Іменем України
27 листопада 2018 року
Київ
справа №2а-1278/09/1970
адміністративне провадження №К/9901/583/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СП «Джерела» (далі - Товариства) на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.05.2009 (суддя - Дерех Н.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 (головуючий суддя - Ніколін В.В., судді - Заверуха О.Б., Гінда О.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СП «Джерела» (далі - Товариства) до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,
У квітні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю СП «Джерела» звернулось до суду із позовом до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.04.2009 №0000442301/3/2748, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств» у сумі 19285,80 грн., з яких 13775,57 грн. - основний платіж та 5510,23 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000452301/3/2749, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у сумі 16539,00 грн., з яких 11020,06 грн. - основний платіж та 5510,03 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалось на невідповідність висновків контролюючого органу вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 18.05.2009 у задоволенні позову відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.09.2012 рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що виявлені під час перевірки невідповідності даних бухгалтерського обліку підприємства свідчить про неправомірне віднесення до складу валових витрат вартості товарно-матеріальних цінностей у сумі 55133,00 грн. як таких, що не призначені для використання в господарській діяльності підприємства.
Товариство оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 05.11.2012 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки висновки про порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зроблені на підставі Списку виготовленої продукції, який не є документом податкового обліку, а являє собою частину внутрішнього звіту по реалізації готової продукції. У свою чергу, первинними документами підтверджується факт оприбуткування придбаної сировини на склад, списання коштів на її придбання з розрахункового рахунку підприємства, використання сировини у власній господарській діяльності Товариства шляхом виготовлення з петформ пляшок, які надійшли на розлив і з використанням яких була виготовлена продукція підприємства, яка в подальшому була реалізована.
ДПІ своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалась.
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2018 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Хохуляк В.В. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Бившева Л.І., Шипуліна Т.М.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.01.2018 прийняв касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СП «Джерела» до провадження та призначив справу до розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 27.11.2018.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що представниками контролюючого органу було проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2008, за результатами якої було складено акт від 27.08.2008 №483/23-134,24633690.
Зазначеним актом перевірки, крім інших, встановлено порушення позивачем пунктів 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на прибуток підприємств за 3 квартал 2007 року на 13783,00 грн.; порушення підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 11026,00 грн., у тому числі за липень 2007 року на 6346,00 грн. та за вересень 2007 року на 4680,00 грн.
Висновок про завищення валових витрат пов'язаний з безпідставним, за твердженням відповідача, віднесенням підприємством до їх складу у 3 кварталі 2007 року матеріальних цінностей (преформ ПЕТ та закруток) на суму 55132,00 грн., які не використані у власній господарській діяльності Товариства. При цьому, такий висновок зроблений посадовими особами відповідача на підставі даних Списків виготовленої продукції від 31.07.2007 №7 та від 30.09.2007 №9 з врахуванням тільки кількості фактично виготовленої продукції у місяці придбання товарно-матеріальних цінностей. Вказане порушення призвело також до висновків про завищення податкового кредиту, внаслідок включення до його складу податку на додану вартість з ціни придбання преформ та закруток.
За наслідками проведеної перевірки та процедури адміністративного оскарження відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення, які є предметом оскарження у даній справі.
Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат, на момент виникнення спору регулювались статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
З правового аналізу зазначеної правової норми вбачається, що визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.
При цьому, для віднесення витрат на придбання преформ та закруток до складу валових достатньо наявності мети використання таких товарів у господарській діяльності підприємства, незалежно від фактичних результатів такого використання.
Судами попередніх інстанцій встановлено та відповідачем не заперечувалось, що позивач протягом періоду, що перевірявся, здійснював виробництво безалкогольних напоїв, олії, оцту шляхом розливу в пляшки.
З огляду на наведене правове регулювання та з врахуванням встановлених у справі обставин щодо змісту господарської діяльності позивача, факт використання придбаних матеріальних цінностей безпосередньо у місяці їх придбання жодним чином не може бути визнаний обставиною, яка впливає на правомірність формування валових витрат.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Пунктом 5.11 статті 5 Закону передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
У ході судового розгляду справи сторонами не заперечувався та судами попередніх інстанцій встановлені обставини придбання преформ та закруток у ТОВ «Еліпс» та ТОВ «Личаківський лев», а також факт їх оприбуткування. Будь-якого спору щодо обставин документального оформлення спірних операцій у сторін не виникало.
Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;
або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що використання позивачем придбаних товарно-матеріальних цінностей відбулося не у місяці їх придбання. В силу наведених приписів Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» це не є визначальним для виникнення у платника податку права на включення відповідних витрат до складу валових, при тому, що встановлено, що таке придбання пов'язано з господарською діяльністю Товариства. Суд касаційної інстанції вважає безпідставним донарахування Товариству податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств.
Крім того, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Оскільки у даній справі відповідачем належними доказами не спростовано мету подальшого використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності, яка до того ж підтверджується наявністю придбаних преформ та закруток у залишках за наслідками проведеної інвентаризації, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не може визнати законним і оскаржуване рішення про донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що оскаржувані судові рішення не ґрунтуються на правильному тлумаченні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», відсутня необхідність встановлювати додаткові обставини та досліджувати нові докази, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю СП «Джерела» підлягає задоволенню, а постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.05.2009 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення у справі.
Керуючись статтями 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СП «Джерела» задовольнити.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.05.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 скасувати.
Ухвалити нове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю СП «Джерела» задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції від 16.04.2009 №0000442301/3/2748, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств» у сумі 19285,80 грн., з яких 13775,57 грн. - основний платіж та 5510,23 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000452301/3/2749, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у сумі 16539,00 грн., з яких 11020,06 грн. - основний платіж та 5510,03 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
Судді Верховного Суду