"19" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1865/18
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання Г.С. Граматик
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» до Приватного підприємства «Ранчо» про стягнення 303487,58 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Спектр-Агро” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства “Ранчо” про стягнення 59580,94 грн. інфляційних втрат, 152082,34 грн. пені, 91824,30 грн. 28% річних, посилаючись на наступне.
08.05.2013 р. між ТОВ “Спектр-Агро” та ПП “Ранчо” було укладено договір поставки №163-О на умовах товарного кредиту. Так, згідно п. 1.1. договору, в строки, визначені договором, постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію для сільгоспвиробництва (далі товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його на встановлених даним договором умовах.
Так, за ствердженнями позивача, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ПП “Ранчо” взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору поставки №163-О на умовах товарного кредиту від 08.05.2013 р. ТОВ “Спектр-Агро” звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення із ПП “Ранчо” суми заборгованості у розмірі 93680,72 грн., пені, 28% річних, інфляційних витрат, штрафу. Рішенням господарського суду Одеської області від 21.05.2015 р. по справі № 916/999/15-г позов ТОВ “Спектр-Агро” задоволено; стягнуто із ПП “Ранчо” на користь ТОВ “Спектр-Агро” основний борг у розмірі 93680,72 грн., відсотки за користування товарним кредитом у розмірі 12193,49 грн., індекс інфляції у розмірі 26699,01 грн., пеню у розмірі 13223,10 грн., 28% річних у розмірі 44568,28 грн., розрахованих за період прострочення станом на 27.02.2015 р. на суму основного боргу.
При цьому позивач зазначає, що постановою ВДВС Комінтернівського РУЮ у Одеській області від 16.07.2015 р. відкрито виконавче провадження № 48132513 щодо примусового виконання наказу господарського суду Одеської області від 08.06.2015 р. по справі № 916/999/15-г.
Однак, за ствердженнями позивача, станом на 29.08.2018 р. наказ господарського суду Одеської області від 08.06.2015 р. по справі № 916/999/15-г, в тому числі й договір поставки № 163-О на умовах товарного кредиту від 08.05.2013 р., не виконаний, виходячи з офіційних відомостей, що містяться на офіційному веб-сайті Автоматизованої системи виконавчих проваджень, а тому заборгованість ПП “Ранчо” перед ТОВ “Спектр-Агро” за поставлений товар згідно вказаного договору поставки становить 93680,72 грн.
Як зазначає позивач, розділом 7 договору передбачено, що у випадках порушення умов даного договору, постачальник має право притягти покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання будь-яких грошових зобов'язань за договором. За порушення даних умов договору покупець: сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення; сплачує на користь постачальника 28 відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь період прострочення.
Наразі позивач вказує, що оскільки відповідачем на день подання позову не сплачено заборгованість, відповідно у позивача існує право нарахування пені, інфляційних втрат і 28% річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту подання позову, тому розмір нарахованих відповідачу за несвоєчасне виконання розрахунків за період з 28.02.2015 року по 29.08.2018 року пені складає 152082,34 грн., 28% річних - 91824,30 грн., інфляційних втрат - 59580,94 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.09.2018 р. позовну заяву ТОВ “Спектр-Агро” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1865/18, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 01 жовтня 2018 р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.10.2018 р. у справі № 916/1865/18 підготовче засідання відкладено на 18.10.2018 р. у зв'язку з неявкою відповідача.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.10.2018 р. у справі № 916/1865/18 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 09 листопада 2018 р.
В судове засідання, призначене на 09.11.2018 р., відповідач не з'явився з невідомих причин, не скористався наданим йому ст. 42 ГПК України правом на участь у судовому засіданні, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.11.2018 р. у справі № 916/1865/18 повідомлено відповідача - Приватне підприємство “Ранчо” про розгляд справи 19.11.2018 р.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом на адресу відповідача копії ухвал суду були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою „за закінченням терміну зберігання”.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
08 травня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Спектр-Агро” (постачальник) та Приватним підприємством “Ранчо” (покупець) було укладено договір поставки № 163-О на умовах відстрочення кінцевого розрахунку, відповідно до п. п. 1.1 якого в строки, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму.
