Іменем України
29 листопада 2018 року
Київ
справа №816/234/16
адміністративне провадження №К/9901/14977/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Бойка С.С. від 05 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді П'янової Я.В., суддів Зеленського В.В., Чалого І.С. від 09 червня 2016 року у справі за позовом Приватного підприємства «Геологія» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, третя особа Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про визнання протиправним та скасування рішення,
У лютому 2016 року Приватне підприємство «Геологія» (далі - позивач/Підприємство) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач/Інспекція) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 02 лютого 2016 року №0001101700.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що Підприємством своєчасно, тобто у строки, встановлені частиною 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), подано до банку платіжні доручення на перерахування коштів по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) за період з вересня по грудень 2015 року, чим виконано встановлений законом обов'язок, а відтак вважає, що підстави для покладення на позивача відповідальності за несплату (несвоєчасну сплату) внеску відсутні.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2016 року, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 02 лютого 2016 року №0001101700.
Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що платіжні доручення по сплаті зобов'язання з ЄСВ за період з вересня по грудень 2015 року своєчасно подані позивачем до банку, а перерахування коштів на відповідні рахунки органу доходів і зборів на сплату внеску за вересень, жовтень та грудень 2015 року здійснено вчасно, в межах строку, встановленого частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI; водночас невчасне перерахування ЄСВ за листопад 2015 року відбулося з вини банківської установи, у зв'язку з чим відсутні підстави для покладення на Підприємство відповідальності за несвоєчасну сплату внеску у вигляді застосування штрафних санкцій та нарахування пені.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки позивачем своєчасно не виконано свого обов'язку по сплаті ЄСВ, так як кошти надійшли на відповідні рахунки органу доходів і зборів поза межами встановлених законодавством строків. Вважає, що відносини позивача і банку з приводу невиконання (несвоєчасного виконання) платіжних доручень мають вирішуватися в досудовому чи в судовому порядку шляхом подання Підприємством претензії до фінансової установи, позову до суду тощо.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Підприємством подано до Інспекції звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого ЄСВ за вересень - грудень 2015 року.
В подальшому позивачем подано до ПАТ «Полтава-Банк» платіжні доручення про перерахування коштів по сплаті єдиного соціального внеску за вересень, жовтень, листопад та грудень 2015 року, які прийняті банківською установою 19 жовтня 2015 року, 17 листопада 2015 року, 04 грудня 2015 року та 19 січня 2016 року відповідно, на підтвердження чого залучено до матеріалів справи банківські виписки. Наведені обставини не заперечуються відповідачем.
Платіжні доручення про перерахування коштів по сплаті ЄСВ за вересень, жовтень, листопад та грудень 2015 року виконанні банком 20 жовтня 2015 року, 19 листопада 2015 року, 22 грудня 2015 року та 20 січня 2016 року.
02 лютого 2016 року Інспекцією прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0001101700, яким застосовано до Підприємства штрафні санкції у розмірі 13195,42 грн. та нараховано пеню у розмірі 1801,97 грн.
Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом абзацу першого частини 5 статті 9 Закону №2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина 7 статті 9 Закону №2464-VI).
Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини 1 статті 4 цього Закону, які не мають банківського рахунку, сплачують внесок шляхом готівкових розрахунків через банки чи відділення зв'язку.
У відповідності до частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Як визначено пунктом 1 частини 10 статті 9 Закону №2464-VI, днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Відповідно до пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі - Закон №2346-III) переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатором переказу у розумінні пункту 1.15 цієї ж статті закону вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.
Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону №2346-III ініціювання переказу вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. При цьому банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Отже виконання платником обов'язку по перерахуванню суми ЄСВ та його сплати пов'язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум зобов'язань.
Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (пункт 1.29 статті 1 Закону №2346-III). Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 зазначеного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Частиною ж 12 статті 25 Закону №2464-VI визначено, що органи доходів і зборів застосовують до банків такі фінансові санкції: 1) за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на рахунки органів доходів і зборів сум єдиного внеску, фінансових санкцій, зазначених у частині одинадцятій цієї статті, нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка зазначених сум, розрахована за кожний день прострочення їх перерахування (зарахування), та накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не зарахованих (неперерахованих) сум; 2) за порушення вимог, передбачених частиною другою статті 24 цього Закону, накладається штраф у розмірі суми єдиного внеску, яка підлягає сплаті платниками.
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що з моменту прийняття банком зобов'язання на виконання доручення клієнта про переказ коштів, платник не може нести відповідальності за невчасну сплату внесків, при умові звернення до банку до закінчення граничного строку їх сплати і достатності на його рахунку відповідної суми коштів.
За встановлених у справі обставин своєчасного, тобто в межах встановлених законодавством термінів сплати ЄСВ, направлення позивачем платіжних доручень на перерахування коштів та прийняття їх банком правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що, у даному випадку, застосування до Підприємства заходів відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати ЄСВ є безпідставним.
При цьому наведені вище норми не містять застережень щодо обов'язку платника внеску оскарження дій фінансової установи у разі невиконання платіжного доручення, як передумови для звільнення від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі ЄСВ, а тому доводи касаційної скарги не узгоджуються із положеннями законодавства, що регулює спірні правовідносини, та не доводять правомірності прийнятого рішення.
За наведеного, враховуючи мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення за правильного застосування відповідних норм матеріального права.
У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.
Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при вирішенні даного спору.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2016 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду