ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 листопада 2018 року № 826/13815/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення
представники сторін:позивача - ОСОБА_2; відповідача - Гайдай В.М.,
27.10.2017 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 № 45446-1305 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання з земельного податку фізичних осіб в розмірі 12 149 грн. 31 коп., як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона не набувала ані права власності, ані права користування земельною ділянкою; розрахунок площі земельної ділянки, і, як наслідок цього - розміру земельного податку, ґрунтується на припущеннях відповідача і не має належного документального підтвердження; позивач є платником єдиного податку та використовує належне їй нежиле приміщення у господарській діяльності, а саме: здає в оплатну оренду на підставі відповідного договору.
Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу було передано судді Пащенку К.С.
31.10.2017 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/13815/17 та призначено справу до розгляду на 11.12.2017.
11.12.2017 в судовому засіданні представником відповідача були надані заперечення, які мотивовані тим, що: позивачу належить ? частини нежитлового приміщення загальною площею 166,6 кв.м.; відповідно до витягу із Технічної документації № Н-00508/2008 площа земельної ділянки становить 120,76 кв.м., а отже на частину нежитлового приміщення позивача припадає 60,38 кв.м. земельної ділянки; з моменту набуття права власності на будинок, будівлю або споруду у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об'єкт, а з ним - і обов'язок сплачувати земельний податок; фізична особа, яка здійснює господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, як фізична особа-підприємець, звільняється від сплати та подання податкової звітності із земельного податку лише за наявності у неї правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
Представником позивача було надано клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні з метою отримання додаткових доказів по справі.
Судом було розпочато розгляд справи, заслухано представників сторін, на стадії дослідження доказів судом оголошено перерву до 01.02.2018.
01.02.2018 в судовому засіданні представником позивача були надані письмові пояснення, в яких зазначається, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок або землекористувачі; об'єктом оподаткування земельним податком є земельні ділянки, що перебувають у власності або у користуванні; позивач не є ані власником, ані землекористувачем, а отже не є суб'єктом оподаткування земельним податком; в матеріалах справи відсутній витяг із Державного земельного кадастру; витяг з технічної документації № Н-00508/2008 не є належним доказом по справі та не може бути підставою для обчислення земельного податку, оскільки не містить в собі дані Державного земельного кадастру та виданий майже за 9 років до винесення спірного податкового повідомленні-рішення.
Також представником позивача було заявлено клопотання про приєднання доказів, які спростовують розрахунок земельного податку, зроблений відповідачем, а саме: копії листа Департаменту земельних ресурсів КМДА від 03.05.2017 № 0570291-7730; копії листа Департаменту земельних ресурсів КМДА від 19.12.2017 № 0570291-057/К-3433-11222; копії листа Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» від 20.12.2017 № 3753; копії листа Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» від 28.12.2017 № 3875.
Судом клопотання позивача задоволено: подані документи приєднані до матеріалів справи.
Крім того, представники сторін звернулися до суду із клопотанням про розгляд справи в письмовому провадженні.
Заслухавши в судовому засіданні представників сторін та зважаючи на заявлене клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд ухвалив адміністративну справу, відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, розглядати в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить ? нежилого приміщення № 1, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 загальної площею 166,60 кв.м. Вказаний факт підтверджується договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 14.12.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гончар Т.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 2820; реєстраційним посвідченням № НОМЕР_2, виданим 20.12.2007 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.
28.04.2017 відповідачем на підставі п.п. 54.3.3. п. 54.3. ст. 54, п. 286.5 ст. 286 ПК України винесено податкове повідомлення-рішення № 45446-1305, яким позивачу нараховано податкові зобов'язання по сплаті земельного податку з фізичних осіб у сумі 12 149 грн. 31 коп.
Вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення відповідача № 45446-1305 від 28.04.2017 позивач звернувся із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом пп. 14.1.72 та 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
Пунктом 270.1 ст. 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
В силу п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно із п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Згідно із ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 ЗК України).
Пунктом 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 ПК України).
Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Згідно із п. 286.6 ст. 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
В силу абз. 1 п. 286.5 ст. 286 ПК України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Суд вважає за необхідне зазначити, що законодавчо встановлений коефіцієнт індексації грошової оцінки землі тягне за собою автоматичну зміну розміру плати за землю. При цьому, визначена нормативно-грошова оцінка землі не змінюється, а лише індексується на відповідний коефіцієнт.
За таких обставин, розмір земельного податку з фізичних осіб, в будь-якому випадку повинен бути проіндексований згідно правил ст. ст. 271 та 289 ПК України.
Системний аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/ землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Аналізуючи підстави визначення позивачеві грошового зобов'язання із земельного податку, суд наголошує на наступному.
Системний аналіз норм Земельного кодексу України і Податкового кодексу України свідчить про те, що дійсно власники (фізичні особи) нежитлових приміщень в багатоповерховому і багатоквартирному житловому будинку наділені обов'язком вносити до бюджету плату за землю (земельний податок) пропорційно від площі, яку займають, в розмірі ідеальної частки площі будинку і прибудинкової території, що розміщений на відповідній землі. Втім, такий податок нараховується контролюючий органом виключно із врахуванням (на підставі) даних державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України).
Разом з тим, суд звертає увагу, що, як вже було зазначено раніше, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 ст. 271 ПК України).
Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ЗК України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст. 194 ЗК України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Згідно пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. № 1051, нормативна грошова оцінка - це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
При цьому, суд звертає увагу щодо розміру грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.
В письмових запереченнях відповідач наводить такий розрахунок земельного податку за 2017 рік за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2:
60,38 кв.м. х 3535,72 грн/кв.м. x 2 x 1,5 x 1,249 х 1,433 x 1,06 х 3% = 12 149 грн. 31 коп., де:
- 3535,72 - базова вартість 1 кв.м. землі (згідно з рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 № 43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення зі змінами від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення», яке введено в дію з 01.07.2015);
- 60,38 кв.м. - площа земельної ділянки, яка припадає на частину нежилого приміщення;
- 2 - коефіцієнт на функціональне використання землі (на підставі Порядку нормативної оцінки земель населених пунктів, затверджений наказом Міністерства політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 за № 1647/29777);
- 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт (на підставі рішення від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативно-грошової оцінки земель м. Києва);
- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держагенства земельних ресурсів України від 14.01.2015 № 6-28-0.22-215/2-15;
- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 № 6-28-0.22-201/2-16;
- 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 № 22-28-0.22-443/2-17;
- 3% - ставка податку на земельну ділянку (згідно із рішенням Київської міської Ради з урахуванням змін від 22.12.2016 № 791/1795).
Натомість відповідачем не надано належних та достатніх доказів встановлення ставки податку за земельну ділянку, нормативно-грошову оцінку якої проведено, саме в розмірі 3%. Так, п. п. 5.3.3.8., 5.3.3.29 Додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923) із змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 22.12.2016 № 791/1795, встановлено, що:
- ставка податку за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, становить 0,1% від нормативно-грошової оцінки;
- ставка податку для власників нежилих приміщень (його частин) у багатоквартирних жилих будинках, за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, становить 1,0% від нормативно-грошової оцінки.
До ставки податку з 1 січня по 31 грудня 2017 року застосовується понижувальний коефіцієнт 0,75.
А п. 5.6. Додатку 3 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923), який передбачав, що: «Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення» був визнаний незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили (Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2017 у справі № 826/10434/16, залишена без змін ухвалою ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.06.2017).
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти задоволення позову, не було виконано обов'язок щодо подання детального, розгорнутого, викладеного у хронологічній послідовності розрахунку податкового зобов'язання, що зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, а також не надано належні дані державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована під приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, частина якого перебуває у власності позивача.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 КАС України).
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З наведеного випливає, що за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 28.04.2017 № 45446-1305.
3. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України у м Києві (ідентифікаційний код - 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, судові витрати у сумі 640 грн. (шістсот сорок гривень).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко