Іменем України
27 листопада 2018 року
Київ
справа №826/17848/13-а
адміністративне провадження №К/9901/3446/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбетонконструкція» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 (головуючий суддя - Шелест С.Б., судді: Романчук О.М., Пилипенко О.Є.) у справі №826/17848/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбетонконструкція» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у міста Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбетонконструкція» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у міста Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.08.2013 №31326552201.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2013 позовні вимоги задоволено.
Рішення суду мотивовано правомірністю формування позивачем податкового кредиту за взаємовідносинами з Приватним підприємством «Гладіатор - 2008» з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів, зокрема, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (послуг) та доказами оплати вартості послуг.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2013 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено реальне здійснення господарських операцій з Приватним підприємством «Гладіатор - 2008» з огляду на те, що витрати на придбання юридичних послуг, з метою їх використання у межах власної господарської діяльності, не підтверджено належними первинними документами оформленими у відповідності до вимог податкового законодавства, а документи, надані платником податків до перевірки, не розкривають зміст та обсяг господарських операцій, а відтак не можуть слугувати підставою для відображення у податковому обліку. За встановлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що укладені правочини спрямовані на надання незаконної податкової вигоди з метою ухилення від сплати податків до бюджетів.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбетонконструкція» звернулось з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 у справі №826/17848/13-а та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.04.2014 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбетонконструкція».
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2018 матеріали касаційної скарги К/9901/3446/18 прийнято до провадження судді.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1999 №88(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбетонконструкція» зводяться до того, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною безпідставної відмови у задоволенні обґрунтованих позовних вимог. Зокрема, позивач зазначає, що висновок податкового органу про відсутність реальності проведених господарських операцій між позивачем з його контрагентом, з огляду на неналежне оформлення первинної документації, є помилковим, оскільки належними первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій з господарською діяльністю позивача. Позивач стверджує, що висновки податкового органу щодо відсутності у контрагента позивача фактичної можливості для здійснення спірних господарських операцій, відсутність управлінського та іншого фахового персоналу, не можуть бути беззаперечним свідченням неправомірності формування позивачем податкового кредиту, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів у останніх. А отже, на думку позивача, визначення останньому грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 95313,00грн. згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у міста Києві не скористалася своїм правом та не надала заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у міста Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбетонконструкція» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з Приватним підприємством «Гладіатор - 2008» за квітень 2013 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.3, 198.6, статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість за квітень 2013 року у сумі 76250,00грн.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 26.07.2013 №142/26-55-22-01/38387764 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.08.2013 №31326552201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 95313,00грн., в тому числі 76250,00грн. за основним платежем та 19063,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Фактичною підставою для збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Спецбетонконструкція» суми грошового зобов'язання став висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за взаємовідносинами з Приватним підприємством «Гладіатор - 2008» з огляду на безтоварність проведених господарських операцій, оскільки витрати на придбання послуг, з метою їх використання у межах власної господарській діяльності, не підтверджено документально, а документи, надані платником податків до перевірки не розкривають зміст та обсяг господарських операцій, а відтак не можуть слугувати підставою для відображення у податковому обліку. Вказаний висновок сформовано на підставі податкової інформації отриманої відповідачем від Державної податкової інстанції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (акт від 22.07.13 №451/2240/36124942 «Про проведення документальної позапланової перевірки Приватного підприємства «Гладіатор-2008» в частині дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з платниками податків за період квітень 2013 року», за результатами проведення якої не встановлено факту реального здійснення господарських операцій по наданню послуг з врахуванням реального часу здійснення операцій, відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, наявності трудових ресурсів, що необхідні для здійснення господарської діяльності).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності та документальне підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
В той же час, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи податкового органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.
Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
В процесі розгляду даної справи суд апеляційної інстанції, дотримуючись вищезазначеного, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій з надання Приватним підприємством «Гладіатор - 2008» юридичних послуг, дійшов висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності. Зокрема, судом прийняте рішення з огляду на невідповідність первинних документів вимогам податкового законодавства; відсутність доказів фактичного надання контрагентом договірних послуг; з огляду на неможливість встановити обсяг виконаних для позивача послуг, їх деталізований зміст, місце, час виконання, а також особу-виконавця наданих послуг та її посаду; недоведеність фактичного виконання послуг; ненадання документів на підтвердження факту придбання послуг з метою та в цілях господарської діяльності; недоведеність економічної доцільності операцій.
Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи докази не підтверджують фактичне виконання такого роду операцій, а також не підтверджують обумовлені спірним правочином надані позивачу послуги саме Приватним підприємством «Гладіатор - 2008».
До того ж, судом апеляційної інстанції встановлено, що контрагент позивача - Приватне підприємство «Гладіатор - 2008» не мало умов для ведення господарської діяльності такого роду, з огляду на відсутність управлінського та іншого фахового персоналу.
За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що в даному випадку мають місце не окремі недоліки в оформленні первинних документів складних за результатом господарських операцій позивача з його контрагентом, а відображення у них відомостей про господарські операції, які фактично не відбувалися.
Зважаючи на викладене та за встановлених обставин, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.
Враховуючи те, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбетонконструкція» без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецбетонконструкція» залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 у справі №826/17848/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
Судді Верховного Суду