ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 листопада 2018 року № 826/7279/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянувши в спрощеному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №93030-1305-2658 ,
ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.02.2018 №93030-1305-2658.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
05 лютого 2018 року відповідачем, згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення:
- 93030-1305-2658, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2018 рік в сумі 22605,93 грн.
Не погоджуючись з правомірністю і обґрунтованістю вказаного акту індивідуальної дії, позивач звернулась до суду з даним позовом та просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як підтверджується матеріалами справи, відповідно до Реєстраційного посвідчення № НОМЕР_2 від 28.02.2006 року, Позивач є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 114,8 квадратних метрів.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно з п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Відповідно до ст. 270 ПК України, об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
При цьому, положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно п. 287.8 ст. 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України, на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Приписи п. 286.1 ст. 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В абз. 1 п. 286.5 ст. 286 ПК України закріплено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.
Згідно пп.пп. 14.1.42, 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України, дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).
Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).
Згідно з ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічні правила переходу права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, регламентовані у ст. 377 Цивільного кодексу України.
При цьому, відповідно до ст. 378 Цивільного кодексу України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
За результатами аналізу наведених вище правових норм суд приходить до висновку, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) в багатоквартирному житловому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Отже, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення в багатоквартирному житловому будинку, за земельну ділянку під яким відповідач оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нарахував земельний податок, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 № К/9901/1450/17 та Верховним Судом України у постановах від 07.07.2015 року у справі №826/12388/13-а, від 24.11.2015 року у справі №826/14303/13-а та від 02.12.2015 року у справі №826/3130/15.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про наявність у податкового органу, в даному випадку, правових підстав для нарахування позивачу земельного податку з фізичних осіб.
Разом з тим, як вже було зазначено раніше, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 ст. 271 ПК України). При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України).
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру визначений в ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:
- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;
- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;
- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);
- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.
Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.
Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.
Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування, нотаріусом та посвідчується його печаткою.
Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
При цьому, відповідачем, в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, не надано суду документи, які посвідчують прав власності/користування земельною ділянкою за якою відносно позивача прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти задоволення позову, не було виконано обов'язок щодо подання даних державного земельного кадастру і матеріалів нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщеннями, які перебувають у власності позивача.
Отже, податковий орган як суб'єкт владних повноважень не забезпечив виконання передбаченого процесуальним законом обов'язку доказування правомірності своїх дій та рішень у випадку заперечення проти позову.
За таких обставин суд погоджується із доводами позивача про те, що відповідачем не обґрунтовано розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Аналогічна позиція підтримується Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах від 01.02.2017 року у справі №К/800/4499/14, від 21.02.2017 року у справі №/800/1752/14
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 05.02.2018 № 93030-1305-2658.
3. Стягнути на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 704,80 грн (сімсот чотири грн 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДФС м. КИЄВІ.
ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2).
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС У М.КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04655, м.Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19)
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.О. Григорович