності до п.5 ч.2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Так, згідно обвинувального акту, під час досудового розслідування установлені наступні фактичні обставини кримінального правопорушення: ОСОБА_7 на початку квітня 2018 року, більш точної дати в ході досудового слідства встановить не представилось можливим, перебуваючи за місцем мешкання в домоволодінні по АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_8 , який там тривалий час не проживає, вступив у злочинну змову із невстановленими особами на здійснення незаконного обігу наркотичних речовин, попередньо розподіливши між собою ролі та обов'язки, маючи умисел, направлений на незаконне виготовлення, зберігання наркотичних засобів з метою їх подальшого збуту. Так, до обов'язків ОСОБА_7 , входила охорона та збереження рослин конопель, які містять наркотичні речовини, що зберігалися на території та приміщеннях вище вказаного домоволодіння. В свою чергу невстановлені особи із рослини коноплі шляхом подрібнення та перетирання через металеве сито, розфасовували та зважували дані наркотичні засоби, для їх подальшого збуту.
16.08.2018 року при проведенні санкціонованого обшуку на території вище вказаного домоволодіння, де проживає ОСОБА_7 , - за адресою: АДРЕСА_1 , в приміщенні житлового будинку та на горищі будинку, працівниками Любашівського ВП Балтського ВП ГУНП в Одеській області, було виявлено електронні ваги квадратної форми, чорного кольору з цифровим таблом, респіратор, два решета для подрібнення та просіву рослин, саморобний пристрій для куріння «бульбулятор», з двох фрагментів полімерних пляшок і металевого ковпака з нашаруванням речовини, яка містить особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - екстракт канабісу, загальною массою по сухому залишку 0,335 г., а також речовину рослинного походження, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом обіг якого заборонено - канабісом, масса якого у висушеному стані загальною вагою становить 7475,9 г.
Таким чином, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, кваліфікованого як незаконне виготовлення, зберігання наркотичних засобів з метою збуту, в особливо великих розмірах, вчинене за попередньою змовою группою осіб.
Крім того, ОСОБА_7 на початку квітня 2018 року, більш точної дати в ході досудового слідства встановити не представилось можливим, перебуваючи за місцем мешкання в домоволодінні по АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_8 , який там тривалий час не проживає, вступив в злочинну змову із невстановленими особами на здійснення незаконного вирощування рослин роду конопляних, з метою їх збуту. Так, до обов'язків ОСОБА_7 входила охорона, збереження та догляд за рослинами конопель, які були висаджені не встановленими особами в парниковому приміщенні, розташованому за вищевказаною адресою, та не маючи на те передбаченого законом дозволу, спільно здійснював вирощування рослин роду конопель, шляхом їх просапки та поливу.
16.08.2018 року при проведенні санкціонованого обшуку на території вище вказаного домоволодіння, де проживає ОСОБА_7 , - за адресою: АДРЕСА_1 , на присадибній ділянці в парникового приміщення, працівниками Любашівського ВП Балтського ВП ГУПН в Одеській області, виявлено та вилучено: 2348 рослин роду коноплі, що містить наркотичні засоби та психотропні речовини, обіг яких допускається для промислових цілей, які він незаконно вирощував.
Таким чином, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.310 КК України, кваліфікованого як незаконне вирощування конопель, у кількості 50 і більше рослин, за попередньою змовою групою осіб з метою збуту.
За сукупністю вчинених злочинів дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.3 ст.307, ч.2 ст.310 КК України.
Відповідно до вимог п.3 ч.3 ст.314 КПК України під час проведення підготовчого судового засідання суд повинен вирішити питання про відповідність обвинувального акту вимогам цього Кодексу та у разі невідповідності його вимогам, повернути такий обвинувальний акт прокурору.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України, одним із завдань кримінального провадження - є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.
Згідно припису ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Згідно із приписом п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України.
Обов'язок перевіряти обвинувальний акт на відповідність вимогам закону покладається на суд 1-ої інстанції у підготовчому судовому засіданні, а у випадку, якщо обвинувальний акт не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України, суд, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, має право повернути прокурору обвинувальний акт.
Досліджуючи матеріали кримінального провадження, судом була встановлена невідповідність обвинувального акту вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України.
