Іменем України
29 листопада 2018 року
Київ
справа №524/8853/16-а
адміністративне провадження №К/9901/23301/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Білоуса О.В.,
суддів - Данилевич Н.А, , Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції на постанову Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 24 листопада 2016 року (головуючий суддя - Нестеренко С.Г.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року (головуючий суддя - Макаренко Я.М., судді - Шевцова Н.В., Мінаєва О.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до інспектора роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції Волкова Максима Олександровича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до інспектора роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції Волкова М.О., Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, в якому просила:
- скасувати постанову від 11 листопада 2016 року серії АР № 178216 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП)
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 10 листопада 2016 року близько 23 год. 50 хв., керуючи транспортним засобом «KIA MAGENTIS», номерний знак «НОМЕР_1», у місті Кременчуці по проспекті Свободи, була зупинена інспектором патрульної поліції Воліковим М.О. В подальшому, інспектором винесено постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності за порушення підпунктів 2.1 (а, б, ґ) Правил дорожнього руху України. У вказаній постанові зазначено, що позивач рухаючись по проспекту Свободи не увімкнула світловий покажчик повороту при перестроюванні, та не пред'явила посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - страховий поліс). Позивач вважає вказану постанову безпідставною та винесеною з порушенням порядку притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки Правил дорожнього руху не порушувала та на вимогу інспектора надала всі необхідні документи. При цьому, доказів вчинення нею вказаних у постанові правопорушень відповідачем не надано.
Постановою Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 24 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправною та скасовано постанову від 11 листопада 2016 року серії АР № 178216 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн. за частиною першою статті 126 КУпАП;
- стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної Поліції України на користь держави судовий збір у розмірі 1378,00 грн.
Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції (далі - УПП у місті Кременчуці ДПП) звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник зазначив, що відповідно до вимог Правил дорожнього руху України, позивач, як водій механічного транспортного засобу, повинна мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та зобов'язана їх пред'явити на вимогу інспектора патрульної поліції. Під час патрулювання інспектором патрульної поліції був помічений транспортний засіб, водій якого під час перестроювання не увімкнув світловий покажчик повороту, що і стало підставою для його зупинки. Однак, під час перевірки документів водія, позивач, на вимогу інспектора, тривалий час відмовилася пред'явити документи зазначені у підпунктах (а, б, ґ) пункту 2.1 Правил дорожнього руху України. Вказане підтверджується наданим до суду відеозаписом з нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції. При цьому, порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення та накладення на позивача адміністративного стягнення відповідачем не порушено. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваної постанови є помилковими. Крім того, УПП у місті Кременчуці ДПП зазначає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції безпідставно, стягнув з Департаменту патрульної поліції Національної Поліції України судовий збір у розмірі 1378,00 грн.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Вказану справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Данилевич Н.А., Желтобрюх І.Л.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 листопада 2016 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії АР №178216, якою ОСОБА_2 визнано винною за частиною першої статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.
У постанові зазначено, що 10 листопада 2016 року о 23 год. 50 хв. у місті Кременчуці по проспекту Свободи, 96, водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «KIA MAGENTIS» номерний знак «НОМЕР_1», не увімкнула світловий покажчик повороту при перестроюванні та не пред'явила посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушила підпункти 2.1 (а, б, ґ) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР України).
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що правомірність оскаржуваної постанови не підтверджено належними та допустимими доказами. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем не надано належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, а тому притягнення її до відповідальності є необґрунтованим та протиправним.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно підпунктами (а, б, ґ) пункту 2.1 ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:
посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Згідно із пунктом 2.4 ПДР України, на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1.
Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка") у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, відповідачем не надано.
Суди попередніх інстанцій, досліджуючи відеозапис з нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції встановили, що наданим відеозаписом факт порушення позивачем вимог підпунктів (а, б, ґ) пункту 2.1 ПДР України не підтверджено. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що інспектор патрульної поліції Воліков М.О. на вимогу позивача, не пояснював у чому саме полягає правопорушення і лише на неодноразові вимоги вказав, що позивач, керуючи автомобілем при перестроюванні не вмикала світлові покажчики. На запитання позивача про наявність доказів вчинення нею правопорушення, інспектор Воліков М.О. пояснив, що за даних обставин доказів вчинення правопорушення не вимагається, достатньо лише наявності відповідного рапорту поліцейського. Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 хоча і з певним часовим інтервалом між вимогами відповідача, двічі надавала інспектору: посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та страховий поліс, зокрема, шляхом їх демонстрації з можливістю у інспектора вільного доступу до цих документів, а також передавала вказані документи інспектору вдруге особисто в руки. Крім того, суди зазначили, що інспектором патрульної поліції, всупереч вимогам статті 268 КУпАП при розгляді справи не було текстуально роз'яснено позивачу її права.
Враховуючи наведене та відсутність інших доказів вини позивача, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що правомірність прийняття оскаржуваної постанови відповідачем не доведена.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення підпунктів (а, б, ґ) пункту 2.1 ПДР України, у зв'язку із відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові від 11 листопада 2016 року серії АР № 178216.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин Верховний Суд погоджується висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2
За приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про допущення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, що дозволяли б суду вийти за межі доводів касаційної скарги та слугували обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, Верховним Судом не встановлено.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами скаржника щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача судового збору, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 94 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій), якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, підставою для стягнення з суб'єкта владних повноважень судового збору є задоволення позовних вимог сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень та наявність документального підтвердження сплати нею судового збору у відповідному розмірі.
Відповідно до частини четвертої статті 288 КУпАП, особа, яка оскаржила постанову по справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем судовий збір за звернення із адміністративним позовом у цій справі не сплачувався, документальне підтвердження сплати ОСОБА_2 судового збору у розмірі 1378,00 грн. у матеріалах справи відсутнє.
Таким чином, враховуючи положення частини першої статті 94 КАС України, підстави для стягнення судового збору з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України відсутні.
Суд першої інстанції невірно застосував положення частини першої статті 94 КАС України та безпідставно стягнув з відповідача судовий збір у розмірі 1378,00 грн. Вказана помилка не була виправлена і судом апеляційної інстанції.
Згідно з статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на те, що підстав для стягнення з відповідача судового збору у цій справі не було, судові рішення в цій частині підлягають скасуванню.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.
Постанову Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 24 листопада 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року скасувати в частині стягнення з Департаменту патрульної поліції Національної Поліції України на користь держави судового збору у розмірі 1378,00 грн.
У решті постанову Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 24 листопада 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді Н.А.Данилевич
І.Л.Желтобрюх