Відповідно до п. 1.2 договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати товару, інші умови, визначені в додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною цього договору. Строк оплати відстроченого платежу не може перевищувати 30 календарних днів з моменту поставки товару.
В п. 2.1 договору передбачено, що ціна договору становить загальну вартість товару, що передається за цим договором. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній в додатку № 1 до договору.
Згідно п. 2.7 договору покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення часткової оплати вартості (ціни) товару у вигляді передоплати в розмірі, визначеному в додатку № 1 до договору, та остаточного розрахунку на умовах відстрочення платежу від загальної вартості (ціни) товару шляхом перерахування коштів в національній валюті, врахованої відповідно до вимог п. п. 2.2 - 2.4., на банківський рахунок постачальника.
Положеннями п. 2.8 п.п. 2.8.1 договору передбачено, що у випадку, якщо покупець порушує умови та строки оплати відстроченого платежу, вказані в додатку №1 до договору, вступають в дію наступні положення договору, які є обов'язковими до виконання покупцем: покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника відсотки, як за користування товарним кредитом, в розмірі що встановлений додатком №1 даного договору протягом трьох банківських днів з моменту виставлення відповідного рахунку постачальником. Строк користуванням товарним кредитом починається з дня, наступного за днем, коли покупець мав оплатити відстрочений платіж відповідно до строків, вказаних в додатку № 1 договору. Сума відсотків підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків та підлягає обов'язковій оплаті покупцем.
За положеннями пункту 7.2 підпункту 7.2.1 договору сторони погодили, що у випадку порушення умов даного договору, постачальник має право шляхом направлення письмового повідомлення покупцю, притягати його до відповідальності: за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом покупець: а) сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення; в) сплачує на користь постачальника штраф за неправомірне користування коштами в розмірі 28 відсотків річних з простроченої суми.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється в день виконання стороною зобов'язання. Сума штрафних санкцій підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої сумі штрафних санкцій та підлягає обов'язковій оплаті покупцем (п. 7.3 договору).
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, укладений між сторонами по справі договір поставки № 163-О на умовах відстрочення кінцевого розрахунку є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з рішення господарського суду Одеської області від 21.05.2015 р. по справі №916/999/15-г, позивачем як постачальником на виконання умов договору поставки № 163-О був поставлений відповідачу як покупцю товар на суму 118099,54 грн. згідно видаткових накладних № 18864 від 08.05.2013 р. на суму 74451 грн., № 24496 від 01.07.2013 р. на суму 24740,70 грн.; № 26002 від 02.08.2013 р. на суму 11595,96 грн., № 27242 від 16.08.2013 р. на суму 7200,00 грн., № 31084 від 29.10.2013 р. на суму 111,88 грн.
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
При цьому за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар у повному розмірі його вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Так, згідно п. 2.7 договору покупець проводить розрахунки з постачальником на умовах внесення часткової оплати вартості (ціни) товару у вигляді передоплати в розмірі, визначеному в додатку № 1 до договору, та остаточного розрахунку на умовах відстрочення платежу від загальної вартості (ціни) товару шляхом перерахування коштів в національній валюті, врахованої відповідно до вимог п. п. 2.2 - 2.4., на банківський рахунок постачальника.
Однак, як з'ясовано судом, відповідачем частково виконані взяті на себе зобов'язання та частково здійснено оплату за отриманий товар на суму 3717,02 грн., а саме: 29.10.2013р. сплатив суму 111,88 грн., 31.10.2013 р. сплатив суму 3605,14 грн. Відповідно до додаткової угоди про надання знижки від 17.07.2013 р. відповідачу була надана знижка в розмірі 20701,80 грн., а тому заборгованість відповідача перед позивачем склала 93680,72 грн.
У зв'язку з цим позивачем було подано до господарського суду Одеської області позов до Приватного підприємства “Ранчо” про стягнення заборгованості у розмірі 207839,59 грн., із яких основний борг - 93680,72 грн., відсотки за користування товарним кредитом - 12193,49 грн., індекс інфляції - 26699,01 грн., пеня - 30698,09 грн., 28% річних - 44568,28 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 163-О на умовах відстрочення кінцевого розрахунку від 08.05.2013 р.
