Троїцький районний суд Луганської області
Справа № 433/1553/18
Провадження №2-о/433/429/18
21.11.2018 року, Троїцький районний суд Луганської в складі:
головуючого-судді Суського О.І.
з участю секретаря судового засідання Яковлєвої В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Троїцьке цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Дніпровський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Охтирський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, Луганський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області про встановлення факту, що має юридичне значення,
Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Свої вимоги мотивує тим, що вона народилась 07 січня 1959 року в м.Охтирка Охтирського району Сумської області, у свідоцтві про народження батьками записані ОСОБА_2, який є за національністю росіянин, та ОСОБА_3, яка за національністю записана як українка. У зв'язку з цим за національністю батька в подальшому її національність зазначалась як росіянка.
Однак її мати ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4) та бабуся ОСОБА_4 були уродженими поляками, сповідували римо-католицьку віру, дотримувались традицій польської національності. Таким чином, вона вважає себе належною до польської національності.
ОСОБА_3 (дівоче прізвище ОСОБА_4) народилась 25 квітня 1924 року у м.Києві, її свідоцтво про народження збереглось, однак інформація про національність батьків в ньому не зазначена. Згідно архівної довідки батьками ОСОБА_5 зазначені ОСОБА_6, українець за національністю, та ОСОБА_4, за національністю полька. Графи «місце народження» та «громадянство» в актовому записі не передбачені. Крім того, мати завжди розповідала, що бабуся ОСОБА_4 за національністю була полькою, проте у зв'язку із політикою радянської влади це не афішувалось, а тому національність її матері ОСОБА_5 була записана як українка. Разом з цим її мати та бабуся завжди розповідали про своє польське коріння, розмовляли польською, підтримували в сім'ї та навчали дітей і внуків польським культурним традиціям та звичаям.
Враховуючи той факт, що на даний час в жодному документі не зазначена її національність, єдиним документом, який підтверджує народження в польській сім'ї є архівна довідка №068-068/Б-501-645 від 26.04.2018 року, видана Державним архівом м.Києва. З метою внесення змін до актового запису вона звернулась до Дніпровського районного у місті Києві відділу держаної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в м.Києві щодо належності її матері до національності «полячка», та відповідно внесення змін до її актового запису щодо національності. Однак відділом ДРАЦС їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю підстав для внесення таких змін.
Оскільки їй необхідно отримати Карту поляка, яка може бути видана лише особі, яка має польське коріння, є громадянином України, а в позасудовому порядку неможливо внести зміни до актового запису, вона змушена звернутись в суд та просить встановити, що її мати ОСОБА_3 (дівоче прізвище ОСОБА_7) ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м.Києва, та вона, ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_3) ОСОБА_9, яка народилась 07.01.1959 р. в місті Охтирка Сумської області мають польське походження за національністю бабусі ОСОБА_7, тобто її мати ОСОБА_3 (дівоче прізвище ОСОБА_7) ОСОБА_8, та вона, ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_3) ОСОБА_9, за національністю є полячками. Також просить зобов'язати Охтирський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, Луганський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Дніпровський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м.Києві внести зміни та доповнити актові записи зроблені відділом РАЦС по місту Охтирка Охтирського міськрайонного управління юстиції Сумської області про народження ОСОБА_10 №64 від 06.02.1959 року, вказавши в графі «національність» матері ОСОБА_3 «полячка» замість «українка», а також відділ реєстрації шлюбів та народжень Луганського міського управління юстиції про одруження ОСОБА_10 та ОСОБА_11 №381 від 07.04.1979 р., доповнивши запис в графі «національність» нареченої - записом «полячка».
В судове засідання заявник не з'явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просила заявлені вимоги задовольнити в повному обсязі.
Від Охтирського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Сумській області надійшла заява, згідно якої начальник відділу просила справу розглядати без участі їх представника.
Дніпровський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у місті Києві свого представника в суд не направив, надав заяву про розгляд справи без участі їх представника.
Причини неявки представника Луганського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Луганській області суду невідомі. Про дату, місце та час судових засідань він повідомлявся завчасно, належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії ІІ-ЯР №715537 від 06.02.1959 року, ОСОБА_10 народилась 07.01.1959 року у м.Охтирка Сумської області, її батьками є ОСОБА_2, росіянин за національністю, та ОСОБА_3, за національністю українка (а.с.12).
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії 1-ЕД №087355, виданого повторно 17 грудня 2008 року відділом реєстрації шлюбів та народжень Луганського міського управління юстиції, ОСОБА_10 07 квітня 1979 року уклала шлюб із ОСОБА_11, в результаті чого після реєстрації шлюбу змінила прізвище на «Берензон» (а.с.13).
Відповідно до копії посвідки про народження №1688611, ОСОБА_5 народилась 25 квітня 1924 року, її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (а.с.14).
Згідно копії довідки №068-068/Б-501-645 від 26.04.2018 року, ОСОБА_5 народилась 25 квітня 1925 року, про що в книзі реєстрації актів цивільного стану м.Києва проведений відповідний актовий запис №1686 від 14 червня 1924 року. Батьки: ОСОБА_6 та ОСОБА_12, національність батька - українець, матері - полька (а.с.15).
З копії свідоцтва про смерть від 16 лютого 2001 року, виданого Артемівським районним відділом реєстрації актів громадянського стану Луганська серії 1-ЕД №279112, вбачається, що ОСОБА_3 померла 15 лютого 2001 року у м.Луганськ (а.с.19).
Відповідно до письмових заяв ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, вони підтверджують, що ОСОБА_3 вважала себе полячкою за національністю, не зважаючи на відсутність відомостей про це в документах, була членом Польської діаспори в Україні, відвідувала ОСОБА_16, знала польську мову та поважала польські традиції (а.с.16-18).