Суд вважає, що при проведенні досудового розслідування та при складанні обвинувального акту були порушені вимоги ст. 291 ч. 2 п. 2 КПК України щодо встановлення особи обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки останній суду пояснив, що він є громадянином іншої держави - Республіки Азербайджан, де він навчався та проживав, в Україні він проживає з 1990 року, українською мовою не володіє, читати, писати може на російській та азербайджанській мові. Між тим, з наданих суду на огляд документів з матеріалів кримінального провадження вбачається, що документами, які встановлюють особу обвинуваченого є ксерокопія тимчасової посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 (а.с.51), але вказаний документ, не завірений належним чином, тому суд вважає його таким, що не відповідає вимогам діючого кримінально-процесуального законодавства, та таким, що не може вважатися документом, що достовірно та повно встановлюють особу обвинуваченого. Крім того, стороною обвинувачення надано суду інформацію Конотопського міського відділу УДМС України в Сумській області від 27.08.2018 року за №21/4133 (а.с.53) з якої вбачається, що особа без громадянства ОСОБА_7 02.10.2015 року знятий з реєстраційного обліку - АДРЕСА_3 по рішенню Конотопського міськрайонного суду (справа №577/4074/15-ц) від 18.09.2015 року про визнання вказаного громадянина безвісно відсутнім. Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане рішення суду набрало законної сили та не скасовано. Даних про те, що безвісно відсутній ОСОБА_7 поновлений у правах суду не надано.
Крім того, згідно п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, крім іншого, в обвинувальному акті має бути наведено виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Відповідно до положень ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні, крім іншого, підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), а також форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням тощо.
Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового
рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Слід зазначити, що, виходячи зі змісту п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі ухвалення судом виправдувального чи обвинувального вироку, у мотивувальній частині вироку має бути зазначено формулювання обвинувачення, що пред'явлене особі. При цьому, в обвинувальному вироку має бути зазначено формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, його форми вини і мотивів.
Вирішуючи питання щодо відповідності обвинувального акту вимогам закону, колегія суддів враховує висновок, викладений у Постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16, відповідно до якого аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов'язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: 1) фактичних обставин кримінального правопорушення; 2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва "формула обвинувачення"); 3) формулювання обвинувачення.
Зі змісту цього ж судового рішення випливає правовий висновок Верховного Суду України про те, що наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Таке наведення фактичних обставин Верховний Суд України у своєму рішенні називає конкретністю обвинувачення.
При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Суд звертає увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Обвинувальний акт, що надійшов до суду, не містить чіткого (конкретного) викладення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, які згідно положень ст. 91 КПК України та з огляду на правову кваліфікацію дій обвинуваченого, зазначених в обвинувальному акту, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також не містить саме формулювання обвинувачення, встановленого доведеним - з огляду на наступне.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у своїх рішеннях послідовно зазначає, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист (справа № 5-328кс16, пункт 7) та підтверджує правову позицію, що правильне застосування норми закону передбачає встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально - правовою нормою (справа № 5-34кс13, № 5-27кс 14).
У міжнародних джерелах права, зокрема, в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується саме змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд з прав людини покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).
Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року, що в даному обвинувальному акті відсутнє.
Але аналіз змісту вказаного обвинувального акту показав, що він формально містить підрозділи: «Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення», «Формулювання обвинувачення» та «Правова кваліфікація кримінального правопорушення» з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, але формулювання обвинувачення чітко не виписане та є формальним, а обвинувачення є неконкретним, обставини справи не відповідають кваліфікації злочину з огляду на наступне.
Обвинувальний акт, що надійшов до суду, не містить чіткого (конкретного) викладення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, які згідно положень ст. 91 КПК України та з огляду на правову кваліфікацію дій обвинувачених, зазначених в обвинувальному акту, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Так, згідно обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачуються у скоєні злочинів, передбачених ч.3 ст.307, ч. 2 ст. 310 КК України, одним з кваліфікуючих ознак яких є вчинення інкримінованих здочинів за попередньою змовою группою осіб, при цьому форми та види співучасті обвинуваченого з іншими особами, чи є «інші невстановлені слідством особи» осудними, чи виділені відносно них матеріали в інше провадження, свого відображення в обвинувальному акті не знайшла.
Тому на думку суду, зазначення вказаного в обвинувальному акті є неконкретним та таким, що не дає суду можливість зіставити кожний елемент складу кримінального правопорушення з фактичними складовими обвинувачення та з його юридичною формулою.
Крім того, однією із основних засад кримінального провадження, згідно до п. 13 ч. 1ст. 7 КПК України, є забезпечення права на захист. Значення цієї засади відображено у ч. 2 ст. 20 КПК України, яка передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Право підозрюваного, обвинуваченого на захист є конституційною гарантією, яка закріплена положеннями ст. ст.59, 63 Конституції України, та є однією з основних засад судочинства, передбачених ст. 129 Основного Закону.
Забезпечення права людини на захист від обвинувачення у вчиненні злочину закріплено у ст. 11 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року та уст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.50 року, ратифікованою Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97 року.