Так, рішенням господарського суду Одеської області від 21.05.2015 р. у справі № 916/999/15-г вказаний позов ТОВ “Спектр-Агро” до ПП “Ранчо” задоволено частково та стягнуто із останнього на користь ТОВ “Спектр-Агро” основний борг у розмірі 93680,72 грн., відсотки за користування товарним кредитом у розмірі 12193,49 грн., індекс інфляції у розмірі 26699,01 грн., пеню у розмірі 13223,10 грн., 28% річних у розмірі 44568,28 грн., розрахованих на суму основного боргу за період прострочення станом на 27.02.2015 р., в решті позову відмовлено.
Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, з огляду на приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору поставки та існування невиконаного зобов'язання з оплати вартості поставленого товару у належній сумі, встановлені судовим рішенням у справі № 916/999/15-г, не підлягають доведенню у даній справі.
Як вказує позивач, на виконання вказаного судового рішення від 21.05.2015 р. у справі № 916/999/15-г, яке набрало законної сили 08.06.2015 р., господарським судом Одеської області був виданий відповідний наказ про стягнення з ПП “Ранчо” на користь ТОВ “Спектр-Агро” основного боргу у розмірі 93680,72 грн., відсотків за користування товарним кредитом у розмірі 12193,49 грн., індексу інфляції у розмірі 26699,01 грн., пені у розмірі 13223,10 грн., 28% річних у розмірі 44568,28 грн.
Як з'ясовано судом, на підставі виданого господарським судом 08.06.2015 р. наказу по справі № 916/999/15-г Лиманським районним ВДВС ГТУЮ в Одеській області було відкрито виконавче провадження № 48132513, яке не завершено.
Проте, як вказує позивач, рішення суду по справі № 916/999/15-г відповідачем до теперішнього часу не виконане, сума заборгованості на поставлений товар не сплачена, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення нарахованих за період з 28.02.2015 р. по 29.08.2017 р. пені, 28% річних та інфляційних втрат, посилаючись на існування прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару за договором поставки № 163-О від 08.05.2013 р.
Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З огляду на існування у відповідача заборгованості в розмірі 93680,72 грн. за поставлений товар по вищевказаному договору поставки, що не спростовано відповідачем та встановлено вищевказаними судовим рішеннями, відповідно відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Так, у заявленому позові ТОВ “Спектр-Агро” просить стягнути з відповідача нараховану пеню за період з 28.02.2015 р. по 29.08.2018 р. в сумі 152082,34 грн. згідно розділу 7 договору.
Відповідно до п. 7.2.1 договору у випадку порушення умов даного договору, постачальник має право шляхом направлення письмового повідомлення покупцю, притягати його до відповідальності. За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом покупець сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу за кожен день такого прострочення.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Як встановлені в рішенні господарського суду Одеської області від 21.05.2015 р. у справі № 916/999/15-г, позивачем заявлялись позовні вимоги про стягнення з ПП “Ранчо” пені в розмірі 30698,09 грн. за період з 01.06.2013 р. по 27.02.2015 р., однак судом зроблено висновок, що наданий позивачем розрахунок пені здійснений неналежним чином, оскільки пеню обраховано за період, який є більшим визначеного положеннями ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому з цих підстав судом було самостійно розраховано пеню та визначено її розмір за 183 дн. прострочення у період з 29.08.2014 р. по 27.02.2015 р. в сумі 13223,10 грн., що була стягнута судом. Тим самим у вказаному судовому рішенні, яке набрало законної сили та не було позивачем оскаржено, встановлено факт припинення нарахування штрафних санкцій після спливу шестимісячного строку, а відтак позивач погодився з тим, що пеня мала бути розрахована відповідно до положень ч. 6 ст. 232 ГК України. Таким чином, з огляду на приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України вказані обставини щодо порядку нарахування пені та належної до стягнення суми пені за невиконання умов договору є встановленими, тому вказані обставини доведенню у даній справі не підлягають.
Враховуючи викладене, суд вважає необґрунтованим нарахування пені після 27.02.2015 р., враховуючи встановлений факт припинення такого нарахування.
Крім того, ТОВ “Спектр-Агро” заявлено до стягнення з ПП “Ранчо” 59580,94 грн. інфляційних втрат та 91824,30 грн. 28% річних, нарахованих за період з 28.02.2015 р. по 29.08.2018 р.
Так, виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому застосування вказаних положень Кодексу не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини 1 цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.
В п.п. „в” п. 7.2.1 договору поставки № 163-О передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом покупець сплачує на користь постачальника штраф за неправомірне користування коштами в розмірі 28 відсотків річних з простроченої суми.
З огляду на те, що в спірному договорі встановлено 28% річних, відповідно сплаті підлягають саме 28% річних від простроченої суми за весь час прострочення. Той факт, що в договорі такі річні вказані як штраф, це не змінює їх правову природу та порядок їх нарахування.
Тим більш відповідачем не спростовано факт того, що при виконанні укладеного з позивачем договору з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобов'язань з оплати поставленого товару, що в свою чергу є порушенням зобов'язання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 28% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 28% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Тим більш чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-57гс10, від 4 липня 2011 р. у справі N 3-65гс11; від 12 вересня 2011 р. у справі N 3-73гс11; від 24 жовтня 2011 р. у справі N 3-89гс11; від 14 листопада 2011 р. у справі N 3-116гс11.
Також в роз'ясненнях, наведених в п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому судом встановлено, що за вищенаведеним судовим рішенням у справі № 916/999/15-г з відповідача були стягнуті 3% річних та інфляційні втрати, нараховані за період прострочення, що становив по 27.02.2015 р. Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару, яке не виконано на момент розгляду даної справи, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 28% річних у період з 28.02.2015 р. по 29.08.2018 р. на існуючу суму боргу, що складають за наданим позивачем в позові розрахунком (а.с. 6) в розмірі 91824,30 грн. (93680,72 грн./100%х3%/365 дн. х 1278 дн.).
Щодо нарахування позивачем інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні втрати на існуючу суму боргу за період прострочення після 27.02.2015 р.
Враховуючи рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та наведені положення законодавства, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань на існуючу суму боргу за вказаний період, що наведено в позові (а.с. 6-7), та встановлено, що розрахунок інфляційних втрат в загальній сумі 59580,94 грн. здійснено невірно за кожен місяць у періоді прострочення, оскільки при здійсненні розрахунку враховується сукупний індекс інфляції за весь період прострочення платежу. У зв'язку з цим судом здійснено самостійно перерахунок інфляційних втрат із врахуванням визначеного Державною службою статистики України індексу інфляції, що мав місце у періоді прострочення, починаючи з 27.02.2015 р. до 04.09.2018 р. (день подачі позову), та становить 1,747. Відтак, розмір інфляційних збитків складатиме 69979,50 грн. (93680,72 грн. (сума боргу) х 1,747 (сукупний індекс інфляції) - 93680,72 грн.). Той факт, що за проведеним судом розрахунком інфляційних втрат встановлено більший розмір, слід зазначити, що суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог в силу приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України.
В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в сумі 59580,94 грн. є меншою, ніж вище розрахована судом, відповідно з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат в заявленому розмірі.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи наявні докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Спектр-Агро” обґрунтовані частково, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, проте підлягають частковому задоволенню з огляду на необґрунтованість нарахування пені. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 151405,24 грн. (91824,30 грн. - 28% річних + 59580,94 грн. інфляційних втрат).
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» до Приватного підприємства «Ранчо» про стягнення 303487,58 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства «Ранчо» (67571, Одеська область, Комінтернівський район, с.Фонтанка, вул. Незалежності, 13А, код ЄДРПОУ 33317006) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» (08702, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, буд. 20, код ЄДРПОУ 36348550; р/р 26008455018373 в АТ „ОТП Банк”, МФО 300528) інфляційні втрати в сумі 59580/п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят/грн. 94 коп., 28% річних в сумі 91824/дев'яносто одна тисяча вісімсот двадцять чотири/грн. 30 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2409/дві тисячі чотири дев'ять/грн. 61 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» до Приватного підприємства «Ранчо» відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення та підписання повного рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 29 листопада 2018 р.
Суддя В.С. Петров