Як вбачається з відповіді Дніпровського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у місті Києві від 20.07.2018 року №1558/16.6-20, наданої на заяву ОСОБА_1 щодо внесення змін національності в актовому записі, заявнику було відмовлено у внесенні змін до актового запису, враховуючи той факт, що її батько та мати мають різну національність, а при подальшому отриманні паспорта вона визначилась з національністю як росіянка, яка і була зазначена в актовому записі про її шлюб. (а.с.23).
Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Абзацом 1 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» відповідно до статей 255, 271 Цивільного Процесуального Кодексу України (ЦПК) в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи громадян захищаються судом. Це означає, що суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їхні права і свободи порушені або порушуються, створені або створюються перешкоди для їх реалізації, або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Згідно з ст.11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій, культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх кордонних народів і національних меншин України.
Згідно зі ст. 3 Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин», кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.
Стаття 1 та 3 Закону України «Про національні меншини в Україні» від 26.06.1992 року гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної свідомості і самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини. До національних меншин належать групи громадян країни, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.
На підставі Указу Президента України № 70/99 від 27.01.1999 року втратив чинність Указ Президента від 31.12.1991 року «Про порядок зміни громадянами України національності» і з того часу в законодавстві України відсутні норми, які передбачають настання певних юридичних наслідків або набуття немайнових чи майнових прав в залежності від національності особи.
Згідно з положеннями Закону України «Про національні меншини в Україні», який проголошує рівність політичних, соціальних, економічних та культурних прав і свобод громадян України - незалежно від їх національного походження, та враховуючи, що за чинним українським законодавством жодний документ, що посвідчує особу громадянина, його національності не визначає, факт належності особи до певної національності не має юридичного значення, а тому, цей факт не може бути встановлений в судовому порядку відповідно до положень ст. 256 ЦПК України.
У листі Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», витяг з якого опубліковано в журналі «Вісник Верховного Суду України» та розміщено на офіційному сайті Верхового Суду України, судам нижчих інстанцій було роз'яснено, що не можуть бути встановлені в судовому порядку факти належності до певної національності. Відповідно до ст.300 ЦК України фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Відповідно до абз.4 п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 року № 12 «Про практику розгляду судами справ щодо встановлення неправильності запису в актах громадянського стану» питання щодо встановлення неправильності в актовому записі про народження, зокрема, щодо доповнення відомостей про національність та громадянство батьків, суд вирішує на підставі письмових (архівних матеріалів; відомостей, які містяться в паспорті; довідок з місця роботи, навчання, проживання; військових, профспілкових, інших посвідчень тощо) та інших доказів, що з достовірністю підтверджують заявлену вимогу. Оскільки національність особи визначається національністю її батьків, яка зазначається в актових записах про народження особи, то єдиним шляхом встановлення та визначення національності особи є внесення доповнень в актовий запис про її народження щодо національності її батьків за умови відсутності таких відомостей.
Суд також враховує, що в ст.24 Конституції України закріплено рівність громадян та відсутність будь-яких привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, на території України факт належності особи до будь-якої національності не тягне за собою юридичних наслідків.
Згідно ст.11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій, культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх кордонних народів і національних меншин України.
Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про національні меншини в Україні» громадяни, які належать до національних меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об'єднання.
Як визначено ст.15 Закону України «Про національні меншини в Україні» громадяни, які належать до національних меншин, національні громадські об'єднання мають право у встановленому в Україні порядку вільно встановлювати і підтримувати зв'язки з особами своєї національності та їх громадськими об'єднаннями за межами України, одержувати від них допомогу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності міжнародних неурядових організацій.
Відповідно до ст. 300 ЦК України фізична особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Суд приходить до висновку, що в даному випадку право на індивідуальність, передбачене ст. 300 ЦК України не порушене, оскільки не зазначення в документах заявника національності «полячка» не перешкоджає заявнику дотримуватися польських звичаїв, традицій, культури та виявляти почуття національного самоусвідомлення.
Тобто, належність особи до певної національності залежить від її вільного волевиявлення і для реалізації особою своїх прав у цій сфері не потребує встановлення цього факту судовим рішенням, а не зазначення в документах заявника національності «полячка» не перешкоджає їй відновлювати та зберігати етнічне походження її роду, відвідувати її родичів за кордоном (в разі наявності таких), а також можливість користуватися пільгами, які гарантуються особам польського походження.
Отже, з досліджених в судовому засіданні матеріалів справи судом встановлено, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме належності до польської національності, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Вимоги заяви про внесення змін до актових записів про народження та укладання шлюбу також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від першої вимоги про встановлення факту приналежності до національності, в задоволенні якої відмовлено. Крім того, вирішення питання про зобов'язання органу РАЦС вчинити певні дії в порядку окремого провадження є неприпустимим, та можливе лише в позовному провадженні з урахуванням необхідності забезпечення судом рівності прав сторін.
На підставі викладеного, ст.11, 24 Конституції України, ст. 3 Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин», Закону України «Про національні меншини в Україні», керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 18, 76, 81, 89, 141 ,258, 259, 263-265, 268, 293, 315, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 (вул.Макарова, б. 66, м.Луганськ, РНОКПП - НОМЕР_1), заінтересовані особи: Дніпровський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (бульв.Верховної Ради, 8/20, м.Київ, код ЄДРПОУ 26088676), Охтирський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області (пл..Жовтнева, 4, м.Охтирка Сумської області, код ЄДРПОУ 41855600), Луганський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області (вул.Федоренка, 10, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, код ЄДРПОУ 41159356) про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається за правилами п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України через Троїцький районний суд Луганської області до Апеляційного суду Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.І.Суський
21.11.18