Відповідно до ст. 29 КПК України особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, користуватися у разі необхідності послугами перекладача.
Зі змісту вказаної норми закону вбачається, що зазначена гарантія щодо забезпечення права на перекладача розповсюджується на осіб, відносно яких є достатні підстави вважати, що вони не володіють чи недостатньо володіють державною мовою.
Зазначене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, компетентні органи повинні задовольнити клопотання обвинуваченого про переклад висунутих щодо нього обвинувачень та участь у справі перекладача, крім випадків, коли встановлено, що обвинувачений насправді достатньою мірою володіє національною мовою (Рішення "Брозічек проти Італії").
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини («Камасинський проти Австрії», «Лудике, Белкасем і Коч проти ФРН») зазначає, що пункт 3 (е) ст. 6 Конвенції означає, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, хто не розуміє мову, яка використовується в суді або не розмовляє нею, має право на отримання безоплатної допомоги перекладача, що здійснює письмовий і усний переклад усіх тих документів чи заяв у провадженні проти нього, розуміти які йому необхідно або які потрібно оголосити на суді мовою, що там використовується, для того, щоб здійснити своє право на справедливий судовий розгляд. При чому право, викладене в пункті 3 (с) статті 6 Конвенції застосовується не лише до усних виступів на судовому розгляді, а й до документальних матеріалів та досудового провадження.
Під час досудового розслідування, процесуальні дії та рішення проведені і прийняті без перекладача, що свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_7 взагалі не ознайомився як із змістом матеріалів кримінального провадження, так і з обвинуваченням в цілому, оскільки українською мовою він не володіє, в необхідному для реалізації своїх прав обсязі.
Суд вважає, що доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про те що він, фактично, не ознайомлений у необхідному обсязі з обвинуваченням, є слушними та такими, що заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувальний акт складений тільки українською мовою, згідно реєстру матеріалів досудового розслідування видно, що переклад обвинувального акту і матеріалів досудового розслідування на зрозумілу для обвинуваченого мову чи на рідну для обвинуваченого мову, органом досудового розслідування не здійснений. Також в період досудового розслідування обвинуваченому не був наданий перекладач, чим органом досудового розслідування порушено його право на захист.
При цьому суд зауважує, що обвинувачення, відповідно до ч. 1ст. 3 КПК України - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у справі "Абрамян проти Росії" від 09.10.2008 р. зазначив, що у тексті підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час судового розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваному він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення. Крім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що положення зазначеного вище підпункту "а" п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення, а також про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 20.04.2006 р. у справі І.Н. та інші проти Австрії, п. 34).
Пункти "а", "в" ч. 3ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлюють, що кожен обвинувачений має право бути негайно та детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Також йому потрібно дати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту, що відповідає положенням ч. 3ст. 42 КПК України.
Відповідно до частин другої та четвертої статті 291 КПК України, обвинувальний акт має містити, в тому числі, такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); дату та місце його складення та затвердження. До обвинувального акта, в тому числі, додається: реєстр матеріалів досудового розслідування; розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії реєстру матеріалів досудового розслідування, розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений не до підозрюваного.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що обвинувальний акт та доданий Реєстр матеріалів досудового розслідування, затверджений прокурором не був вручений обвинуваченому ОСОБА_7 відповідно до вимог ст.29,293 КПК України, оскільки, як встановлено у підготовчому засіданні обвинувачений не володіє українською мовою в достатній мірі для розуміння суті пред'явленого обвинувачення.
Вищеописані порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України, дають підстави дійти висновку, що обвинувальний акт в кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 був направлений до суду із порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України та порушує гарантовані законом процесуальні права обвинуваченого, в тому числі і право на захист, а тому обвинувальний акт, з доданими до нього документами підлягає поверненню прокурору для усунення допущених недоліків та приведення його у відповідність до вимог статей 291,293 КПК України.
Наведені обставини свідчать про невідповідність обвинувального акта вимогам положень ст. 291 КПК України та допущені органом досудового розслідування та прокурором суттєві порушення норм кримінального процесуального законодавства України, оскільки досудовим слідством також було порушено право обвинуваченого на його захист.
Згідно до вимог чинного законодавства України судом в стадії підготовчого судового засідання встановлені істотні порушення вимог норм КПК України та кримінального законодавства України і тому на підставі ч. 1 ст. 314 КПК України суд приходить до висновку про те, що вказані, як встановлені судом, істотні порушення чинного законодавства України, без їх належного усунення досудовим слідством, будуть перешкоджати суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення по даній справі і у випадку при викладених обставинах, призначення справи до судового розгляду по суті будуть вже істотними порушеннями, яке може допустити вже суд.
Тому, суд вважає, що наведені порушені права обвинуваченого на стадії досудового розслідування повинні бути усунуті органом досудового розслідування, а не судом, оскільки чинним КПК України не передбачена така компетенція суду чи обов'язок суду, на стадії судового провадження вчиняти дії, які вчиняються досудовим слідством в стадії досудового розслідування, які входять в обов'язок посадових осіб при досудовому слідстві.
Вказані порушення вимог чинного кримінального процесуального законодавства перешкоджають повному, всебічному і об'єктивному судовому розгляду кримінального провадження в межах висунутого обвинувачення; можливості обвинувачених підготуватись до захисту від такого обвинувачення та порушує права на доступ до суду.
Також, у підготовчому судовому засіданні прокурор заявив суду клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого. Своє клопотання прокурор мотивує тим, що підставою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого згідно ч. 2 ст. 177 КПК України є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні злочину, який є особливо тяжким кримінальним злочином, а також наявність ризиків, у зв'язку з тим, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1ст. 177 КПК України. На думку прокурора менш суворі запобіжні заходи, у тому числі домашній арешт не зможуть забезпечити уникнення зазначених ризиків та забезпечити виконання покладених на обвинувачених обов'язків, у зв'язку з чим є достатні підстави для застосування такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою.
У підготовчому судовому засіданні захисник та обвинувачений заперечували проти продовження строків тримання під вартою, оскільки прокурором не доведено наявність зазначених ним ризиків.
Суд, вислухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора, з таких підстав.
Суд вважає, що наявні ризики передбачені у п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України відносно обвинуваченого, які на даний час не відпали. Оскільки обвинувачений ОСОБА_7 є особою без громадянства, на території України не має реєтрації, мав тимчасову реєстрацію у м.Конотопі Сумської області, але був знятий з обліку, як безвісно відсутня особа; обвинувачуються у скоєнні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, інші співучасники перебувають у розшуку, а тому є обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений перебуваючи на свободі може переховуватися від суду з метою уникнути покарання, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Суд не може прийняти до уваги доводи сторони захисту з приводу того, що обвинувачений не має мети вплинути на свідків по даному кримінальному провадженню та перешкоджати іншим чином, оскільки будь-яких доказів з цього приводу суду не надано.
Таким чином суд не приймає до уваги доводи сторони захисту, що ризики наведені прокурором відсутні та обвинувачений не має підстав для невиконання своїх процесуальних обов'язків, оскільки вони нічим не були підтверджені в судовому засіданні.
За змістом ст.ст. 176-178 КПК України, запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого з метою запобігання забезпечення виконання цією особою покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню ризиків, передбачених цими нормами.
Вирішуючи питання, щодо запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, суд вважає, що на теперішній час ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України не знизились та не відпали, оскільки він можливо є громадянами іншої держави, тому можуть переховуватись, від суду, оскільки не має постійного місця проживання в Україні.
Враховуючи вищевикладене суд прийшов до висновку, що менш суворі запобіжні заходи, у тому числі домашній арешт, не зможуть забезпечити уникнення зазначених ризиків та покладених на обвинуваченого обов'язків, у зв'язку з чим є достатні підстави для застосування такого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Таким чином, суд вважає, що обвинуваченому необхідно продовжити строк тримання під вартою.
Строк дії ухвали суду про тримання під вартою становить 60 (шістдесят) днів.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.3,29,110,291,293,314,315, КПК України, суд,-
Повернути обвинувальний акту кримінальному провадженні, внесенному до ЄРДР за №120181603600000256 від 07.08.2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочинів за ч.3 ст.307, ч.2 ст.310 КК України, прокурору Котовської місцевої прокуратури Одеської області, в зв'язку з тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України.
Продовжити застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч.2 ст.310 КК України - у вигляді тримання під вартою в Державній установі "Одеській установі виконання покарань № 21" Міністерства юстиції України на строк 60 (шістдесят) днів - до 27.01.2019 року включно.
Копію ухвали направити Державній установі "Одеській установі виконання покарань № 21" Міністерства юстиції України - для виконання, прокурору Котовської місцевої прокуратури, ОСОБА_7 - для відома.
Ухвалу негайно направити прокурору для усунення зазначених в ній недоліків обвинувального акта.
Ухвала підлягає оскарженню протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя-доповідач:ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3
Вирок набрав законної сили “_____ ” ________ 2014 року
Суддя ______________ ОСОБА_1
Оригінал рішення знаходиться в суді
у справі за _______________,
провадження _______________
Голова Роздільнянського районного суду
Одеської області ___________________ ОСОБА_9